ut.net.ua 2007-11-16 00:00 Ачіґава Ніно

Мільярдери проти мільйонерів

Саакашвілі спробує зробити грузію європейською країною навіть азійськими методами

Коротке повідомлення агенції Reuters зі знайомим прізвищем «Патаркацишвілі» висвітило всього на мить цікаві подробиці подій у Грузії. Хто встиг роздивитися, все зрозумів. Решту запаморочили наступні спалахи інформації — про єдиного кандидата у президенти від опозиції Левана Ґачечіладзе. 

Ґачечіладзе — депутат парламенту і власник компанії Georgian Wines and Spirits («Грузинські вина та міцні напої»). З цією фірмою, а, отже, і з засновником, асоціації найприємніші: Цінандалі, Твіші, Кіндзмараулі... Розслабляє. Тоді як звістка про те, що кандидатом у президенти було погодився стати Бадрі Патаркацишвілі, мала б напружити.
 
Патаркацишвілі називають «грузинським Березовським». У них і справді є чимало спільного. Разом з Борисом Абрамовичем у далекому 1993 році Бадрі Шалвович будував найпотужнішу пострадянську «піраміду» — компанію «ЛогоВАЗ», керував телеканалом «ОРТ» — саме тоді у війні за потоки рекламних надходжень загинув Влад Лістьєв. І разом із Березовським був змушений залишити Росію.
 
У Грузії Патаркацишвілі заснував медіа-холдинг, утримував футбольний клуб, доки не розсварився з президентом, після чого вчергове опинився у вигнанні. Під час останніх заворушень саме він був офіційним спонсором опозиції. Хроніку тбіліських подій навряд чи варто нагадувати. Готуючись до парламентських виборів, президент Саакашвілі почав перестановки в уряді. Міністр оборони Іраклій Окруашвілі, втративши посаду, з телеекрану звинуватив главу держави в політичних своїх слів і зник за кордоном. У Тбілісі відбулися масові демонстрації, суворо придушені за допомогою сльозогінного газу та гумових куль. У країні введено надзвичайний стан. Позачергові президентські вибори призначено на січень.
 
Грузинський піночет?
Саакашвілі для світу з героя мирної Революції троянд перетворився на узурпатора, такого собі генерала Піночета — з поправкою на місцевий колорит. Справедливо зазначити, що влада вибачилася за поліцейські ексцеси й пообіцяла притягти винних до кримінальної відповідальності, але міф про усміхненого демократа зруйновано назавжди. Втім, у Грузії Саакашвілі ніколи й не мав такого пісного образу. Навпаки, він завжди декларував жорстку політику, основними пунктами якої була боротьба з тіньовою економікою та відновлення територіальної цілісності країни. Від самого початку грузинської незалежності дві автономні республіки, які входили до складу Грузинської РСР, — Південна Осетія та Абхазія перебувають під контролем російських військ. І якщо вступати в збройний конфлікт із північним сусідом президент не наважився, то на антикорупційному фронті досяг суттєвих успіхів. У СРСР Грузію знали передусім, на жаль, не як батьківщину «боржомі», Руставелі чи Данелії, навіть Джугашвілі чи Берії. Для пересічного українця Грузія булла республікою, де всі купаються у грошах. Звісно, це булла ілюзія, яку грузини старанно підтримували — пам’ятаєте Міміно: «Решти не треба». Але відколи добробут країни став визначатися наявністю не мандаринів і лаврового листя, а нафти й газу, специфічний тип неформальних відносин остаточно роз’їв грузинську економіку. У гігантські потоки контрабанди були залучені політичні еліти країни, а на проспекті Руставелі з’явилися жебраки. Останнім часом жебраки зникли. Зникли знамениті грузинські «злодії в законі» — Саакашвілі їх переловив. Він спромігся зробити те, на що не вистачило сил у його кума, чинного Президента України: 80% грузинських даїшників було звільнено, а саме ДАЇ розформовано. І тепер їхній міліціонер не бере хабарів. Взагалі не бере! За міжнародними рейтингами Грузія опинилася на одному із перших місць серед усіх пострадянських країн за інвестиційною привабливістю.
 
Втім, для Піночета Саакашвілі не достатньо кровожерливий — усі звинувачення в політичних репресіях з боку опонентів виглядають надто живописно, щоби бути правдою. І біографія дещо інша: не генерал, навіть не полковник, а лише випускник Київського інституту міжнародних відносин. Інша річ, що він — людина місії, яка не розмінюється на особисте збагачення, а з таких діячів виходять найкращі диктатори. Його місія —зробити Грузію європейською країною, і не виключено, що заради цієї світлої мети він не зупиниться перед азійськими засобами.
 
Олігархи біля керма
Що ж стосується опозиції, то в ній зібралися як дуже гідні люди, переконані демократи, так і досить сумнівна публіка, якій Саакашвілі наступив на хвіст. А ми знаємо, що діється, коли демократи опиняються в одному човні з олігархами: демократи сідають на весла, олігархи стають біля керма. Вже той факт, що рупором опозиції став телеканал «Імеді», який до позаминулого тижня належав Патаркацишвілі, досить промовистий. Перефразовуючи анекдот часів нашого Майдану, нинішні грузинські події — це «бунт мільярдерів проти мільйонерів». Якщо 5 січня Саакашвілі не виграє, то переможуть мільярдери. 
 
ОСОБИСТИЙ ДОСВІД
Антон Зікора
очевидець грузинсько-осетинського та грузинсько-абхазького конфліктів у 1991—2003 роках

 Грузинський драмтеатр

Того, хто неодноразово бував у Грузії й бачив те, що є, а не те, що хотів, останні події в цій країні не здивували. З моменту проголошення незалежності право на зміну влади тут належить виключно вулиці.1989 року на тбіліському проспекті Шота Руставелі бійці Радянської армії розігнали мітинги опозиції, загинули люди. Тоді у Грузії заклалася модель зміни влади. Це завжди емоційний процес з елементами радості й слізьми катарсису. 1991 року оновлений парламент прийняв Акт про відновлення державної незалежності, президентом Грузії став Звіад Гамсахурдіа.
 
За цими подіями з невдоволенням стежили у Південній Осетії та Абхазії: гасло «Грузія — для грузинів» не був рідкістю на розігнаних мітингах. Як наслідок спалахнули війни в автономіях, після яких із Грузії де-факто вийшли Південна Осетія та Абхазія.
 
У результаті грузини змусили тікати Гамсахурдіа. Без крові не обійшлося. Народ поспішив на вулиці — махати прапорами усіх кольорів та цілуватися. Розповідають, що у штурмі президентського палацу брали участь російські бійці Закавказького військового округу.
 
У 1992 році Абхазія проголосила незалежність. У республіці, за даними перепису населення 1989 року, абхазів проживало всього 17,8%, тоді як грузинів — 45,7. На територію Абхазії були введені грузинські війська, але за два роки з республіки практично повністю було вигнано все грузинське населення. Тбілісі природно звинуватило в усьому Росію, яка допомагала Абхазії. Це так і є, але допомогу Кремля не можна переоцінювати. Республіка сама буквально «звалилася» в руки Москви.
З часом у Тбілісі знову почалися хвилювання. Країна вчергове здобула незалежність, а до влади прийшов Саакашвілі.
 
І от напередодні чергових виборів у країні з’явилися незадоволені діями Міхо. Як і в попередні рази, вони на тижні заполонили центральні вулиці столиці. Президентові є чого боятися, адже він пам’ятає, як сам прийшов до влади. Звідси й надзвичайний стан.
 
Сьогодні важко що-небудь прогнозувати, але не виключено, що епоха вуличного театру відходить у грузинську історію.