Політика 2021-03-29 09:36 Тарас Шамайда

Передумова остаточного звільнення

Деколонізація — наріжний камінь українського порядку денного

Закриття пропагандистських телеканалів Медведчука, а також продовження, незважаючи на суперечливі рухи правлячої партії, втілення закону про мову окреслили важливу суспільну тенденцію. Навіть попри значну зміну персоналій у владі, що відбулася два роки тому, Україна продовжує звільнятися від московських впливів. Іншими проявами цієї тенденції є, наприклад, численні ініціативи в парламенті, пов’язані з протидією колаборантам і російській пропаганді, знакова постанова про сьому річницю Майдану та рішуче несприйняття громадянським суспільством навіть найменших реверансів у бік Москви.


Однак, як і раніше, процес звільнення від російських впливів відбувається фрагментарно, непослідовно, іноді буквально навпомацки. Наприклад, Україна силою зброї і ціною тисяч життів своїх воїнів звільнила частину окупованих територій. Але при цьому проросійські політики включно з відвертими колаборантами не лише досі на волі — вони засідають у парламенті й органах місцевого самоврядування та їздять до Москви на зустрічі зі своїми кураторами. Інший приклад: Україна отримала Томос на автокефалію своєї православної церкви, але, по суті, й далі підтримує антиукраїнську діяльність церкви московської.


Прикладів такої вражаючої непослідовності — безліч. Щоб ефективно долати російську агресію і рухатися вперед, час нарешті покласти цьому край. Хоча б зараз, через сім років після Революції гідності й початку відкритої російської агресії, маємо чітко усвідомити й артикулювати — нашим ключовим завданням на найближчі роки є всебічне, глибоке і безповоротне звільнення від впливів Москви.

 

Читайте також: Володимир В’ятрович: «Від того, як ми зараз вшановуємо й пам’ятаємо героїв цієї війни, залежатиме коли і як вона закінчиться»


Простіше кажучи, повна й остаточна деколонізація України. Деколонізація як цілісна стратегія має стати центральним питанням українського порядку денного, з яким мають звірятися всі важливі суспільні дії та державні рішення. Що це означає на практиці, які завдання має вирішити деколонізація та які інструменти можна для цього використати?


Окреслимо принаймні деякі з них.


Звільнення від російської пропаганди. Будь-які форми російської пропаганди чи возвеличення держави-агресора мають бути законодавчо заборонені — аж до позбавлення ліцензій телекомпаній і зняття з реєстрації партій, які порушують цю заборону, позбавлення представницьких мандатів чи звільнення з посад усіх, хто розповідає про «адіннарод» чи заперечує російську агресію. Наслідком найбільш відвертих форм поширення російської пропаганди має стати кримінальне покарання.


Заборона проросійських медіа. Поширення (ретрансляція, публічна демонстрація, друк) російських медіа в Україні має бути заборонене. Те саме стосується й формально українських медіа, які займаються російською пропагандою або пов’язані з Росією власністю, грошима, журналістами з російськими паспортами тощо. Винятки з цього правила можливі, але мають бути чітко регламентовані.


Заборона проросійських організацій. Діяльність проросійських, а тим паче офіційно російських організацій має також бути заборонена. І перш за все це стосується політичних партій. Починаючи з досі «недозабороненої» «Комуністичної партії України» і закінчуючи «Опозиційною платформою — За життя», «Партією регіонів» і тому подібними підрозділами п’ятої колони в Україні. Для цього потрібно внести зміни до законодавства про вибори, політичні партії й об’єднання громадян і передбачити механізм взаємодії СБУ та Мін’юсту, який дозволить ефективно проводити відповідні заборони через суди.


Звільнення культурно-інформаційного простору від російських міфологем та фейків. Музейні експозиції й екскурсійні програми, монументи російським колонізаторам, названі на їхню честь населені пункти, вулиці, заклади тощо — від усього цього Україна має звільнитися, повернувши собі власну історію, культуру й національну пам’ять.

 

Читайте також: Андрій Левус: «Ключовою загрозою для України є можливий геополітичний розворот»


Зміцнення позицій української мови. Дерусифікація України — одна з ключових складових деколонізації. Важливо відстояти і крок за кроком утілити в життя ухвалений у 2019 році закон про мову та інші законодавчі акти, які захищають українську мову в освіті, телерадіомовленні та інших галузях. Українська мова має домінувати в усіх публічних сферах на всій території України. Підтримка українського продукту — фільмів, пісень, книговидання і книгорозповсюдження, театральних вистав, періодики тощо — має бути прив’язана перш за все до україномовності цього продукту.


Очищення влади від проросійських посадовців і політиків. Людям, які ведуть проросійську агітацію, діють в інтересах держави-агресора, були чи є колаборантами, пов’язані з російською владою чи спецслужбами, — не має бути місця в органах влади чи самоврядування. Кримінальний кодекс має бути доповнений новими дієвими нормами про воєнні злочини, сприяння ворогу та державну зраду.


Посилення санкцій проти держави-агресора та її спільників. Україна далеко не на повну потужність використовує як власні, так і міжнародні можливості для покарання агресорів, особливо щодо Криму, російська окупація якого визнана всім світом.


Звільнення України від політичного впливу московської церкви. Томос про автокефалію дав усі можливості для об’єднання українських православних у єдиній помісній церкві. Але для цього держава має здійснити свою частину роботи — передати помісній церкві православні святині, які перебувають у державній власності, відповідно до закону демаскувати московську церкву, яка ховається за назвою «українська», і сприяти вільному переходу громад і священників із московської церкви до Православної церкви України.


Обмеження контактів із державою-агресором. Для росіян слід запровадити візовий режим. Пасажирське сполучення з Росією має бути заборонене на законодавчому рівні. Будь-які концерти й гастролі російських громадян в Україні мають бути припинені. Так само має бути припинено співпрацю в галузі науки, а обсяги торгівлі (особливо імпорту з Росії) слід послідовно знижувати, досягнувши за кілька років, зокрема, повної енергетичної незалежності від Москви.
Комунікація з мешканцями окупованих територій. Мешканців окупованих територій слід в усі способи включати в українське життя і український контекст. Особ­ливо це стосується старшокласників, яких треба витягнути на навчання в українські заклади вищої освіти, створивши для цього максимально пільгові умови. Україна має сформувати чітке бачення майбутнього окупованих територій та заходів із їхньої деокупації. Ми не знаємо, як і коли звільнимо ці території. Але маємо бути завжди готовими до моменту, коли може раптово відкритися вікно можливостей. І чітко знати, хто і що робитиме.

 

Читайте також: Гаданий прогрес


Цей далеко не повний перелік завдань із деколонізації України дає уявлення про те, що і як слід робити для звільнення від російського впливу. Але перш за все українцям слід припинити соромитися й виправдовуватися, відбиваючись від звинувачень у тому, що цей процес виглядає не завжди демократично. Ми перебуваємо в умовах війни і діємо à la guerre comme à la guerre.


Деколонізація має бути предметом широкого суспільного консенсусу, і всі важливі суспільні дії та державні рішення мають звірятися із системним курсом на звільнення від будь-яких впливів Росії. Саме Росії, а не лише Путіна чи інших персоналій. Нас має цікавити не зміна персоналій у Кремлі, а становлення незалежної, вільної, цілісної, сучасної України. Без системної деколонізації це неможливо, бо інфікований «русским миром» і пронизаний російськими впливами український організм просто не зможе ефективно протистояти агресії та вільно розвиватися.


Саме тому на наших прапорах має бути накреслене гасло Хвильового — «Геть від Москви!». Принаймні допоки хоча б один метр української території окупований, а Москва становить ключову загрозу для самого існування української нації та держави. 

схожі публiкацii