Суспільство 2021-01-07 10:34 Вероніка Цебенко
  ▪   Стаття із спільного проєкту Тижня і Школи журналістики та комунікацій УКУ "За що відповідальна молодь"

За відкритими кордонами

Чому українська молодь масово виїжджає за кордон і чи можна її зупинити

Щороку все більше українців виїжджає з країни. Одним із наслідків цього стає нестабільне економічне та соціальне становище в Україні. Згідно з дослідженнями Міжнародної організації з міграції (МОМ), у 2016 році головними причинами еміграції українців були робота (87,9%) та навчання (5,3%). Далі в цьому списку возз’єд­нання родини (3,8%) та вимушена міграція (0,5%). Більшість вимушених мігрантів походять із регіонів, де рівень зарплати нижчий за середній.


Щодо вікових критеріїв, то згідно з даними Німецької консультативної групи в Україні станом на 2017 рік 41% трудових мігрантів були молодшими за 35 років. Дані «Українського обстеження робочої сили» (LFS) за 2017 рік повідомляють, що найчастіше українські мігранти праце­влаштовуються в Польщі, Російській Федерації та Італії. Такий показник спричинений простішим подоланням мовного бар’єру в цих країнах.

 

Читайте також: Заробітчани. Велике повернення


Серед основних сфер, у яких працюють українські емігранти, — будівництво, промислове виробництво, індустрія гостинності, допомога по дому та сільське господарство. Відповідно, більша частина молодих українських емігрантів розділилась на дві групи: ті, хто їде виключно з метою працевлаштуватися за кордоном та ті, хто хоче отримати вищу освіту там і, можливо, залишитись працювати.


За даними МОМ 25 400 українців отримують освіту за кордоном. Серед українських студентів найпопулярнішими країнами для здобуття освіти є Польща. Далі в цьому списку Іспанія, Білорусь та США.


Окрім цього, згідно з опитуванням організацій «Українці без кордонів» та OWL Open World Learning Society, які опитали своїх студентів, що завершують навчання за кордоном, 28% із них отримали диплом бакалавра, а 33% — магістра в Україні й після цього вирішили продовжити навчання за кордоном. Лише 19% їхніх студентів бажають повернутись до України (див. «Аргументи «за»)

 

 

Серед своїх мотивів українські студенти називають ще й такі:


• Легкий вступ. Українська молодь обирає переважно Польщу, адже тамтешні приватні навчальні заклади не проводять складних вступних випробувань та не вимагають високого рівня володіння польською мовою. Це суттєво відрізняється від вимог, які ставлять українські заклади вищої освіти (серед яких обов’язкове здавання ЗНО щонайменше з двох предметів, а часом ще й фаховий іспит).


• Безвізовий режим. Саме наявність біометричного паспорта дозволяє українським молодим емігрантам легше наважитись на навчання чи працю за кордоном.


• Позитивний досвід інших. Цей чинник, мабуть, є найбільш переконливим. Адже, якщо 28% українських студентів після закінчення бакалаврату та 33% після отримання диплома магістра в Україні їдуть навчатись за кордон, вони без будь-яких упереджень можуть порівняти рівень викладання та умови навчання за кордоном та в Україні. Ця різниця (здебільшого не на користь України) відіграє важливу роль у прийнятті рішення студентом.


• Доступ до вагомих наукових джерел. Ця мотивація найактуальніша для студентів, які прагнуть здобути ступінь доктора філософії чи вищі наукові ступені. Адже низка державних ЗВО України не може забезпечити студентам безкоштовний доступ до найпопулярніших світових наукових видань. У переважній більшості українські студенти отримують цей доступ за власні кошти.
Серед студентів, які взяли участь в опитуванні від CEDOS, 24% висловили бажання після навчання переїхати в іншу європейську країну, 23% — залишитись у Польщі і лише 6% планують повернутись до України. Основними мотивами щодо повернення називають: прагнення використати вдома отримані знання; бажання продовжити жити в тому культурному середовищі, де вони виросли; мешкати ближче до друзів чи родичів. Ті ж, хто вирішив залишитись у Польщі, виокремлюють такі переваги: кращі умови життя, вищі заробітні плати та набагато вищі шанси на професійну самореалізацію. Варто зазначити, що хоча ці чинники і є переконливими аргументами на користь того, щоб залишитись жити за кордоном, міцні родинні чи дружні зв’язки таки відіграють неабияку роль у поверненні молодих українських емігрантів.

 

«Я вирішила поїхати за кордон через вищу оплату праці та більшу кількість різних перспектив. У Польщі, я працювала менеджеркою з логістики в транспортній компанії, яка також співпрацювала з Україною. Проте після майже двох років праці там я вирішила повернутись назад до України. Місто, в якому я працювала, було дуже малим, і я сумувала за друзями», — так коментує свій досвід Ірина Тимків, українська емігрантка.

 

Читайте також: Як впливає на Україну трудова міграція


Політичні експерти, дослідники та соціологи з МОМ та Центру економічної стратегії радять три речі:


Створення чіткого плану для повернення своїх мігрантів. Хоч чинний президент і анонсував минулого року програму «Повертайся і залишайся», її зміст, основні напрями діяльності і покрокові дії поки невідомі. Експерти ж пропонують уряду передовсім посилити контроль над міграцією та підтримувати її. Має бути чітке бачення того, яку роль відіграє міграція в розвитку України. Установи, які зараз відповідають за це, мають краще допомагати мігрантам у їхніх ініціативах, які можуть виходити на міждержавний чи національний рівень, контролювати та усувати переважну частину інформаційних провалин, та й загалом більше звертати увагу на проблеми трудових мігрантів, адже рівень довіри, який можна створити з ними, вплине на їхні подальші інвестиційні вкладення в Україну та її розвиток.


Хороший приклад вибудовування такої стратегії та її дотримання показують такі країни, як Шотландія, Ірландія та Польща. Так, Шотландія розробила три напрямки діяльності для повернення своїх жителів з-за кордону та уникнення браку кваліфікованих кадрів. Уряд цієї країни поставив собі за мету зберегти середнє значення приросту населення ЄС (ЄС15) за 10 років (це період між 2007–2017 роками), забезпечити зростання ВВП Шотландії до рівня провідних країн Європи і залучити представників своєї діаспори, які могли б допомогти місцевим підприємствам вийти на міжнародний рівень. Це й мало би забезпечити притік транснаціональних інвестицій у Шотландію. А для того щоб мігранти таки підтримали Шотландію у цих змінах, необхідно було підтримувати потужний культурний зв’язок між державою та її емігрантами. Власне, дотримуючись такого плану дій, Шотландія і зуміла знизити рівень еміграції.


Окрім цього, варто розширити спектр фінансових послуг для грошових переказів та спростити їх.


Також необхідно широко інформувати про можливості внутрішніх міграцій та про вакансії в різних регіонах України. До того ж варто співпрацювати з країнами-реципієнтами, які приймають мігрантів із України, і намагатись спільно з ними досягнути для українців можливості офіційного працевлаштування та правового захисту на чужій території.


Проте спершу треба комплексно покращити рівень життя в Україні. Це й стане основним аргументом для українців не виїжджати за кордон. Боротьба з корупцією, покращення якості вищої освіти в Україні, збільшення кількості робочих місць та переконання молоді, що вони зможуть знайти роботу за фахом у своїй країні — необхідні складові цього процесу.