Суспільство 2021-01-30 12:32 Лапаєв Юрій

Гідра в мережі

Чому боротьба з радикалами й екстремістами в інтернеті залишається малоефективною

Напевно, впродовж усієї історії людства завжди були ті, хто не сприймав довколишню дійсність і натомість був готовим повірити в якусь альтернативну реальність. Місцеві диваки часто-густо збиралися у своєрідні товариства за інтересами, мріяли про ложу чи намагалися стати вільними каменярами або ілюмінатами. На щастя, за відсутності ефективних каналів комунікації про них мало хто знав і, що важливіше, — вони майже не впливали на суспільно-політичне життя своїх держав.
Але потім настала доба інформатизації і дивакам усіх мастей стало набагато легше знаходити своїх однодумців по всьому світу. Утім, правоохоронні органи в багатьох країнах доволі швидко почали розуміти небезпеку такого неконтрольованого спілкування, тому на інтернет-ресурсах поступово в певній формі почала з’являтися цензура. Спочатку йшлося здебільшого про загальноприйнятні норми, як-от заборону дитячої порнографії чи пропаганди нацизму. Але час минав, норми змінювалися і під тиском суспільства до чорного списку потрапляли нові й нові теми-табу.

Злам системи


А потім, на прикладі президентських вборів у США 2016 року, несподівано для багатьох виявилося, що через соцмережі можна збирати чимало персональних даних і маніпулювати громадською думкою. Постала черга нових фільтрів і заборон, створення команд факт-чекерів, банів і видалень контенту. До виборів 2020-го найбільші інтернет-ресурси підготувалися дещо краще, і про грубі порушення поки що не повідомляли. Їх стало набагато менше й після виборів, зокрема під час сумнозвісних подій початку січня 2021 року. Так, за даними дослідження компанії Zignal Labs, кількість брехливих або маніпулятивних повідомлень на тему виборів американського президента в соцмережах знизилася з 2,5 млн до 688 тис. на тиждень. Не останню роль у цьому відіграло блокування акаунтів або ж деплатформінг Дональда Трампа як основне джерело маніпуляцій на провідних ресурсах.

 

Читайте також: Як полагодити інтернет


Однак ця чистка ніяк не вплинула на кількість фріків і екстремістів. Можна сказати, що їх частка від усього суспільства є своєрідною константою. Питання лише в тому, де саме вони збиратимуться і спілкуватимуться. Не змогла модерація соцмереж зупинити і штурм Капітолія у Вашингтоні фанатами Трампа і прихильниками руху QAnon. Цілком зрозуміло, що після перегляду соцмережами своїх правил користування такі «користувачі з особливими потребами» шукали собі новий віртуальний притулок, де знову можна було би безкарно обговорювати питання раси, сексуальної орієнтації, глобальної змови, ставлення до євреїв, Сороса чи рептилоїдів.


Для багатьох таким місцем став вебресурс 4chan (а згодом і його аналоги на зразок 8chan або 8kun), який почався в далекому тепер 2003 році як так званий іміджборд, або ж сервіс для обміну зображеннями. Загалом, абсолютно невинна ідея й контент довгий час там складався переважно з вузькоспеціальних жартів і мемів, зрозумілих здебільшого спільноті користувачів. Однак ближче до нинішніх часів через можливості для анонімності й майже повну відсутність модерації сайт став притулком для найрадикальніших представників усього політичного спектру, частими гостями там є й фанати різноманітних теорій змов. Пандемія коронавірусної хвороби лише додала нових інфоприводів любителям конспірології, а глобальне економічне погіршення зробило їх радикальнішими.

Можна сказати, що частка фріків і екстремістів від усього суспільства є своєрідною константою. Питання лише в тому, де саме вони збиратимуться і спілкуватимуться


Як зазначив у коментарі Тижню співзасновник ГО «Український Кіберальянс» Андрій Баранович, такі сайти через відсутність будь-яких правил дають людям змогу проявитися «у всій красі», не лякаючись засудження з боку суспільства. За його словами, саме на таких ресурсах зародилися рухи на зразок Anonymous; анонімність також приваблює реальних терористів, які доволі часто координують там свої дії або купують зброю (див. Тиждень № 46/2020). Спілкування в таких темних закутках мережі підживлює антисемітські, антимусульманські чи расистські настрої й надихає терористів-одинаків на вбивства, як це сталося в Ель-Пасо, Крайстчерчі чи Відні. До того ж те, яка саме ідеологія стала підґрунтям — ультраправі погляди чи радикальний ісламізм, — насправді не має великого значення для постраждалих. Окремо варто згадати один із напрямів діяльності «ІДІЛ». Завдяки успішній інформаційній кампанії в соцмережах ця терористична організація змогла завербувати до своїх лав велику кількість фанатиків майже з у сього світу.


Утім, надзвичайна увага суспільства і правоохоронців до 4chan у контексті координації протестів коронавірусних дисидентів, а згодом і масових заворушень у Вашингтоні зробила цей ресурс надто відомим. Це натомість призвело до своєрідної міграції користувачів на інші платформи. Однією з таких стала відносно нова соцмережа Parler. Це своєрідна альтернатива мейнстрімним ресурсам, яка з’явилася у 2018 році. Основну частину її користувачів становлять люди з консервативними політичними поглядами, багато з них або просто палкі прихильники Дональда Трампа, або фанатики QAnon. Усіх їх на Parler привела відсутність цензури. Після подій 6 січня керівництво Google ухвалило рішення видалити додаток зі свого магазину Google Play за «відсутність модерації закликів до насильства». Соцмережа навіть зазнала серйозної DDoS-кібератаки, однак змогла частково повернутися до роботи. За дивним збігом обставин допомагати оговтатися від нападу й видалень із респектабельних хостингів скандальній платформі допомагатиме ІТ-компанія DDoS-Guard, яку наразі контролюють двоє громадян РФ. Серед інших клієнтів компанії є Міністерство оборони РФ і кілька провідних російських медіа. Кремль навіть тоді, коли безпосередньо не причетний до організації екстремістських рухів, не втрачає можливості допомогти останнім сіяти хаос у демократичних державах.

 

Зловживання свободою


Як зазначив Тижню колишній заступник міністра інформаційної політики України Дмитро Золотухін, завжди були люди, готові повірити в теорії змови. Через призму здорових медіа вони розуміли вагу авторитету й обирали не ділитися своїми ідеями. «Однак тотальний і безконтрольний розвиток соціальних мереж, спонукання підміни понять у контексті «свободи слова» та поганий приклад російських ботів зробили свою справу», — охарактеризував ситацію експерт. За його словами, у добу постправди люди впевнені, що мають конституційне право відстоювати думку, наче Земля пласка.

 

Читайте також: Соцмережі: від свободи до ненависті


Саме тому, що «свободу слова» — основоположний фактор демократичного співіснування людей — було використано для легітимізації брехні, це стало тригером для запуску величезного механізму перетворення казок на реальність. «Із таким самим успіхом в Україні створили телеграм-канал «Джокер» — Бабу Ягу, яка, нібито існує в якійсь казковій країні Телеграм і допомагає добрим молодцям рулити політикою 40-мільйонної країни», — наголосив Золотухін. А це вже відкриває можливості для маніпулювання суспільною думкою і пересічних громадян, і представників влади. Так, у липні 2020 року видання «Тексти» оприлюднило результати свого дослідження про найпопулярніші телеграм-канали депутатів Верховної Ради України. За даними видання, більшість народних обранців тоді віддали перевагу каналам «Легитимный» і «Резидент», які з огляду на контент, імовірно, адмініструють із Росії. Певним підтвердженням цього є ставлення до ключових тем в основних телеграм-каналах (див. «Умовно незалежний»).

 


Дещо інший погляд на ситуацію має Баранович. На його думку, технології є необхідною умовою для масових анонімних координованих дій, але не є їхньою причиною. Він зазначив, що в умовах, коли брудна політична боротьба, скандали і змови в Україні є нормою, наявність різноманітних закритих чатів і месенджерів значно спрощує завдання для будь-яких пропагандистів. Водночас, за словами Барановича перебільшувати дії кремлівських маніпуляторів в інфопросторі не варто. «Вони й так діють в Україні майже відкрито, отже варто ловити справжніх диверсантів чи спеціалістів ІПсО, а не ганятися за репостами в соцмережах», — зазначив він.

 

Місія нездійснена


Результативного рішення ситуації поки що не видно. На жаль, соцмережі, іміджборди й месенджери можна порівняти з міфічною гідрою, у якої скільки завгодно рубай голови, адже завжди виростуть нові. Як зазначив Баранович, будь-які спроби цензури лише посилять зворотну реакцію з боку користувачів. На його думку, у відповідь із часом з’являтимуться нові канали комунікації, дедалі більше захищені від зовнішнього впливу чи прослуховування. До того ж деякі різновиди, як-от mesh-мережі на зразок FireСhat, узагалі не потребують інтернету для функціонування. «Гадаю, перетворити джунглі інтернету в доглянуте передмістя з біленькими парканчиками не вдасться», — резюмував він.


Цю тенденцію вже можна простежити в сусідній Росії. Там довгий час інформаційне поле традиційних ЗМІ перебуває під повним контролем влади, що робить їх непривабливими для молодого покоління. Над цим уже працюють опозиційні політики, шукаючи нових каналів для комунікації з молоддю, які були би під меншим впливом кремлівських спецслужб. Одним із таких каналів став ютуб, керівництво якого неохоче погоджується на співпрацю з Роскомнадзором чи ФСБ. Саме там, наприклад, здійснює основну частину своєї інформаційної кампанії Алєксєй Навальний. Хрестоматійним прикладом обходу державної цензури можна вважати його рішення завантажити один зі своїх фільмів-розслідувань на найбільший зарубіжний порносайт PornHub. А зараз велика кількість молодих прихильників Навального, після нещодавньої публікації його розслідування корупції Владіміра Путіна, координує свої дії та закликає вийти на протести через інший поки що недоступний ФСБ ресурс — тікток.

 

Читайте також: Вбити гідру


Однією з причин є те, що техногіганти зловживають владою, яка несподівано опинилася в їхніх руках. На думку Барановича, намір повернути цю владу урядам може мати ще негативніші наслідки. Він вважає, що доцільніше обмежити владу соцмереж через антимонопольне законодавство.
Натомість Дмитро Золотухін погоджується з тим, що боротьба за допомогою заборон неефективна. Водночас він вважає, що в державних і квазідержавних апаратах примусу (таких, як соцмережі) більше немає іншого варіанту. Одним з імовірних рішень експерт бачить зміну формату блокувань завдяки впровадженню штучного інтелекту для модерації. Проте це навряд чи відбудеться, оскільки суспільна думка й так негативно ставиться до можливості контролю людини ШІ. «До того ж тотальна брехня й конспірологія всім вигідна, бо дає змогу заробляти гроші й вигравати вибори», — наголосив він.


Остання теза вже певним чином знаходить своє підтвердження. Так, в Угорщині розглядають можливість уведення санкцій проти Facebook за ймовірне блокування чи обмеження видимості публікацій, ідеологічно близьких до позиції чинного прем’єр-міністра Віктора Орбана (тобто праві, консервативні, християнські). Попереду у цього політика парламентські вибори 2022 року, і обмеження правих консервативних поглядів у мережі йому явно не на руку.


Схожі пропозиції лунають і в сусідній Польщі від консервативних політиків із ПіС. Днями оголосили про створення у фейсбуку посади національного представника для Туреччини, відповідно до нового законодавства країн. Тепер влада має право домагатися від онлайн-платформ видалення контенту замість блокування, як це було раніше. Перед тим турецький регулятор уже штрафував усі провідні мережі за невиконання новітніх норм. Хоча керівництво Facebook запевнило, що діятиме відповідно до власних норм і правил, ця новина вже встигла викликати занепокоєння місцевих мешканців, які побоюються цензури на додачу до того, що відбувається в країні з медіа. За даними звіту компанії Twitter, Туреччина відповідальна за 10% від усіх запитів на видалення контенту у світі, отриманих за першу половину 2020 року, і посідає четверте місце за їх кількістю. Крім Туреччини до першої п’ятірки за кількістю таких запитів належать також (у порядку зменшення) Японія, Росія, Південна Корея та Індія. Загалом ці п’ять країн відповідають за 96% від усіх вимог видалити контент для цієї соцмережі. Отже, хоч би хто переміг у цій боротьбі за владу над користувачами під егідою свободи слова, саме вона зрештою постраждає найбільше. І неодмінно знайдуться ті, хто захоче виправити таку ситуацію силоміць.