ut.net.ua 2008-02-15 00:00 Лук'янчук Сергій

Перемога з рахунком 1 : 1

Ще у понеділок, 11 січня, перспективи позитивного завершення українсько-російського газового конфлікту здавалися малоймовірними. Однак вже наступного дня перемовини між президентами Віктором Ющенком та Владіміром Путіним не лише зняли загрозу «перекриття газового крану», але й вирішили на користь України чи не всі спірні питання, озвучені сторонами під час лютневого газового «бліцкригу»

 

 

  

 

 

 

 

 

 

Ще у понеділок, 11 січня, перспективи позитивного завершення українсько-російського газового конфлікту здавалися малоймовірними. Однак вже наступного дня перемовини між президентами Віктором Ющенком та Владіміром Путіним не лише зняли загрозу «перекриття газового крану», але й вирішили на користь України чи не всі спірні питання, озвучені сторонами під час лютневого газового «бліцкригу».
 
Найбільш сенсаційний результат – ліквідація посередників. Хоча майже всі обізнані в російсько-українських газових перипетіях люди були переконані, що лютневий газпромівський демарш мав на меті збереження у схемі постачання посередницьких компаній «РосУкрЕнерго» та «УкрГазЕнерго», російська сторона несподівано погодилася перейти на прямі відносини. Поява двох спільних компаній, утворених на паритетних засадах «Газпромом» і «Нафтогазом», про що домовилися Ющенко з Путіним для постачання газу в Україну та його продажу споживачам всередині країни, означає кінець РУЕ та УГЕ.
 
Варто зауважити, що попри грізну піар-компанію, проведену «Газпромом», вельми показовим було те, що всі ці агресивні заяви озвучували аж ніяк не посадові особи, причетні до прийняття рішень, а лише речник «Газпрому» Сєргєй Купріянов. Прийом відомий: «шістки» нагнітають атмосферу, а потім на сцену виходять серйозні люди, пропонують компроміс і «розрулюють» ситуацію. Власне, це і відбулося. І показово, що чи не вперше в історії українська сторона в особі Президента, прем’єрки та голови «Нафтогазу» спрацювала як єдина команда – всупереч усім похмурим прогнозам про відсутність між ними порозуміння. Адже як би не виглядав процес для стороннього спостерігача, має значення тільки результат.
 
Однак виникає резонне запитання: а чого, власне, хотіла добитися від України Росія? І про який саме компроміс їй вдалося домовитися?
Найцікавіша версія: «газова атака» на Україну насправді була димовою завісою, за якою Росія хотіла приховати свої наміри щодо «зачистки» раніше діючих схем за участю РУЕ та УГЕ. Справді, свого часу саме вищі посадові особи Росії були ініціаторами та захисниками тіньових структур, які давали змогу з мінімальними затратами купувати та транзитувати середньоазійський газ і продавати його в Європі за високою ціною. Однак зараз ситуація змінюється: за кілька місяців Владімір Путін вже не буде президентом РФ, натомість не виключена його поява на чолі потужної нафтогазової компанії – діючої або новоствореної. І шлейф асоціацій із сумнівними посередницькими «конторами» йому ні до чого. Імовірно, що першою жертвою цієї «зачистки» став Семен Могилевич, а потім настала черга РУЕ.
 
Другий аспект: Росія пішла на поступки в обмін на непідвищення Україною тарифів на транзит та зберіганння російського природного газу, який експортується до Європи. Показово, що саме збільшення тарифів на транзит було однією з головних вимог новопризначеного уряду Тимошенко – натомість 12 лютого це питання не згадували взагалі. Якщо це справді так, то тут українська сторона дуже ризикує: за нинішньої ставки транзит для «Укртрансгазу» є збитковим. І не факт, що ці збитки можна буде покрити за рахунок прибутку, що даватиме СП, яке планують створити разом із «Газпромом».
 
Критики угоди стверджують, що за допомогою новоствореного СП з продажу природного газу в Україні «Газпром» посилить свої позиції (мовляв, в УГЕ в нього було 25%, а в новій компанії буде 50%). Але це не витримує критики. По-перше, і за РУЕ, і за УГЕ стояв «Газпром» – ні про яку самостійність цих компаній не може бути й мови. А по-друге, створення «прямих» посередницьких компаній дає «Нафтогазу» непогану можливість отримати додаткові кошти від імпорту газу в Україну та його продажу кінцевому споживачеві – адже тепер йому належатиме прибуток РУЕ, який до цього йшов у кишеню Дмитру Фірташу. Не виключено, що новоствореним компаніям перепаде і такий ласий шматок, як експортні контракти, які зараз належать РУЕ. А ці гроші «Нафтогазу» вкрай потрібні – інакше вона просто не зможе розплатитися з кредиторами.
 
Втім, наразі зарано робити остаточні висновки про те, чи справді виграла Україна від нових домовленостей з «Газпромом». Наразі в цієї гіпотетичної перемоги рахунок 1:1.