Культура 2011-07-18 19:57 Підгора-Гвяздовський Ярослав

Розмір має значення

В суботу 13 липня відбулася одна з центральних подій 2-го Одеського кінофестивалю – показ шедевру німого кіно «Метрополіс» Фріца Ланга

Одеський фестиваль зробив вже традицією дуже вдалу ідею – показувати на величезних Потьомкінських сходах так само величезні за постановочним розмахом і мистецьким значенням картини. Минулого року потужно «вистрілив» «Панцерник «Потьомкін», цього року, за підтримки компанії UDP, «виріс» «Метрополіс».

Показ саме цієї версії «Метрополісу» є прем’єрним в Україні, а світова прем’єра відбулася на Берлінському кінофестивалі 2010 року. Мова йде про реставровану версію: оригінальна режисерська версія на 210 хвилин була перетворена для Німеччини 1927 року на прокатну 153-хвилину, а у Сполучених Штатах – на вдвічі меншу; теперішня, 147-хвилинна, утворилася через щасливу знахідку 2008 року в Музеї кіно Буенос-Айреса справжнього дубль-негатива повного варіанту фільму, який реставрували і доповнили. Лише тепер почали бути зрозумілими деякі сюжетні ходи і повністю вималювалася картина для повноцінної критики. Так, зараз фільм мало кого з пересічних глядачів зацікавить – прискорений темп руху героїв при монотонності розвитку сюжету, театральність у виражені емоцій героїв, заламування рук, вигинання тіла і вирячення очей не є переконливими і виглядають штучними.

Але антиутопічна концепція Ланга про мегаполіс із розділенням міста на дві частини і людей - на «верхи» в «раю» і «низи» на «дні», концепція, яка сюжетно розвиваючись у майбутньому, чіпляла минуле з його Легендою про Вавилонську вежу, і тогочасне «сьогодення» з німецькою гігантоманією, а невдовзі стала пророчою – мова про марш «золотої молоді» - ось що вражає, і що залишиться. «Метрополіс» увібрав у себе релігійні, соціальні і філософські знаки західноєвропейського життя 20-30-х років, і став сяючою загрозливо-червоним сигналом світлофору аналогію часу з його страхом бунту і надією на Місію та його Посередника. І пророчість Ланга викрилася лишень за 6 років, коли новим канцлером Німеччини став Адольф Гітлер, великий шанувальник «Метрополісу» - його ідеї розділення людей на дві категорії і особливо гігантизму – від дверей до хмарочосів. При цьому він пропустив і християнське підґрунтя сюжету, і руйнацію Метрополісу.

Власне, гігантизм у германців в крові, чому свідченням є і сам Берлін, і Бранденбурзькі ворота, де півтора роки тому показували фільм Фріца Ланга. 4-5 поверхова Південна Пальміра з маленькими вузенькими вуличками, засадженими деревами, можна сказати, є антиподом масивної, «імперської» столиці Німеччини. Хіба що Потьомкінські сходи можуть позмагатися у боротьбі масштабів - вони 142 метрами спускаються до низу, відкриваючи краєвид моря і одеського порту. Та найбільша перевага Одеського кінофестивалю над Берлінале – якщо у такій формі взагалі маємо право щось стверджувати! – це час проходження і теплий липень на дворі, а не холодний лютий за вікном.

На Потьомкінських сходах сиділи тисячі людей у футболках, шортах та спідничках, і лише відсутність поруч кав’ярні на кшталт Starbaks”у, як біля Бранденбурзьких воріт, могла засмутити. Натомість було навіть певне відчуття гордості та величності моменту. Так, сходи в Одесі за масштабом менші за площу в Берліні і одеський екран 9 на 12 метрів, на який транслювали фільм мав удвічі менший розмір за берлінський. Проте музика, якою супроводжувався показ, була живою: насправді, 2010 року прем’єра «Метрополісу» відбувалася у берлінському Фрідріхштат паласі і лишень ретранслювалася на екран перед Бранденбурзькими воротами, а також у франкфуртській опері. Відповідно, глядачі не чули живого звучання оркестру. А в Одесі всі охочі чули глибоке і багате звучання повного складу Симфонічного оркестру Одеського національного академічного театру опери і балету під керівництвом Ігоря Савчука. І чули оригінальну партитуру композитора Готфріда Хуппертца, унікальність якої, до речі, у тому, що вона містить 1024 моменти синхронізації музики із зображенням, які й допомогли відновити первинний, режисерський варіант фільму. Звукоряд «Метрополісу» у вигляді музики Хуппертца, на думку багатьох музикознавців, від самого моменту його створення, перетворився на цілком самостійний твір – ще до прем’єри 10 січня 1927 року її, окремо від фільму, виконали понад півтори сотні разів. Тобто, 13 липня 2011 року на Потьомкінських сходах навіть із заплющеними очима можна було б отримати естетичне задоволення. На сам кінець скажемо, що може саме так, не піднімаючи погляду, ловлячи лише звуки, було б і краще – аби не бачити тих кількох сотень міліціонерів, які чомусь оточили сидячих на сходах глядачів, чим кинули ложку мілітаризького дьогтю в бочку меду антивоєнного фільму Ланга.

схожі публiкацii