Вибори 2020: сила громад проти сили еліт 2021-01-26 10:41 Наталія Пахайчук

Волинське удільне князівство Ігоря Палиці

За підсумками останніх місцевих виборів у Волинській області закріпилася політична монополія Ігоря Палиці, соратника олігарха Ігоря Коломойського

 Шлях до успіху

Тріумф «замайбаху» на Волині був прогнозований.  Ігор Палиця системно працював в області з 2011 року: скуповував топові місцеві медіа, садив на короткий ланцюг місцевих політиків, жорстко боровся з конкурентами. Його команду в політичних колах Волині стали називати «Директорією» за однойменним офісом Ігоря Петровича на вулиці Винниченка у Луцьку.

Завдяки агресивній стратегії Палиця двічі ставав нардепом-мажоритарником від Луцька, керував обласною радою, підкорив єдину конкурентну силу – фінансово-промислову групу «Континіум», яка в особі її теперішнього лідера Степана Івахіва влилася у політичний проєкт «За Майбутнє».

Навіть два виші Волині під контролем: у 2020-му ректорами Волинського національного університету  імені Лесі Українки і Луцького національного технічного університету стали перевірені люди Палиці.

Важливим елементом підготовки до успішних виборів був і розподіл керівних місць серед голів, заступників і секретарів виборчих комісій: «За Майбутнє» отримало 29% від загальної кількості керівного складу усіх комісій, зокрема 9 голів з 16 ТВК.

 

Читайте також: Василь Чинчик: “Світогляд громадян змінюється, коли ми конкретними діями показуємо: держава докладає зусиль, щоб зробити їхнє життя кращим”

 

На другому місці – давній і надійний союзник політичних проєктів Ігоря Палиці обласний осередок ВО «Батьківщина» – 23%, і  на третьому із  17% керівників – партія «Слуга народу», яка на Волині  теж підконтрольна «майбаху» (більше про це читайте тут).

Волинську обласну територіальну виборчу комісію теж  очолив член партії «За Майбутнє», 27-річний Іван Лазорко – онук першого секретаря Волинського обкому КПУ Івана Лазорка,  син друга Палиці Олександра Лазорка, ексдиректора «Укртранснафти», який «за Порошенка» переховувався  від правосуддя в Лондоні.

Обласна рада: єдність у різноманітті

У Волинську обласну раду кандидатів висунули місцеві організації десяти політсил. За підсумками виборів депутатський корпус складається з представників семи політсил:

  • 34,38% (22 депутати)- «За Майбутнє»;
  • 14.06% (9 депутатів) – «Європейська солідарність»;
  • 14.06% (9 депутатів) – ВО «Батьківщина»;
  • 12,5% (8 депутатів) – «Слуга народу»;
  • 10,94% (7 депутатів) – ВО «Свобода»;
  • 7,81% (5 депутатів) – Аграрна партія України;
  • 6,26% (4 депутати) – «Сила і честь»

Але партійний плюралізм насправді тільки візуальний, по факту ж не під контролем Ігоря Палиці можна назвати тільки «ЄС». Інші фракції, як показує історія попередніх скликань і перші кадрові призначення нового, – сателіти «майбаху».

Щодо персонального складу, то остаточний список депутатського корпусу на 22% відрізняється від того, як проголосували волиняни. Аж 14 осіб, які отримали мандати депутата обласної ради, відмовилися від цих повноважень. З них п’ятеро – народні депутати, мажоритарники від волинських округів, які були кандидатами в облраду від партії «За Майбутнє», але фактично працювали просто VIP-агітаторами. Це – Ірина Констанкевич, Вячеслав Рубльов, Степан Івахів, Ігор Гузь і сам лідер партії Ігор Палиця.  

На місце тих 14 депутатів-«відмовників» мали б зайти кандидати у порядку черги. Але дев’ятеро з них теж відмовилися від мандатів з різних причин.

Головою обласної ради став родич Ігоря Палиці, представник,  звісно ж, партії «За Майбутнє» Григорій Недопад. До того він майже чотири роки працював на посаді першого заступника Луцького міського голови.  При цьому заступником він став після смерті мера Луцька Миколи Романюка.

 

Читайте також: Ключі від міст. У чому секрет довголіття мерів

 

Нагадаємо, у Луцьку з 2017 року не було міського голови.  Верховна Рада не призначила позачергових місцевих виборів, чим створила прецедент, який зараз може повторитися у Харкові. Тоді влада у місті перейшла до своєрідного «тріумвірату», який фактично виконував владні повноваження, але не ніс жодної політичної відповідальності. Це – в.о. міського голови-секретар ради Григорій Пустовіт, якому відвели роль цапа-відбувайла, радник міського голови (а нині чинний мер) Ігор Поліщук, який виконував декоративну функцію і акумулював на собі позитив, та перший заступник міського голови Григорій Недопад, який реально тягнув міську господарку.

Григорій Недопад – фігура в команді Ігоря Палиці дуже важлива, має суттєвий управлінський досвід, його розглядали як можливого кандидата у мери Луцька. Однак, боротися за мерське крісло відправили молодшого Ігоря Поліщука.

На два місяці роботи на чолі облради Недопад уже встиг провести дві чергових і дві позачергових сесії. На одній із них, 10 грудня, Волинська обласна рада висловила недовіру голові Волинської ОДА Юрію Погуляйку. Іронія долі у тому, що цього дня – день народження Ігоря Палиці. Розлючений Погуляйко назвав цей хід – подарунком босу від депутатського корпусу, брутально облаяв присутніх і пішов геть.  Конфронтація обласної ради і ОДА на Волині – фірмовий стиль політичної боротьби у виконанні Ігоря Палиці.

Крах влади «вічних мерів»

На Волині, крім обласного центру Луцька,  є ще три важливих міста – Ковель, Володимир-Волинський, Нововолинськ. Само собою, в кожному з них у змаганнях за посаду міського голови перемогли висуванці партії «За Майбутнє», які замінили «вічних мерів».

У Володимирі  і Новолинську встигло вирости ціле покоління містян, яке просто не знало інших очільників міста. З 1998 року тут панували авторитарні режими Володимира Саганюка та Віктора Сапожнікова, які пережили чотирьох президентів. Місцеві волинські «лукашенки» мали управлінський досвід ще з радянських часів, репутацію міцних господарників, вплив на місцеві еліти і здавалося, непохитну владу. Та попит на нові обличчя, яким запам’ятається епоха Зеленського, зніс сивочолих мерів. Нововолинськ очолив 37-річний Борис Карпус, а Володимир-Волинський – 41-річний Ігор Пальонка.

Обидва міста розташовані на окрузі Ігоря Гузя, тож не дивно, що обидва мери – з команди нардепа-мажоритарника. Карпус навіть працював помічником Гузя на громадських засадах.

У Ковелі відбулася зміна старого обличчя на нове, але більш формальна. Справа у тому, що непопулярний Олег Кіндер, який очолював місто 10 років, завжди користувався публічною підтримкою народного депутата Степана Івахіва, який є мажоритаником від «ковельського» округу. Оскільки втретє перемогти на виборах, навіть з ресурсами «Континіуму», рейтинги Кіндеру вже не дозволяли, то Степан Івахів став протектором кандидата – Ігоря Чайки, 56-річного місцевого журналіста.

 

Читайте також: Мери люблять тишу. Про політичний потенціал «бургомістрів»

 

Щоправда, перемога висуванцю «За Майбутнього» у Ковелі не далася легко. Головним суперником став 30-річний кандидат від «Слуги народу» Олег Уніга. На популярність молодого політика різко вплинув раптовий візит у Ковель за три дні президента Володимира Зеленського. Але навіть президентська підтримка – ніщо у порівняні з силою «замайбаху» на Волині.

У Луцьку ж перемога кандидатури від «Директорії» була справою техніки. Як ішлося вище, з 2017 року у місті не було міського голови, але влада перебувала у руках партії «Укроп», бенефіціаром якої на Волині тоді був той же  Ігор Палиця.

Кандидат Ігор Поліщук за чотири роки на офіційній посаді радника міського голови теж встиг добряче відрепетирувати роль мера. Взагалі у міській політиці теперішній мер Луцька з юних літ: вперше депутатом  міськради юрисконсульт благодійного фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк» став у 24 роки.

Однак, восени 2020-го понервувати все ж довелося. Раптом з’явився реальний конкурент, Богдан Шиба, який вже був Луцьким міський голова у політичному сезоні 2006-2010.

Спершу Шибу планувала висунути місцева організація «Голосу». Але політсила в останній момент передумала це зробити. За нашою інформацією, задню дала політрада партії. Тоді Богдан Шиба пішов напролом само висуванцем і увірвався в другий тур. Але перемогти ставленика Палиці забракло ресурсів.

Так, в управління 32-річному Ігорю Поліщуку дісталося уже не просто місто Луцьк, а Луцька міська громада, яка включає ще 35 навколишніх сіл. Та поки що очільник міста відзначився тільки пафосною інавгурацією у драмтеатрі, головною зіркою якої неочікувано став місцевий архієрей ПЦУ – владика Михаїл у норковій шубі.

схожі публiкацii