ut.net.ua 2008-10-24 00:00

Капітал Симоненка

Тиждень шукав золото Комуністичної партії України

 

 

Відбудуться позачергові вибори чи ні, але Комуністична партія залишиться у Верховній Раді. КПУ – найстаріша та найзагадковіша політична сила країни. Найбільшою таємницею є те, звідки гроші в борців за права пролетаріату й селянства. Адже без серйозних фінансових вливань важко потрапити у вищі ешелони влади, а в комуністів є не тільки фракція в парламенті, але й свої люди в міністерствах, вони широко представлені в місцевих радах усіх, особливо промислових, регіонів. Офіційна версія ЦК: партія живе на внески своїх членів. Однак мало хто в неї вірить, зважаючи на не зовсім пролетарський спосіб життя керманичів КПУ. Про Петра Симоненка, лідера Компартії, який не соромиться з’явитися на публіці з дорогим швейцарським годинником за $2 чи $5 тис., навіть ходить анекдот: буцімто на його костюмі від Brioni за $5 тис. приторочена «лейба» фабрики «Більшовичка».
 
Як стверджує сам Симоненко, внесків усіх членів партії набігає до 4 млн грн на рік. Це офіційно. А неофіційно розповідають про законспіровані фонди, записані, як правило, на маловідомих людей, котрі зазвичай не мають формального стосунку до КПУ. Мова йде про фірми, в які вкладені партійні гроші, нерухомість, автомашини. Подібна схема заощадження дозволяє будь-якої миті безболісно витягти потрібну суму, не привертаючи зайвої уваги.
 
Компартія, зрозуміло, намагається не афішувати своїх бізнес зв'язків. Але підтримка з боку підприємців іде практично безперервним потоком. Отже, одна з головних статей доходів – лобізм. Окрім того, багато «нових українців» вийшли з середовища старих партійців, і частина з них (хто з ідейних міркувань, хто з цілком прагматичних підприємницьких розрахунків) надавали КПУ неофіційну, проте досить відчутну підтримку. В різний час говорили про бізнес-партнерство КПУ з компаніями «Кримхліб», «Луганськтепловоз», «Хартрон», асоціацією «Укрсіль», «Центренерго». Охоче співпрацюють з комуністами енергетики, металурги, газотрейдери й навіть банкіри. В цьому контексті часто згадували «Промінвестбанк», який у зв’язку з фінансовою кризою ледь не збанкрутував.
 
ЧЕРВОНЕ ЛОБІ
 
Сумлінний лобізм у певних колах вважають мало не візиткою партосередку комуністів. Від позиції їхньої фракції нерідко залежать парламентські рішення. Комуністи свого часу були одними з основних лобістів закону «Про особливості приватизації Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча». В результаті комбінат приватизували «на користь трудового колективу». До речі, подейкують, що нині ведуться активні переговори про партнерство КПУ з ММК ім. Ілліча. Гендиректор і фактичний власник підприємства Володимир Бойко після провалу на минулих виборах Соцпартії нібито готовий спонсорувати іншу політсилу, яка зможе провести його самого й наближених людей до парламенту. Компартія, з огляду на минулий досвід, а також тривале знайомство Бойка з Петром Симоненком (той колись очолював Маріупольський міськком КПРС), є найвірогіднішим гранто отримувачем. Лобістські таланти КПУ визнали навіть на міжнародному рівні. В жовтні 2004 року партія опинилася в списку організацій, яким Саддам Хусейн нібито обіцяв дешеву нафту в обмін на їхню підтримку скасування санкцій ООН. Цей документ оприлюднили американські військові інспектори та ЦРУ. КПУ, щоправда, всі обвинувачення відкидала. Попри те, що Компартія перебуває в авангарді блокування аграрної реформи та прийняття нового Земельного кодексу, найзначніші лобістські проекти українських комуністів пов'язані саме з сільськогосподарським комплексом. На кожних виборах у списках кандидатів не бракує керівників сільгосппідприємств. Деякі в партії ще з часів колективного сільського господарства. Багатьох привів із собою колишній лідер Селянської партії Олександр Ткаченко. Після проголошення незалежності Ткаченко встиг попрацювати президентом українсько-німецького СП «Зем ля і люди» та однойменної агропромислової асоціації. В другій половині 90-х говорили, що Ткаченко привласнив $80 млн державних коштів, щоправда, сам Ткаченко всі звинувачення відкидав. Останні ро ки мав доступ до невичерпних фінансових потоків, працюючи в Тендерній палаті: в 2006–2007 роках був головою її наглядової ради, а згодом – почесним президентом. Як засвідчили перевірки контролюючих органів, зловживань у роботі цієї структури в той період не бракувало. Тож можна припускати, що комусь до кишені йшли мільйонні суми «відкатів» за включення в схему держзакупівель.
 
Повертаючись до АПК, варто згадати призначення в грудні 2007 року міністром сільського господарства Юрія Мельника. В уряд Януковича Мельник, погляди якогона розвиток села кардинально відрізняються від декларованих комуніс тами, потрапив за квотою КПУ. Його вважають креатурою керівника Державного управління справами Ігоря Тарасюка, небайдужого до ситуації в агропромі. Самого Тарасюка по в’я зують із холдингом «Миронівський хлібопродукт», відомого, зокрема, своїм брендом «Наша Ряба». Цікава особистість у верхівці партії – Євген Мармазов, який користується репутацією неостанньої людини в лобістських і підприємницьких колах. Зафіксовано підвищений інтерес Мармазова до ринку енергоносіїв, він має добрі знайомства в Москві, переважно серед підприємців, пов’язаних із газом, нафтою та нафтопродуктами. Але цілком імовірно, що найголовніша його роль – посередника між українськими комуністами та російським підприємцем Константіном Григоришиним. Низка фактів свідчить про те, що останній може відігравати роль основного фінансиста КПУ. В 2002–2006 роках Мармазов працював радником ТОВ «Група Енергетичний станділу корпорації Григоришина. Торік у грудні Євгена Мармазова обрали головою Спеціальної контрольної комісії ВР з питань приватизації. Це призначення збіглося в часі з конфліктом навколо ВАТ «Турбо атом», на яке претендує Григоришин. Кілька разів протягом року представники російського підприємця на чолі з комуністкою Александровською намагалися захопити офіс «Турбоатома», не погоджуючись із призначенням Фондом держмайна нового керівництва. Щоправда, на всі згадки про зв’язки з Григоришиним комуністи реагують досить болісно: все активно спростовують і навіть погрожують судовими позовами.
 
Співпраця КПУ з російським капіталом навряд чи обмежується Григоришиним. Зокрема, наближені до московського мера Лужкова будівельні компанії безперешкодно отримують землю в Криму – вотчині комуніста №2 Леоніда Грача. Люди, пов’язані з партією, також були помічені в спільних проектах із компаніями «Алроса» та «ЛукОйл». З огляду на відверту проросійську позицію КПУ, джерела в українських спецслужбах відверто говорять про фінансову підтримку безпосередньо з боку Кремля.
 
Коли комуністи відмовилися голосувати за недовіру урядові Юлії Тимошенко, представники Партії регіонів звинуватили їх у підкилимових домовленостях із прем’єркою. А своєрідним бонусом від Юлії Володимирівни стало призначення керівником Держлісгоспу Миколи Тимошенка й поновлення на посаді заступника міністра внутрішніх справ Василя Мармазова, сина депутата-комуніста. Останній, між іншим, – засновник адвокатського об'єднання «Юріс» і ТОВ «Тігма». На цьогорічних позачергових виборах він балотувався до Київради за списком КПУ.
 

Люблячий батько двох бізнесменів розповідає, що комунізм незабаром переможе

БІЗНЕСОВА «ЛІВИЗНА»
 
Попри запевняння парламентських комуністів про їхню непричетність до експлуатації трудящих, родини більшості депутатів від КПУ в той чи інший спосіб причетні до комерції. Пересвідчитись у цьому Тиждень вирішив ще в серпні, коли в кримінальних хроніках з’явилася новина: хтось підпалив автівку молодого бізнесмена Андрія Симоненка. Андрія Петровича Симоненка. Син головного комуніста втратив не якусь там пролетарську «копійку» чи «Ланос», а цілком буржуйський джип X-TRAIL. Джерела в ділових колах повідомили, що сини Петра Симоненка, Андрій і Костянтин, виступають співвласниками щонайменше трьох комерційних структур: ТОВ «Гамма-консалтинг», страхової компанії «Гамма» та НФК «Контур». У статутних фондах останніх двох є дві маловідомі офшорні компанії. Крім родичів Мармазова та Симоненка, до бізнесу дотична родина депутата Ігора
Алексєєва – його дружина Тетяна – співзасновник ТОВ «УДП Укрметал». Сини депутата-комуніста Бабуріна Дмитро й Олександр – співвласники запорізьких фірм «Інтеграл 2003» та «Запорізька індустріальна компанія». Брат генерала МВС, депутата комуніста Валерія Бевза Олександр (теж, до речі, міліцейський генерал), причетний до шести маловідомих комерційних структур. Львівський ленінець Олександр Голуб поки що встиг зареєструвати лише журнал «Материк Євразія».
 
Не байдужі медіа-активи й Катерині Самойлик. Колишня шкільна вчителька з Херсонщини володіє часткою в регіональній ТБ-компанії «АКС». Її син Сергій заснував загальноукраїнське молодіжне об’єднання «Слов’яни». Через партнера по ВМО Сергія Агафонова дитина депутатки пов’язана з такою непересічною особистістю, як Олександр Лялька. 2001 року той заснував ВМО «Молодь проти корупції», в якому безслідно зникло чимало урядових грантів на боротьбу з тією ж таки корупцією. Юлія Самойлик (очевидно, невістка) – співвласниця ТОВ «Променергоінвест». Частку в цій фірмі має українське відділення Міжнародного громадського фонду єдності православних народів, у співзасновники якого ввійшла й Катерина Самойлик. Материнська структура фонду розташована в Москві, її патронує Російська православна церква – фінансує культурно-просвітницькі проекти, спрямовані на поширення панслов’янізму та православ’я.
 
Леонід Грач, головний комуніст Криму й невтомний критик капіталізму якось сказав: «Я бізнесом не займався і не займаюсь». Але промовчав про те, що його рідні й близькі – успішні комерсанти. Інтереси родини Грачів-Янакі (Микола Янакі був одружений із донькою Грача, після розлучення частка Грачів у спільному бізнесі збереглася) поширюються на туризм, сільське господарство, будівництво, ресторанний бізнес. Їм належить навіть мисливський клуб. Розгортання справи Грачів-Янакі потребує земельних ділянок, і тому супроводжується конфліктами та скандалами. 2004 року в Симеїзі дійшло навіть до кривавої бійки. Найзатятіший супротивник «червоних» комерсантів на півострові – татарська громада. Мабуть, саме тому Леонід Грач не втомлюється розповідати про загрозу ісламського екстремізму на півострові.