Політика 2021-03-20 09:32 Голуб Андрій

«Вийди звідси, розбійник ти!»

Чи позбуватиметься президент Володимир Зеленський і далі токсичних персонажів у власному оточенні задля порятунку рейтингу

Нинішній президент неодноразово демонстрував готовність позбуватися людей із власної команди. Ба більше, за нагоди він любить публічно про це нагадувати. Не став винятком і з’їзд партії «Слуга народу», який 13 березня відбувся в Києві. Захід розпочався саме з промови Володимира Зеленського. «Ми поступово очищаємо команду від засланих козачків, як кажуть, і від випадкових людей. Є й такі. І ми готові рухатися далі. Якщо в цьому залі є ті, хто готовий опустити руки або досі не зрозумів відмінності між справжньою думкою народу і своєю «фейсбук-бульбашкою» чи шумом деяких журналістів і анонімних телеграм-каналів, краще, будь ласка, встаньте й підіть зараз», — зазначив глава держави. Як відомо, президент уміє попросити піти й різкіше. Не дивно, що ніхто з присутніх на з’їзді правлячої партії до прохання не прислухався. Так само лідери політсили, незважаючи на прохання журналістів під час пресконференції, не надали жодного переліку нібито присутніх у лавах «засланих козачків». Наступного дня опального нардепа Олександра Дубінського взагалі довелося «виводити» насильно. Донедавна він очолював ланку «Слуги народу» на Київщині. 14 березня обласна конференція позбавила його такого права, але сам Дубінський це заперечує. Він каже, що на справжній конференції його переобрали головою. «Слугам» навіть довелося опублікувати роз’яснення на офіційному сайті. Там «конференцію» Дубінського назвали «якимсь заходом» і наголосили, що його виключено з партії «за порушення статуту та непокору керівним органам». Водночас йому залишили право оскаржити рішення на наступному з’їзді, а знаючи любов Дубінського до епатажу, можна навіть припустити, що він цим правом скористається.

 

Читайте також: Між двома стільцями


Однак тепер Дубінського можна остаточно додати до чималого переліку колишніх членів команди президента. Там достатньо серйозних імен: ексголова Офісу президента Андрій Богдан, експрем’єр-міністр Олексій Гончарук, колишній ген­прокурор Руслан Рябошапка та кілька менш відомих народних обранців від «Слуги народу». Туди само можна записати відомих «шукачів миру» на Донбасі Вітольда Фокіна й Сергія Сивоха. Незважаючи на бажання президента похизуватися вмінням позбуватися політичних супутників, така практика в українській політиці не нова. Ба більше, вона часто не свідчить про намагання очистити лави. Історію великих розривів можна починати з перших років незалежності. Президент Леонід Кравчук без особливих сентиментів розійшовся зі своїм прем’єр-міністром, уже згаданим Фокіним, у час найгострішої економічної кризи після розпаду СРСР. Його наступник Леонід Кучма відправив у політичне небуття Павла Лазаренка, а згодом намагався зробити те саме з Віктором Ющенком. Не вдалося. Сам Ющенко розійшовся з Юлією Тимошенко, що стало головним сюжетом усього його президентства. Фактично єдиним, хто не змінював команди, був Віктор Янукович. Значною мірою саме ця особливість призвела до печального фіналу його кар’єри. Нарешті, Петро Порошенко в потрібний для себе момент відмовився від прем’єра Арсенія Яценюка, тодішній антирейтинг якого став загрожувати всім партнерам. Тож у самому факті тасування колоди поплічників немає нічого надзвичайного або героїчного. Головне, як і у всьому, — мотив.


До певного часу можна було доволі аргументовано пояснити мотивацію Зеленського за допомогою логіки. У січні 2020-го Центр Разумкова опублікував підсумкове соціологічне опитування, зокрема і про ставлення до тодішніх перших осіб держави. Воно засвідчило, що трохи більш ніж за місяць після попереднього дослідження баланс між довірою й недовірою до керівника Офісу президента Андрія Богдана погіршився в понад півтора раза — з –19% до –32%. Баланс став від’ємним і в тодішнього глави уряду Олексія Гончарука — –16%. Іще до початку березневого карантину у зв’язку з COVID-19 обох усунули з посад. Разом із ними пішов у відставку й генпрокурор Руслан Рябошапка. Тоді рейтинг Зеленського (а передусім довіра до нього) ще демонстрував украй привабливі цифри. І відмову від найближчого оточення можна було пояснити намаганням позбутися токсичних елементів у команді, перш ніж вони стануть тягнути у прірву показники самого президента. Повертаючись до історичних порівнянь, це дуже нагадувало трюк, який Петро Порошенко здійснив щодо Арсенія Яценюка у 2016-му. І Порошенкові, і Зеленському це дало певний результат, але короткочасний.

 

Читайте також: На захисті стрижня


Міркуваннями збереження чистоти публічного образу можна пояснити й звільнення від обов’язків у ТКГ Вітольда Фокіна та Сергія Сивоха з посади радника секретаря РНБО. Обоє своїми проросійськими заявами постійно створювали негативне тло для президента в медіа. Це були скандали на рівному місці, на які Офіс президента був змушений реагувати. І хоча посада Сивоха здається другорядною, його все ж можна включити в перелік. Він відігравав одну з головних публічних ролей у президентській програмі досягнення миру на Донбасі (що було серед його ключових обіцянок).


У вівторок, 16 березня, Центр Разумкова знову опублікував рейтинг довіри до політиків. Показники оточення Володимира Зеленського такі: голова Офісу Андрій Єрмак — –49%, прем’єр-міністр Денис Шмигаль — –56%, генпрокурорка Ірина Венедіктова — –53%. Однак публічних приготувань до відставки всіх трьох наразі не видно. Шмигаль устояв під час осінньої артпідготовки депутатів «Слуги народу», які ще тоді намагалися повісити на уряд головні проблеми країни. 13 березня він навіть отримав право виступу вслід за президентом на з’їзді СН. Венедіктова за відведений їй президентом рік не показала надзвичайного просування в покаранні «розбійників» із колишньої влади та бізнесу, натомість до політичної справи Антоненка, Дугарь і Кузьменко додала владі ще й історію із засудженням блогера Сергія Стерненка. Єрмак зайвого представлення читачам Тижня не потребує. Однак ці доводи усе ж не свідчать про хибність міркувань щодо мотивів Зеленського або появу незамінних в оточенні. У наведених опитуваннях Центру Разумкова респонденти могли зазначити, що банально не знають запропонованого для оцінки політика. За цими даними, у березні цього року Єрмака досі не знають понад 22% респондентів, а Венедіктову — майже 20%. Попередника Єрмака Андрія Богдана за набагато менший час на посаді знали майже 90% українців.


Довге виживання Єрмака на посаді можна пояснити його вмінням залишатися непомітним для значної частини громадян. Він не затьмарює собою президента. Активна меншість може його ненавидіти, але важливіше те, що його перебування на посаді або відставка не вплинуть на рейтинг глави держави ні добре, ані погано. Він не став «демоном», на якого встиг перетворитися Богдан. У цьому контексті можна пояснити також знервованість Офісу президента майбутнім розслідуванням Bellingcat у справі «вагнерівців». Адже ймовірно, що Єрмак ураз стане аж надто помітним і надто токсичним. І тоді сумнівно, що його омине участь попередника.

 

Читайте також: Контрудар


У такому самому ключі можна пояснити і збереження на посадах Венедіктової та діяча МВС часів Віктора Януковича Олега Татарова (заступник керівника ОП). Опитування Центру Разумкова показує, що майже третина українців досі не знає, хто такий Сергій Стерненко. Натомість Татаров такий непомітний, що його навіть немає в запропонованому переліку.


Можна заперечити, що Дубінський — не найупізнаваніша для більшості громадян особа. Однак і тут усе крутиться довкола публічного образу президента. Щоправда, публіка інша. По-перше, після накладання санкцій на депутата президент може постати у вигідному світлі перед західними союзниками. По-друге, це певний реверанс у бік найвірнішої президенту частини всередині «Слуги народу». Річ у тому, що за час активної політичної кар’єри Дубінський устиг нажити чимало ворогів усередині фракції. Багато депутатів СН останнім часом ледь стримувалися, коли добирали слова на його адресу. Не останню роль відіграла ймовірна причетність Дубінського до діяльності кількох медійних майданчиків у соцмережах, із яких поливали брудом однопартійців. Іншими словами, Дубінський сам перетворив себе на найкращу мішень для публічного покарання. Залишається ще Денис Шмигаль. І тут чи не найпроблемніша для Зеленського історія. Фракція у Верховній Раді нестабільна. Відомо, що за призначення Юрія Вітренка міністром енергетики нещодавно так і не вистачило голосів. Може скластися ситуація, коли Шмигаля знімуть, натомість повноцінного наступника не призначать. Це стане підтвердженням слабкості президента, що в нинішній ситуації може завдати йому критичних уражень. На завершенні з’їзду «слуг» Давид Арахамія подарував журналістам новину, яку ще довго обговорюватимуть. На запитання, чи піде президент на другий термін, він відповів так: «Ми проситимемо, а далі буде його особисте рішення». Хоча Зеленський і обіцяв іти в президенти лише на один термін, але підтверджень його намірів висуватися вдруге стає дедалі більше. Тому опікування рейтингом із часом тільки посилиться. Відповідно, і показові відмови від «козачків» і «розбійників» в оточенні не припиняться. У найближчі роки ми можемо стати свідками не однієї хвилі таких рішень. Головне — слід не забувати, що між піаром і системністю така сама прірва, як між упізнаваністю політиків у рейтингах та їхньою реальною роллю в ухваленні рішень.