ut.net.ua 2007-12-07 00:00 Лук'янчук Сергій

В очікуванні “ломки”

Хто попереджений – той озброєний, говорили древні латиняни. Взагалі чи можна достовірно щось прогнозувати за умов тотальної політичної невизначеності? Про те, що може чекати економіку Україну в найближчі роки, «ТИЖНЮ» розповів академік НАН України, директор Інституту економічного прогнозування НАН України Валерій Геєць.

У. Т.: Скажіть відверто: який уряд буде кращим для України – Тимошенка чи Януковича?

– Попередній Уряду в своєму проекті бюджету задекларував низку позитивних речей – інноваційно-інвестиційну модель економіки і перехід від споживчого попиту до інвестиційного. Коли, умовно кажучи, імпорт обладнання переважатиме над імпортом електрочайників. Однак, попри декларації, попередньому уряду далеко не все вдалося зробити. Багато зобов’язань, даних раніше «під вибори», сьогодні не варто виконувати. Я б не ламав стратегію, закладену попереднім Урядом, тому що теперішня споживча модель розвитку економіки має свої межі. Вона навіть не відкриває середньотермінові перспективи розвитку економіки України.
 
У. Т.: В одному з ваших коментарів виконання передвиборчих соціальних обіцянок у бюджеті-2008 трактувалося як «соціальний підкуп»...
– Я не вживав виразу «соціальний підкуп», хоча за суттю він близький до правильного. Як би не розвивалися події протягом 1–2 найближчих років, в середньотерміновій перспективі нам доведеться відмовитися від «соціальної лінії». Бо, якщо ми підемо цим шляхом, то врешті-решт будемо вимушені запроваджувати значно жорсткішу економічну політику, що може спричинити свідоме зниження рівня життя населення.
 
У. Т.: А чому може виникнути така потреба?
– Багато з того, що зумовлює сучасний рівень життя та доходи населення, базується не тільки на власних доходах, а й за рахунок запозичень. В Україні зростання рівня доходів населення, протягом досить тривалого періоду випереджає зростання рівня продуктивності праці та реальне зростання рівня ВВП. Це не може тривати безкінечно.
 
У. Т.: Тобто, ми більше позичаємо, ніж заробляємо?
– Так. При цьому світові ціни на товари українського експорту не такі привабливі, як раніше. Та й ціни у світі постійно зростають. І не лише на газ чи нафту. Відбувається глобальне підвищення цін на продукти харчування. Іноді звучать аргументи: ми не споживаємо багато іноземного продовольства. Це так, але якщо «там» зросли ціни, то й «тут» вони також зростуть: від економічного закону «сполучених посудин» нам нікуди не дітися. А попереду ще одна серйозна глобальна суперечність – між ринками енергоносіїв та ринками продовольства. Європа вже сьогодні поставила завдання – до 2020 року забезпечувати 20% дизельного палива за рахунок біосировини. А для цього потрібно зайняти сільськогосподарські площі під вирощування біоенергетичних культур. При цьому ціни на нафту підвищувалися і будуть підвищуватися: вже є прогнози, що в наступному році нафта коштуватиме 120 дол. за барель, а згодом сягне 200. І не зупиниться. Сьогодні в нас літр пального коштує 1 дол., але 2 дол. – не за горами.
 
Біодизель замість їжі
У. Т.: Україна – сільськогосподарська держава. Переорієнтування на вирощування біоенергетичних культур для нас перспективне чи втратне? Адже зменшуватиметься обсяг виробництва «продовольчих» рослин?
– На превеликий жаль, за «біоенергетичного» сценарія площі під «традиційні» сільскогосподарські культури будуть зменшуватися. Тому ціни на продукти харчування будуть підвищуватимуться. Для того, щоб задовольнити внутрішній попит, доведеться імпортувати більше продовольства. Відповідно, ми залежатимемо від імпорту і в цій сфері. Але що найгірше, ми можемо стати зовнішньо залежні і від біодизеля. Зараз 80–90% вирощеного в Україні рапсу постачається в Австрію та Німеччину. Якщо так буде продовжуватися, і виробництво біодизелю в серйозних обсягах не буде налагоджене в Україні, то ми будемо змушені імпортувати пальне, виготовлене з нашої ж сировини. Світові фінансові механізми склалися таким чином, що основний дохід від енергоносіїв отримують не ті, хто їх видобуває, а ті, хто останніми продає їх споживачеві. Зараз іде серйозна глобальна гра. І в цій грі Україні потрібно мати свою політику, яка забезпечить виграш.
 
У. Т.: І які ходи Україна має зробити в цій енергетичній грі?
– Завершених механізмів, які можна було б запропонувати, немає. Є інформація, що наступного року посівні площі під рапс в Україні збільшаться в 4–5 разів. Зрозуміло, що доходи від цього отримають сільгоспвиробники, які цим займаються. Але що отримає Україна загалом? Питання вимагає ґрунтовного аналізування. Якщо ми почнемо завозити продукти харчування, бо власних не вистачатиме, а ціни на світових ринках почнуть зростати, є ризик чергового серйозного дисбалансу в економіці.
 
У. Т.: Взагалі, наскільки реально щось нині прогнозувати? Скажімо, наприкінці 2005 року у зв’язку з подорожчанням енергоносіїв ви прогнозували навіть спад ВВП у 2006 році. Натомість рівень ВВП у 2006 році зріс більше ніж на 7%.
– По-перше, прогнози на 2006 рік давалися з урахуванням ситуації 2005 року, коли темпи економічного зростання уповільнилися. По-друге, необхідно враховувати умови, закладені у прогнозі: якщо буде те і те, то станеться ось так. Уявімо, що ціна на газ була б такою, про яку говорила Росія в 2005 році – 230 дол. Уявімо, що в 2006 році був би продовжений процес реприватизації – що б було? Той прогноз був цілком імовірним. Більше того, ми як державна установа наполягаємо на тих кроках, які варто зробити, щоб не допустити того чи іншого провалу. Фактично, саме це і вдалося зробити Україні.
 
У. Т.: То прогнозам можна довіряти?
– Якщо йдеться про конкретний рік, то неточності можуть з’являтися постійно. Але з погляду конкретних очікуваних процесів, ми не помиляємося. Наприклад, вже згадану суперечність між біоенергетикою та продовольством ми прогнозували ще півтора роки тому. Так відбувається і зараз, коли ми стверджуємо: «Виконувати соціальні обіцянки повністю недоцільно, бо протягом одного-двох років економіка зупиниться». Інша справа, чи будуть виконані наші рекомендації, як і в якій частині. Можна погашати борги Ощадбанку СРСР різними способами: грошима, землею, власністю (акціями) і подібним. Якщо грошима – це безглуздо. Акціями – також багато в чому безглуздо. Землею – це виваженіший варіант. А можливе і поєднання різних способів. Відповідно, до кожного з варіантів буде свій прогноз.
 
Ризик «конструктивного руйнування»
У. Т.: Які ж прогнозні сценарії розвитку України?
– Максимально оптимістичний сценарій той, який забезпечить середньорічне зростання економіки на рівні вищому 5%. За таких умов проблеми, нагромаджені у сфері Сучасні агротехнології можуть забезпечити врожай зернових у 60 ц/га замість нинішніх 30споживання, можна буде вирішити протягом 10 років. Якщо розвиток піде нижчими темпами – на рівні 3–4% за рік – проблеми у сфері споживання будуть накопичуватися. За найпесимістичнішого сценарію – кризової ситуації на фінансових чи енергетичних ринках світу можна попасти і в досить скрутне становище.
 
У. Т.: І чим це може загрожувати?
– Відбудеться серйозна структурна “ломка”. Закриття і банкрутство багатьох підприємств – не десятків, а сотень. І на їхній основі виникатимуть нові. У зв’язку з цим перед державою постане комплекс складних питань: підготовка кадрів, формування нового бізнесу, спрощення умов для його виникнення, підтримка цього бізнесу, проблеми з безробіттям і працевлаштуванням, міграційні проблеми й інші.
 
У. Т.: Наскільки фатальним є такий сценарій?
– Якщо розглянути досвід східноєвропейських країн, що пройшли структурну ломку, в першу чергу Угорщини, то багато їхніх підприємств закривалися, і приблизно така само кількість відкривалася. Це так зване «конструктивне руйнування» – коли одне відмирає, інше народжується. Але це досить важко відбувається і для окремої людини, і для екомоміки держави. За великим рахунком Україна в такій ситуації не була, і добре, щоб їй не довелося пройти через це в найжорсткішому варіанті. Хоча в нас є і певний ресурс, «прихований» у тіньовій економіці. Його «включення» може створити певний демпфер.[13]
 
У. Т.: А який найсприятливий варіант?
– Неупереджене ставлення до інновацій та інвестицій. Це підтримка і розвиток високотехнологічного бізнесу. Адже незважаючи на стан нашої сучасної економіки, жодна зі східноєвропейських країн, з яких ми хочемо брати приклад, не має серйозного великого бізнесу. А в нас він є, міжнародно визнаний, перебуває на високих позиціях рейтингів. У них немає власного високотехнологічного машинобудування – космос, авіація і т. д. А в нас є. Жодна зі східноєвропейських країн немає такого ресурсу сільськогосподарських земель. Наприклад, перехід на сучасні технології в аграрному секторі може дати не 30, а 50–60 центнерів пшениці з гектара – такі приклади в Україні є. Тобто, наша перспектива не суцільний негатив. Просто варто навчитися використовувати те, що в нас є. Те зростання, що спостерігається зараз – це все-таки ресурси, які були «втрачені» в період кризи і зараз «увімкнулися» знову. І задіяти їх було не так вже й важко. Але зараз ми маємо серйозну проблему з інфраструктурою, створеною за «старої» економічної системи. Дасть Бог, “Євро-2012” дасть змогу запровадити певні зрушення.
 
У. Т.: Як ви оцінюєте ситуацію в Україні?
– Не дивлячись на очевидний позитив, я б сказав, що проблемність ситуації ніяк не менша, а можливо, навіть складніша, ніж вона була 5–7 років тому. Тоді сформувався бізнес і адекватно відреагував на нові умови. Але зараз відбувається черговий перехід від одного індустріального типу до іншого. 
Міцна гривня – мінус, інфляція – плюс
У. Т.: Яким має бути курс долара до гривні? Зараз багато говорять про те, що гривня має «подорожчати», тоді як інші стверджують, що це спричинить проблеми для експортерів...
– Звичайно, спричинить.Валерій Геєць вважає: державний борг може сягати 35% від ВВП
 
У. Т.: Що ж робити? «Утримувати» курс гривні й надалі?
– Розумієте, чим довше «тримати», тим більшим заручником ситуації ми будемо в майбутньому. Курс потрібно потихеньку «відпускати», розширювати межі курсового коливання.
 
У. Т.: Нинішня інфляційна ситуація в Україні – чи є вона нормальною для економіки?
– Ми свого часу розрахували, що за рівня інфляції в діапазоні 7–12% наш сучасний бізнес та держава, в якій він працює, зможуть розвиватися. Інфляції, меншої 6–7%, наразі неможливо досягти. І навпаки. Інфляція більша 11–12% – це дуже загрозлива тенденція.
 
У. Т.: Тобто, інфляція менша 6% була б для України найкращою? – Ні. Для кожного рівня розвитку країни є свій інфляційний рівень, за якого економічне життя не затухає, а розвивається. Дослідивши досвід великої кількості країн світу, аналогічних за рівнем розвитку, свідчать, що для них оптимальний діапазон знаходиться у межах від 6–7 до 10–12%. Звичайно, було б добре, якби ми її «загнали» до нижньої межі. Однак 3–4% інфляції в середньотермінових межах Україна втримати не зможе.
 
У. Т.: Наскільки загрозливим для України є перевага імпорту над експортом? – Якщо все складеться таким чином, як воно почало складатися, якщо в торговельному балансі буде від’ємне сальдо, і не буде надходження іноземних інвестицій, то нам доведеться за це розплачуватися резервами – це цілком зрозуміло. Якщо ж іноземні інвестиції почнуть надходити як фінансовий ресурс, а за ними йтимуть високотехнологічні інвестиційні товари для модернізування економіки – то нічого особливо загрозливого не станеться. Але варто пам’ятати, що в нещодавній доповіді Міжнародного валютного фонду на прикладі багатьох країн показано, що протягом доволі тривалого періоду вони не могли з цією проблемою впоратися, попри сприятливу інвестиційну ситуацію. Тобто, МВФ фіксує зростання загальної заборгованості таких регіонів. А це вже доволі неприємно, бо означає, що країна вже давно живе в борг. У нас також є такі тенденції.
 
У. Т.: Але їх можна уникнути?
– Можна. Принаймні, не доводити до того, щоб боргова частина України відносно ВВП постійно збільшувалася. За нашими оцінками, державний борг може сягати 35% від ВВП, якщо він добре розподілений у часі, і не виникає окремих «точкових перевантажень» його обслуговування. До цього рівня Україні далеко. Але є доволі неприємні залучення корпоративного і банківського секторів – на рівні 65–69%. На нашу думку, це вже гранична межа. Багато країн, що пережили фінансову кризу, мали аналогічні боргові позиції. А в деяких криза не виникала. Все залежить від стану економіки. Тому нам необхідно бути обережними.
 
ДОСЬЄ

Геєць Валерій Михайлович - доктор економічних наук, професор. академік-секретар відділення економіки НАН України (з 1998 р.),  член Президії НАН України. з 1997 року - директор Інституту економіки та прогнозування НАНУ. Започаткував наукову школу у галузі макроекономіки (теорія і моделі економічного прогнозування) та фінансів. обгрунтувавстратегію розвитку економіки України на довгострокову перспективу та висунув нову концепцію економічного зростання в умовах нестабільності. Геєць В.М. - заслужений діяч науки і техніки України (2000), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002) та премії "Людина року-2005". В 2004 році нагороджений орденом "За заслуги " ІІІ ступеню.