ut.net.ua 2007-11-30 00:00 Гоманюк Микола

Ukrainian russian

Поки державні діячі та партійні ватажки сперечалися про доречність і соціально-політичні наслідки зміни статусу російської мови, об’єкт сперечання постійно змінювався, набував таких рис, що дають підстави говорити про виникнення нової – української версії російської мови
Малюнок: Олексій Кустовський
 
Редакція Тижня усвідомлює дискутивність положень статті Миколи Гоманюка щодо статусу української версії російської мови. Принаймні вітчизняна філологічна наука не поділяє позиції автора. Але попри повагу редакції до думки фахівців, публікація матеріалу здається доцільною. а аргументи на користь автономії "української російської" - не безпідставними.
 
Якщо факт існування american english ні у кого не викликає сумнівів, то словосполучення «українська російська» в інформаційному просторі практично не зустрічається. Але ж російська мова в Україні і російська мова в Російській Федерації фактично поступово перетворюються на «російську російську» і «українську російську». Варто навести такі факти, тим більше, що це нескладно.
 
Нові нормативи
Словосполучення «городской голова» програма Microsoft Word підкреслює зеленою хвилястою лінією, адже в цьому випадку рід прикметника не відповідає родові іменника. Проте це словосполучення широко використовується в «українській російській» мові і його використання є фактично нормативним.
 
Важко також уявити сучасну українську політичну мову без словосполучення «территориальная громада» у російськомовному написанні. Якщо Microsoft Word до нього претензій не має, виключно тому, що в російській мові слово «громада» існує, хоча й має абсолютно інший зміст, то дослівно перекласти складно. Перекладати його «як территориальная община» було б не правильно – слово «община» викликає зовсім інші асоціації. Прижилося словосполучення «территориальная громада» в українській російській мові в оригінальному вигляді, і ніхто не нарікає.
 
Отже, соціально-політична ситуація в Україні і термінологія, що його описує, не вкладається у класичну граматику, орфографію і орфоепію російської мови.
Частка «в» щодо “України” вперше масово почала вживатися у часи перебудови. Вираз «в Україні» став граматичною ознакою демократизації суспільства. Вживання «в» і «на», що стосується “України” до граматичних норм має опосередковане значення – вибір відповідного прийменника має виключно соціально-політичний характер. Для «російської російської» мови властивим є вираз «на Україні», як до території, що є інтегральною частиною цілого, для «української російської» – нормою є «в Україні» як незалежної країни. Але норми можуть змінюватися залежно від контексту їх вживання.[262]
 
Ще один невеличкий приклад – написання імен та прізвищ. Переважно в Україні та в Росії українські російською та російські українською імена перекладаються. Коли це стосується Микол та Олександрів, страждають тільки ініціали, а коли Панасів? У гіпотетичній «українській російській» мові правила можна буде встановлювати самостійно. І це стосується, звичайно, не тільки імен. Зокрема, якщо в СРСР по-українському м’яка вимова «г» свідчила про низьку мовну культуру людини, то в «українській російській» мові фрикативна «г» може стати фонетичною нормою.
 
Суржик versus українська російська
Найвірогіднішим конкурентом «української російської мови» є славнозвісний суржик, який із діалекту або, як вважають інші науковці, індивідуального порушення мовних норм, розвивається у бік літературного визнання і кодифікації. Суржиком розмовляють вже не тільки на селі. Суржиком співають, ведуть телепрограми, пишуть книжки, що користуються неабиякою популярністю, – твори Леся Подерв’янського або Богдана Жолдака.
 
Проте суржику навряд вдасться позбавитися іміджу мови «забитих верств населення», друкований суржик залишатиметься і надалі мовою «високомєрного стьобу» інтелігенції. У цьому сенсі «українська російська» – це, передусім, мова урбаністичної культури. Саме це робить її конкурентноздатнішою, бо, на відміну від суржику, що виник внаслідок двобічного мовного проникнення, розвиток «української російської» відбувається і відбуватиметься внаслідок соціально-політичних структурних змін. Саме політичне, а не мовне «взаємопроникнення» підгодовуватиме його словникову і нормативну базу. І тому саме соціально-політичне «проникнення» може виступити гарантом самостійного розвитку, а не українізації «української російської мови», яка могла б проходити за рахунок наближення її до суржику.
 
Молдавський приклад
Наразі існування «української російської мови» не вважається фактом. Принаймні у найбільш гнучкому електронному інформаційному просторі це існування підтверджується лише у поодиноких публікаціях, і то виключно гіпотетично. Однак, одна з публікацій на цю тему (Сергій Пасюта, 2006) була одразу передрукована у низці інтернет-видань, свідчить про те, що до появи цього феномену українське суспільство фактично підготовлене.
 
Прикладом такого мовотворення є молдавська мова, кодифікована у СРСР на основі кириличної графіки. Вона розвивалася, насичуючись словами, що описували соціалістичну дійсність, зокрема – словами слов’янського походження. Саме навколо мови розвивався молдов’янізм, і, зрештою, виправдовувалася сучасна молдавська державність. «Українська російська» мова може бути національним продуктом, і її підтримка означатиме підтримки мови сусідньої держави. «Українська російська» могла б виступати як самостійний проект, без зовнішньополітичної прив’язки.[263]
 
ДОВІДКА

18 варіантів англійської 

Програма Microsoft Word пропонує користувачам 18 варіантів англійської мови (від англійської (Індія) до англійської (Ямайка)), 20 варіантів іспанської, 6 – китайської, 5 – сербської (кирилицею і латинкою), 2 – італійської, 2 –португальської і 2 – російської мов (російська (Росія) і російська (Молдова)). Чомусь саме молдавський варіант російської мови видався програмістам компанії Microsoft найбільш відмінним від «російського російського».
 
КОМЕНТАР
Вікторія Поліненко
редактор відділу культури, кандидат наук

 Спекуляції
Уявіть собі ситуацію: з якоїсь причини загорілися в селі кілька хат, зокрема, і ваше рідне обійстя. Але ви, замість того, аби рятувати своє добро, милуєтеся полум’ям, що б’є з сусідської будівлі. І жваво обговорюєте, наприклад, з кумом причини та наслідки катастрофи. Ця абсурдна картинка виникає в моїй уяві кожного разу, коли я чую про ті чи інші проблеми російської мови в Україні – державі, що й досі не спромоглася на вироблення власної нормативної мовної бази. Країні, яка обертаючись анфас до Заходу, не знає, як правильно назвати ту місцевість, камо грядеши: Європа чи Европа. Території, де мовлення напівграмотних чиновників і можновладців, трансльоване кожного дня ЗМІ усіх ґатунків, засмічує не лише нашу свідомість і словникові ресурси, але (я особисто в це вірю) й ноосферу.

Зрештою, чому така увага лише засобу спілкування наших північних сусідів? Років з 20, від початку масової комп’ютеризації, на наших теренах доволі успішно розвивається „українська англійська”. Але чомусь фахівців цей факт досі не стурбував. Гадаю, поки ми з повагою до самих себе не віддамо належне „українській українській”, розмови про місцеві варіанти будь-яких інших мов є спекулятивними.