ut.net.ua 2007-12-07 00:00 Масенко Лариса

Асиміляційний ланцюг

Натомість і суржик, і так звана «українсько-російська» – це пов’язані ланки одного асиміляційного ланцюга

[5]

 

 

 

 

 

Жодних Америк не відкрив автор публікації «Ukrainian Russian». Навряд чи існує потреба переконувати читачів в очевидному – російська мова, якою говорять в Україні, має певні відмінності порівняно з державною мовою Російської Федерації.

Властивість побутувати в численних розмовних варіантах, що виникають у мовленні людності завойованих і колонізованих територій, – це типова риса всіх імперських мов. Вимушена необхідність оволодіти мовою колонізатора, спричинена нею масова двомовність населення зумовлює численні порушення норм імперської мови під впливом питомої.

Деякі з набутих рис вимови і граматики, а також лексичні запозичення «приживаються» в мові колонізаторів і лишаються в ній навіть тоді, коли їм вдається повністю асимілювати корінну людність і її мова потрапляє до сумного мартирологу мертвих. У лінгвістиці існує спеціальний термін на позначення слідів переможеної мови в складі мови-переможниці. Їх називають субстратом, тобто «тим, що на споді». Український мовознавець Орест Ткаченко присвятив кілька цікавих праць проблемам виявлення у сучасній російській мові і фольклорі субстрату мертвих мов фіно-угорської групи, зокрема мерянської, носіїв яких асимілював російський етнос.

Отже, немає нічого дивного в тому, що в мовних, а точніше двомовних середовищах держав пострадянського простору російське мовлення зазнає різних видозмін.
Інше питання – як трактувати це явище і як до нього ставитися. І саме в цій частині публікації Микола Гоманюка, заради якої її й написано, твердження й рекомендації автора видаються доволі сумнівними.

Відмінності, які виникають в російському мовленні внаслідок впливу української, пан Гоманюк пов’язує з незалежним від Росії політичним розвитком України, а відтак висуває пропозицію вважати українізований варіант російської мови «національним продуктом». «Українська російська», твердить автор, потребує підтримки, і це не означатиме, на його думку, «підтримки мови сусідньої держави».

Цікаво, що, обґрунтовуючи потребу визнання й захисту російської мови, поширеної у наших великих містах, автор публікації фактично не залишає в Україні місця для української мови. «Українську російську» потрактовано як мову конкурентноспроможної урбаністичної культури, на відміну від непрестижного суржику, яким спілкуються в селах. Як твердить Микола Гоманюк, суржик виник внаслідок «двобічного мовного проникнення», тоді як розвиток «української російської» відбувається внаслідок «соціально-політичних структурних змін».

Натомість і суржик, і так звана «українсько-російська» – це пов’язані ланки одного асиміляційного ланцюга, спричинені аж ніяк не «двобічним мовним проникненням», а потужним однобічним тиском російської. Якщо суржик виникає внаслідок невдалих спроб українських селян пристосуватися до російськомовного оточення, то їхні діти й онуки, які вже змалку успішніше оволодівають «національним продуктом» урбаністичної культури, переходять на «українську російську».

Натомість, якщо мовна ситуація країни розвиватиметься за сценарієм узаконення й підтримки «української російської», як це пропонує Микола Гоманюк, то від нашої мови може залишитися в «українській російській» хіба що субстрат у вигляді фрикативного «г» і кількох десятків слів. А сліди нашої політичної незалежності зберігатиме тільки прийменник «в» у виразі «в Украінє», який ми вживатимемо всупереч російській нормі «на Украінє». Бо ж вислів «на Украінє» позначає територію, яка є інтегральною частиною цілого. І в такому тлумаченні російського нормативу я цілком погоджуюсь із автором публікації «Ukrainian Russian». 

 
ВІД РЕДАКЦІЇ

Опублікована у попередньому номері стаття Миколи Гоманюка «Ukrainian Russian», як ми і очікували спричинила жваву дискусію. Полемічну естафету підхопила професор Лариса Масенко.