ut.net.ua 2007-11-30 00:00 Кашуба Андрій

Локомотив «Саркозі»

Саркозі часто порівнюють з Маргарет Тетчер

На виборах французи завжди голосують за реформи. Але за першої спроби нової влади таки ці реформи розпочати, Франція неодмінно виходить на вулицю і протестує проти будь-яких змін. У травні 19 млн французів (53%) проголосували за Ніколя Саркозі, який видався їм достатньо радикальним, щоб розірвати це зачароване коло. Але на шляху очікуваних реформ стали півмільйона працівників транспорту та енергетики. Ця категорія робітників не готова сплачувати за оздоровлення економіки своїми пенсійними пільгами. 

Французька влада має давні рахунки із залізничниками. У 1986 та 1995 роках страйки робітників SNCF |див. словничок| завершувалися капітуляцією уряду. У двох випадках жертвою залізничників ставав Жак Ширак – спочатку як прем’єр, згодом як президент.На вулиці вийшли майже 700 тис. французів
 
Прикладом для французьких урядовців завжди слугувала Маргарет Тетчер, якій вдалося свого часу перемогти потужну британську профспілку шахтарів.
 
Назад в минуле
Після того, як 14 листопада французькі профспілки оголосили про початок загальнонаціонального страйку, країна наче повернулася на 20 років тому. У 1995-му новообраний президент Ширак теж вирішив розпочати реформи з позбавлення транспортників їхніх пільг. Національна залізниця і громадський транспорт у Парижі були паралізовані протягом листопада і грудня.
 
Страйк зумовив позачергові парламентські вибори, які партія Ширака програла. Прем’єр-міністр Ален Жюппе подав у відставку, а сам Ширак був змушений призначити новим прем’єром соціаліста Ліонеля Жоспена. Ця поразка надовго у тодішнього президента відбила бажання будь-що реформувати.
 
Лише після переобрання у 2002-му він знову звернувся до пенсійної системи. Тодішньому міністру праці Франсуа Фійону, котрий нині прем’єром у Саркозі, вдалося підвищити вік виходу на пенсію, однак лише для загальної категорії працівників. Залізничники зберегли свої пільги. Але вже наступна спроба – реформа ринку праці – коштувала прем’єр-міністру Домініку де Вільпену перспектив стати президентом. Політична кар’єра де Вільпена, якого Ширак вбачав своїм наступником, була зламана навесні 2006-го мітингами проти контракту першого найму. Молодь не погодилася на звуження своїх прав під час укладання першого трудового контракту. І як результат – на вулиці вийшло понад півмільйона протестантів.
 
На всіх фронтах
І ось у 2007-му вже новий президент Ніколя Саркозі також вирішив скасувати пільгові пенсії залізничникам та працівникам енергетичної промисловості. На перший погляд, він наступив на ті самі граблі, що і його попередник. Проте, є суттєва різниця між цьогорічним страйком та протестами 1995 року. Тоді страйкарів підтримувало 54% населення. Сьогодні громада вже на боці влади – 62% французів у конфлікті уряду і залізничників підтримують Сарко.
 
У боротьбі із профспілками президент вирішив застосувати іншу тактику, ніж Маргарет Тетчер на початку 1980-х років. Цікаво, що саме з Тетчер найчастіше порівнюють Саркозі, пов’язуючи з ним надії на проведення ліберальних реформ на зразок тих, які Залізна Леді реалізувала у Великій Британії. Тетчер часто діяла так би мовити в режимі «стелс». Профспілки ніколи не знали, яким буде її наступний крок. У Сарко свій стиль – він діє за принципом «іду на ви». Всі кроки, які він здійснив протягом перших півроку президентства, були задекларовані ним ще під час виборчої кампанії.
 
Після того, як його партія отримала абсолютну більшість голосів у парламенті, Саркозі розпочав наступ одразу у всіх напрямках. Оглядачі відзначили його гіперактивність, особливо порівняно із «сонним» стилем Ширака. Саркозі, наче локомотив, спочатку витяг з кризи конституційну реформу Євросоюзу, згодом вирішив проблему болгарських лікарів, які роками перебували під арештом у Лівії. Але успіхи президента на зовнішній арені не надто цікавлять французів. Вони очікують від нього покращення економічного становища у країні вже сьогодні. Ще влітку Сарко здійснив податкову реформу. Водночас розпочато реформи систем освіти та медицини, а також конституційної. Здавалося, локомотив«Сарко» набрав достатню швидкість, щоб змести зі свого шляху залізничників.
 
Французький Майдан
Однак перемовини уряду та профспілок, в яких президент брав участь особисто, були безрезультатними. Обидві сторони не бажали поступатися. Аргументи влади: на 500 тис. працівників SNCF, RATP |див. словничок|, Gaz de France та Électricité de France припадає 1,1 млн пенсіонерів. За розрахунками уряду, якщо пенсійний вік не буде підвищено, ситуація лише погіршуватиметься. Незабаром на шиї 1 працівника опиниться 3 пенсіонери. Залізничники ж до останнього тримаються за «спеціальний режим» пенсійного забезпечення, виборотий профспілками ще 1909 року. Намагаючись продемонструвати, що скорочення зазнали не лише пільги залізничників, Саркозі взявся також за інші категорії. Він запропонував урівняти з усіма працівників паризької опери, які отримали привілеї ще від Людовика XIV у 1698 році.
 
Після провалу перемовин залізничники розпочали 14 листопада загальнонаціональний страйк. Їх підтримали працівники RATP. 20 листопада до страйку долучилися «пільговики» з енергетичних кампаній, а також вчителі, лікарі, працівники пошти, аеропортів, друкарень і навіть податкової. По всій країні в акціях протесту взяли учать близько 700 тис. осіб.
 
«Я вийшов сьогодні на вулицю заради свого сина, я не хочу, щоб він працював до 70 років», – це слова одного з учасників мітингу на площі Італі у Парижі, де зібралося понад 60 тис. страйкарів. «Як можна прожити на 1400 євро за умов, коли все дорожчає: пальне, житло, продукти. Оренда квартири сьогодні у передмістях столиці перевищила 600 євро», – підтримує страйк працівник пошти. Поряд з ним протестує податківець: «Якщо залізничники поступляться, то нам усім піднімуть необхідний для пенсії стаж із нинішніх 39 до 45 років».
 
Страйк тривав 9 днів та коштував французькій економіці близько мільярда євро. SNCF втратило 180 млн євро, а її працівники – 540 євро платні кожен. RATP – 36 млн та 700 євро, відповідно. Від транспортного колапсу, що охопив країну, у виграші опинилися лише таксисти, які підняли тарифи у кілька разів. Несподіваними жертвами страйку стали 600 велосипедів мережі Vélib' , викрадені на вулицях Парижа протягом цих днів. [264]
 
Після того, як на залізниці було зафіксовано акти саботажу – знищено кілька кілометрів електрокабелю, профспілки погодилися на перемовини. «Я пообіцяв цю реформу [спеціальних режимів – прим. авт.] і я дотримався слова», – поспішив заявити Саркозі. Однак ця перемога може надто дорого коштувати економіці. Не відомо, чи сприятимуть розпочаті президентом реформи зростанню доходів населення. Французів уже не цікавлять пенсії залізничників. Вони ставлять перед Сарко нові завдання. Останнє опитування засвідчило, що проблема №1 для них – підвищення купівельної спроможності. Напередодні Різдва населення оцінюватиме владу за товщиною своїх гаманців.
 
СЛОВНИЧОК
SNCF – державне підприємство залізничних шляхів.
RATP – комунальне підприємство громадського транспорту Парижа.
Vélib' – мережа прокату велосипедів у Парижі.