Політика 2021-01-04 11:57 Голуб Андрій

Спроби підвищення у класі

Хто намагається повернутися на головні ролі після очевидного послаблення позицій Володимира Зеленського

Якщо орієнтуватися лише на закони, то після завершення загальних місцевих виборів в Україні мав би настати тривалий період без великих кампаній. За графіком наступні парламентські перегони заплановано на жовтень 2023-го, а президентські — на березень 2024 року.


Однак незважаючи на календарні плани, підготовка до виборів триває. І йдеться навіть не про дострокові парламентські вибори, які щороку прогнозують як не навесні, то восени. Голосування цілком може відбутися в заплановані дати. Ідеться про намагання заздалегідь зайняти зручні місця на старті. На початку грудня набув розвитку один із саме таких сюжетів.


Фактичним приводом стало дослідження соціологічної групи «Рейтинг» про настрої українців на карантині, здійснене в останні дні листопада. Компанія регулярно публікує такі моніторинги. Однак найбільше уваги медіа привернули не показники ставлення до обмежень або оцінка респондентами свого емоційного стану. Новину виявили аж на передостанньому слайді презентації, присвяченому рівням довіри до політиків. За даними «Рейтингу», першим у переліку досі перебуває президент Володимир Зеленський, якому повністю або швидше довіряють 44% громадян. Однак трійка найближчих (оприлюднених) «переслідувачів» виявилася несподіваною: це мер Києва Віталій Кличко, якому швидше чи повністю довіряють 33%, експрем’єр-міністр Володимир Гройсман — 31% і чинний спікер парламенту Дмитро Разумков — 27%.

 

Читайте також: Андрій Левус: «Ключовою загрозою для України є можливий геополітичний розворот»


Звісно, показники Кличка та Гройсмана не могли не зацікавити. Менш ніж за два тижні до того, 19 листопада, той самий «Рейтинг» опублікував дані попереднього етапу того самого моніторингу з тим самим запитанням про довіру до політиків. Однак ані прізвища мера Києва, ані експрем’єра там узагалі не було. Також їх не згадували, наприклад, у травні. Щоправда, було інше опитування «Рейтинга», присвячене суспільно-політичним настроям у країні, датоване 15–20 липня. Якщо глянути на ті результати, то виявиться, що Гройсман уже тоді посідав друге місце в рейтингу довіри. Кличко ділив третє-четверте місця. Однак улітку столичні медіа майже проігнорували такі дані. Натомість справжній вал новин з акцентом на них був у вінницьких ЗМІ — в єдиному регіоні, де «Українська стратегія Гройсмана» провадила справжню боротьбу на місцевих виборах.


У грудні ж, окрім новин, у яких Кличко і Гройсман «наступали на п’яти» Зеленському, активізувалася ще й частина політологів та експертів, які констатували старт президентської кампанії й непогані шанси переслідувачів кинути виклик нинішньому президентові.


Історія отримала продовження менш ніж за дві доби після цього. У соцмережах опублікували фото першої сторінки ухвали Вищого антикорупційного суду про надання дозволу НАБУ на здійснення обшуків за низкою адрес. Із документа зрозуміло, що справа стосується чергових свідчень екскерівника компанії «Укрбуд» Максима Микитася, які вже наробили чимало галасу. Однак цього разу йдеться не про ймовірну корупцію заступника керівника Офісу президента Олега Татарова, а про можливий хабар Гройсману в 2017 році. Той саме очолював уряд. Якщо вірити документу, то Микитась стверджує, що передав Гройсману нерухомість за зниженою ціною.


Станом на час написання, у Єдиному реєстрі судових рішень ухвали немає, але в НАБУ факт її винесення прямо не заперечили. Так само не заперечили факт обшуків за низкою адрес у ЖК «Аристократ» у Києві — саме там Гройсман нібито отримав нерухомість від Микитася.

 

Читайте також: Україна в ТКГ: Епоха невизначеності


Речник експрем’єра Василь Рябчук у дописі у фейсбуку назвав усе «абсолютною брехнею», а також прив’язав до цієї ситуації дані нещодавнього опитування: «З огляду ж на те, що позавчора було оприлюднено чергові рейтинги, які показують, що довіра українців до Володимира Гройс­мана зростала останні пів року і становить уже 31%, поява неправдивої інформації, яка покликана його скомпрометувати, — не що інше, як початок брудної політичної кампанії».
Це можна називати «брудною політичною кампанією», «стартом виборчих перегонів» або «веденням правоохоронної діяльності». Річ не в назві. Якщо абстрагуватися від злитих у мережу судових ухвал, вибіркової публікації даних соцдосліджень і дивної їх інтерпретації у ЗМІ, то залишиться проста ідея: ситуація у країні після місцевих виборів змінилася, політики це відчувають і вдаються до перших, хай поки що доволі незграбних спроб знайти місце під сонцем.
«Переможна поразка» партії президента на виборах у громадах засвідчила розпад одностайної підтримки влади з боку громадян. Тенденція була зрозумілою впродовж усього року. Однак саме місцеві вибори зафіксували її на офіційних бланках із печатками виборчкомів. Оскільки єдності довкола персони президента серед громадян немає ні фактично, ні юридично, то з’явилося багато вільних ніш, зайняти які є ще більше охочих.


Серед претендентів — здебільшого розчаровані торішньою поразкою на виборах або ті, хто ще раніше відійшов на другі ролі. Якщо запозичити спортивну термінологію, то можна застосувати порівняння з командами, які вилетіли до нижчої ліги й тепер шукають можливостей повернутися в головний турнір — так званого підвищення у класі. Бажання очевидне, проте реальні шанси викликають запитання.


Колишні перші обличчя прагнуть повторити ситуацію, яка одного разу вже спрацювала. Розкрутка Володимира Зеленського та Святослава Вакарчука як майбутніх лідерів стартувала саме з соціологічних опитувань. Їхні імена з’явились у переліках потенційних кандидатів щонайпізніше у 2016 році. Тоді Петро Порошенко відпрацював тільки два роки своєї каденції, тобто до виборів було ще вдосталь часу. Так само, як і зараз. Проте не варто ототожнювати симптом і причину.
Події нещодавніх виборів також свідчать, що з тріумфальним поверненням до вищої ліги у старих політиків виникають великі труднощі. Найкращий приклад — головний «радикал» країни Олег Ляшко. Він висунув кандидатуру на довиборах у Верховну Раду по 208-му виборчому округу на Чернігівщині. Тому самому округу, де вісім років тому вже був обраний народним депутатом. Здавалось, усе складається якнайкраще для колишнього першого шоумена української політики. Окрім рідного округу, активної підтримки на телебаченні та союзу із досі популярною в сільській місцевості Юлією Тимошенко, на його користь грали й дані соцопитувань. Вони показували, що навіть іменний політичний бренд — «Радикальна партія Ляшка» — відірвався від дна й у разі дострокових парламентських виборів мав би шанс пройти.


Усі прогнози не справдилися, і Ляшко програв вибори маловідомому висуванцю від «Слуги народу» Анатолію Гуньку. Головні герої новин останнього місяця — Гройсман і Кличко — діють дещо інакше. Обоє вирішили сконцентруватися на базових для себе регіонах. «Українська стратегія Гройсмана» (УСГ) отримала тотальну перемогу на Вінничині майже в кожній громаді. Колишні союзники із партії Петра Порошенка тепер навіть звинувачують конкурента в «узурпації». Водночас сам експрем’єр узагалі нікуди не висувався, але перше засідання облради відвідав. Він ходить по телевізійних токшоу, де виступає з позиції конструктивного критика чинної влади, а також приблизно раз на місяць роздає великі інтерв’ю про все й ні про що газетам та електрон­ним ЗМІ.

 

Читайте також: Гаданий прогрес


Перемога у Вінниці дає Гройсману можливість виступати з позиції сили, але вона ж і підкреслює його слабкість. УСГ, яка цілком програла вибори до парламенту у 2019-му, досі ні на крок не наблизилася до того, щоб стати загальнонаціональною партією. Відповідно, і Гройсману так само далеко від статусу господаря Вінничини до статусу реального суперника Зеленського. Ситуацію могло би змінити об’єднання з низкою інших мерів-переможців, але воно зірвалося влітку й невідомо, чи можливе в майбутньому (Гройсман фактично визнав свої перемовини з партією «Пропозиція»).


Віталій Кличко, який зберіг місце очільника Києва, також має свою дуже локалізовану партію. Мер пішов трохи іншим шляхом і замість великої кількості серйозних інтерв’ю вирішив олюднити свій образ і видав збірник власних смішних цитат. Це помітили, але ще більше помічають інші «курйози», як-от відео з дівчинкою, яка не може пройти Анд­ріївським узвозом у перший день зимової ожеледиці у столиці. Або ліхтарі, які падають на щойно відбудованому Шулявському шляхопроводі у столиці, який колись «утомився» (на превелике щастя мера Києва, під час події ніхто фізично не постраждав).


Ідеться про те, що майбутнє політика Кличка залежить не лише від закулісних перемовин, на які він може сподіватися, а й від стану справ у Києві, який у всіх на виду. Він чи не найвразливіший з усіх претендентів на загальнонаціональний статус. Якщо перелічити всі проблеми столиці, то їх вистачить, щоб відправити Кличка у глибокий нокаут. У випадку з мером Львова Андрієм Садовим свого часу було досить відсутності заводу з переробки сміття.


Коли розмови щодо опитування «Рейтинга» майже вщухли, олії у вогонь підлили інші дані. 16 грудня Центр Разумкова оприлюднив дані традиційного щорічного моніторингу настроїв українців. У 2019 році на підставі того самого опитування вже став помітний невиправданий оптимізм українців, які почали бачити позитивні зміни буквально всюди (див. «У полоні почуттів», Тиждень № 1-2/2020). У 2020 році спостерігається зворотній процес — зміни на гірше бачать навіть там, де нічого не змінилося. Уперше за шість років немає жодної сфери, де хоча б відносна більшість громадян побачила зрушення на краще. Зеленський — головне розчарування року. Однак на Банковій передусім звернуть увагу на інші дані. Згідно з цим опитуванням президент Зеленський уже не найбільш вартий довіри політик. Так, Кличко і Гройсман і тут демонструють пристойні результати. Однак попереду всіх перебуває спікер Дмитро Разумков (35% швидше або повністю довіряють йому, найкращий баланс серед усіх згаданих). Голова парламенту, який починав як технолог чинного президента, але завжди тримався дещо осторонь і не ліз у найгостріші конфлікти, може бути задоволеним собою. Він нібито й не в опозиції (що дає йому змогу легко бути на видноті), а водночас може й подати альтернативний президентському законопроєкт (як у ситуації з кризою в Конституційному Суді) або натиснути кнопку «утримався» під час голосування за скандального міністра освіти Сергія Шкарлета.


Проте і для Разумкова справжні випробування ще не починалися. Друзі з Офісу президента досі майже не реагували на його демарші. Однак тепер спікер Ради публічно створив пряму загрозу головному активу президента — його «окремому» від решти політиків символічному статусу. Поки що невідомо, наскільки вразливим буде Разумков до агресивніших дій щодо нього.


Якщо повернутися до історії з виникненням мема про Кличка, Гройсмана й Разумкова як кандидатів у президенти, то вперше він прозвучав у вересні. Авторство належить ексголові Офісу президента Андрієві Богдану, який озвучив прізвища в інтерв’ю Дмитру Гордону. Тоді також пролунало ім’я соратника Януковича Андрія Портнова. Заява зацікавила передусім російські пропагандистські ЗМІ. І варто замислитися, чи слід сприймати слова ображеного соратника Зеленського як серйозний прогноз. Вочевидь, сюжет із «початком виборів президента» потрібно оцінити інакше. Володимиру Зеленському для переобрання доведеться продемонструвати значно більше гнучкості й винахідливості, ніж у 2019 році. Це очевидно навіть без гучних заяв. Натомість прогнозувати ім’я головного опонента або наступника президента точно зарано. Далеко не факт, що сьогодні ця особа взагалі замислюється над можливою участю у виборах. 

схожі публiкацii