ut.net.ua 2008-09-12 00:00 Бабінець Анна

Словацький рецепт

Батько «словацького дива» Мікулаш Дзуринда розповів Тижню, як за вісім років прем’єрства йому вдалося відродити країну

 

 
Кілька років тому американський мільярдер Стів Форбс, відвідуючи Словаччину, сказав, що невдовзі ця країна стане новим Гонконгом. 1993-го експерти прогнозували колапс словацькій економіці, а чехи укріплювали кордони з імовірно неблагополучними сусідами. Незабаром світ почув про «словацьке диво»: іноземні інвестори потяглися до маленької країни, а Світовий банк назвав Словаччину світовим лідером у галузі реформ. Все це, а також вступ до ЄС та НАТО, відбулося за прем’єрства Мікулаша Дзуринди. Тиждень звернувся до словацького реформатора по рецепти для України.
 
«ПРОСІТЬСЯ В НАТО»
 
У. Т: Чи позбулася Чехія комплексу «старшого брата» щодо Словаччини? У нас подібна ситуація з Росією. Як, на вашу думку, ми маємо реагувати на таке ставлення до нас?
 
– Моя порада – все робіть самі. Ситуація справді непроста, але реагуйте якомога менше і займайтеся своїми внутрішніми справами... Ви можете уявити, що зараз відносини між Чехією та Словаччиною кращі, ніж будь-коли?! Як тільки ці дві країни відокремилися одна від одної, кожна сконцентрувалася на вирішенні своїх питань. Знаєте, ніхто не вірив, що Словаччина стане повноцінною європейською державою. Чехи вважали, що позбулися баласту, коли ми від’єдналися. Вони думали, що ми не впораємося без них. І от подивіться: ми вступили до НАТО і ЄС, за кілька місяців Словаччина вступить до Єврозони |див. словничок|, а Чехія ще навіть не наблизилася до цього.
 
У. Т: Ви зуміли привести свою країну до НАТО. Як оцінюєте шанси України стати членом Альянсу?
 
– Не бійтеся, просіться в НАТО. Коли 1999 року я зустрівся з Біллом Клінтоном в Нью-Йорку, я спитав його, чи можливо Словаччині стати членом НАТО. Він зазначив, що Словаччині слід багато чого зробити на цьому шляху, та загалом це не питання. Клінтон тоді сказав: «Ми полюємо на велику рибку», маючи на увазі країни Прибалтики. Але додав, що там є інтереси Росії, і вона ніколи не пустить ці країни в НАТО. Я згадав ці слова, коли Латвія, Литва та Естонія вступили до Альянсу. Тому я переконаний: кожна країна сама вирішує, яким буде її майбутнє. Ви – так само. Звісно, буде конфронтація з Росією. Ви маєте дати росіянам зрозуміти, що НАТО – це не проти них, а заради вашої безпеки. В цьому процесі все залежить лише від вас.
 
У. Т: Чи словацьке суспільство було готове до вступу в НАТО?
 
– Так, я навіть сам проводив соцопитування. (Усміхається.) Під час передвиборчої кампанії 1998 року проїхав на велосипеді всю Словаччину, зупиняючись кожні 5 кілометрів, щоб поспілкуватися з людьми. Я ставив дуже прості запитання на кшталт: «Де наша ціль?», «Де світло в кінці тунелю?». Тоді я зрозумів, що люди хочуть безпеки. Тому наш шлях мав лежати до НАТО.
 
ЗІБРАТИ ЛЮДЕЙ
 
У. Т: Тоді, 1998 року, ви перемогли й очолили уряд. З чого ви розпочали роботу?
 
– Ми багато думали, як зробити Словаччину привабливішою для інвесторів, ніж Польща, Чехія й Угорщина. Ми знайшли дві відповіді на це питання: оподаткування (зараз єдиний податок на прибуток становить 19%, хоча, коли ми починали, був 42%) та реформа праці. До нас почали звертатися Volkswagen, Kia, Samsung, щоб розмістити в нас свої виробництва. Щодо праці, це проста й гнучка система. Якщо працівник не встигає, чи працює не на совість, ми кажемо йому, що він має піти. Нам потрібна чесна та якісна робота. Таким чином ми залучили багато молоді на звільнені місця. Ще однією першочерговою проб лемою, яку ми вирішували, стала проблема корупції. Це була комплексна програма із залученням публічного спостереження, були й скандали. Типовий приклад: міністр полюбляє купувати службові машини на підприємстві друга, та можна організувати тендер. Тоді міністр придбаватиме не у друга, а в того підприємства, яке виграло тендер. Бач те, все просто. Проб лема лише в тому, як все це організувати. Потрібний контроль і бажання чиновників працювати чесно.
 
У. Т: Як ви формували свою команду?
 
– Якось прем’єр-міністр Іспанії Хосе Марія сказав мені: «Тобі потрібні три речі – бачення, конкретні проекти та люди, які втілять ці програми». Роль лідера зосереджується на тому, щоби зібрати людей. Я це робив і продовжую роби ти. Найкращі люди Словаччини – у моїй команді. Моя кадрова політика полягає в тому, що двері в мою команду завжди відкриті. Мені не потрібний політичний клуб із моєї дружини, дітей і друзів. Я з ними і без того бачуся. Щодня нам необхідні нові люди. Коли я залучаю нових спеціалістів, то кажу про два принципи: відкритість і персональні здібності. І обираю найкращих.
 
У. Т: Після восьми років прем’єрства ви опинилися в опозиції. Як почуваєтеся? Як оцінюєте роботу вашого наступника Роберта Фіцо?
 
– Робота в опозиції дає інше бачення. Зараз я бачу нові перспективи, маю час на розробку нових програм. Ми багато зробили, але не менше ще попереду. Нині ключові завдання для нас – це освіта й медична допомога.
 
Що стосується Роберта Фіцо, є дві новини: гарна та погана. Гарна – нічого не зроблено. Він заявляв, що підвищить єдиний податок, змінить трудове законодавство. Ми думали, Фіцо взагалі «завалить» всі наші реформи. Але, на щастя, цього не сталося. І погана новина – нічого не зроблено. Є багато галузей, які тре ба реформувати (медицина, ос віта), а він боїться чогось торкатися, бо дуже переймається своєю популярністю... Одного дня іноземці можуть перенести своє виробництво в Донбас чи у Львів... Тому тепер політики Словаччини мають подумати, як розвивати нові напрями промисловості. Ми вважаємо, що це мають бути наукомісткі технології. Щоб не залежати від рішень іноземних інвесторів, ми маємо усвідомити, що майбутнє такої країни, як Словаччина – це освіта, науково-дослідні розробки. Ми розробляли такий проект із січня 2004 року, але Фіцо призупинив цей процес. У нього немає бачення майбутнього, і він це розуміє.
 
«Я не буду задоволений, якщо просто подобатимусь»
 
ЛЮБЛЯТЬ – НЕ ЛЮБЛЯТЬ
 
У. Т: В Україні багато політиків страждають на популізм. Але українцям це до вподоби. Як ставляться до цього словаки?
 
– Кожен політик хоче бути популярним, щоб його любили. Для мене це є і завжди було вторинним. Мені важливіше щось зробити. Якщо ви згадаєте моє ім'я у Словаччині, то не будете надто популярними. Багато хто мене любить. Та більшість люблять та не люблять одночасно. Не люблять, тому що бояться: зміни дуже болісні. Але всі знають, що це корисно. Мій дантист якось сказав мені: «Ваша політика фантастична, я голосуватиму за вас, але мене не чіпайте». Популярність для мене не надто важлива, важливіше, щоб за мною стояла якась робота. Я не буду задоволений, якщо просто подобатимусь. Я відчуваю, що буду популярнішим, коли люди цінуватимуть мене за мої кроки, згадуючи навіть ті болісні зміни, які довелося пережити.
 
У. Т: Ви спілкуєтеся з українськими політиками? Які поради їм даєте?
 
– Під час свого прем’єрства я багато спілкувався з лідерами України, багато своїх колег відправляв у Київ, щоб вони були корисними для вас. Нинішній президент Віктор Ющенко неодноразово був у моєму офісі за часів прем’єрства. Я запрошував усіх прем’єрів, в тому числі Віктора Януковича. Ми зустрічалися за формулою «4+1» |див. словничок|, і ці зустрічі були плідними для всіх сторін. Що ж до неформальних стосунків, мій давній український друг, з яким ми постійно спілкуємося, – Борис Тарасюк. Під час зустрічей я розповідаю про наш, словацький, шлях до ЄС та НАТО, про наші реформи. Україна має рухатися вперед, і якщо ми можемо допомогти в цьому процесі, ми завжди готові це зробити.

[831][832]

 
БІОГРАФІЧНА НОТА

 

Мікулаш Дзуринда
 
Народився 4 лютого 1955 року в Чехословаччині. 1990-го заснував консервативний Словацький демократичний рух. На початку 1990-х працював заступником міністра та міністром транспорту. З приходом до влади Володимира Мечіяра перейшов в опозицію. 1998 року опозиційні сили перемогли на виборах – Дзуринда очолив уряд. 2002-го знову здобув перемогу на чолі коаліції. Під час виборів 2006 року партія Дзуринди посіла друге місце, зараз прем’єр-міністром Словаччини є опонент Дзуринди Роберт Фіцо. Світовий банк і низка міжнародних економістів присвоїли урядові Дзуринди звання найкращого уряду Центрально-Східної Європи
 
СЛОВНИЧОК

 

Єврозона – група країн, офіційною валютою яких є євро. Вступ у зону євро можливий за умови виконання низки макроекономічних вимог (дефіцит бюджету, розмір державного боргу, рівень інфляції). Наразі у Єврозоні – 15 країн, з 2009 року до них приєднається Словаччина – перша серед держав Центрально-Східної Європи. Формула «4+1» (Чехія, Словаччина, Угорщина, Польща + Україна) – країни так званої Вишеградської групи, які підтримують євроінтеграційні процеси України та виступають за швидший вступ України до НАТО.