ut.net.ua 2007-12-14 00:00 Хан Рустем

Курінь для раю

Самовільне захоплення земель – кримська традиція початку 1990-х. Іншої можливості для облаштування на півострові у репатріантів просто не було. Нині видавання великих масивів землі невідомим структурам на півострові спонукало людей повернутися до таких

Фото:Євген Котенко 

«З коханим рай і в курені,» – згадує улюблене прислів'я Зарема Емір-Усєїнова, колихаючи коляску із 3-місячною донькою. Зарема заміжня вже 7 років. Свій курінь на пустці вони з коханим будують вже 2 роки. Таких, як Емір-Усєїнови, кримська влада називає «самозайманці».
 
Доки добираєшся до їхнього недобудованого дому, черевики стають на два кілограми важчими. Дороги тут ще немає. Лише тимчасові будівлі, кілька дерев і будиночок Емір-Усєїнових. Втім, головне, що тут є – вільна земля. Сьогодні в Криму навряд чи знайдеш щось цінніше.
 
Поміж двох вогнів
Ми розмовляємо на кухні, збитій поспіхом поряд із будинком. Бочка із водою, плита із газовим балоном, широкий стіл – іноді допомогти в будівництві приїжджають родичі, і навіть за таким столом не залишається вільного місця. Стіни із фанери не тримають тепла. Особливо холодно тут вранці, коли Зарема прибігає зігріти воду для молодшої доньки або приготувати сніданок чоловікові.
 
Воду Емір-Усєїнови набирають із водосховища. Дім опалюють дровами, але все одно старша донька постійно застуджена. Електрика до ділянки не проведена, вечори родина проводить при світлі ліхтаря на акумуляторі.
 
Зарема рада і тому, що є. Коли починали будувати дім, її родина тулилася у вагончику, до цього подружжя знімало квартиру. «Люди на вулицях живуть, у нас є хоч дах над головою. Нехай і умов немає, – говорить Зарема і додає, – але це все на волоску висить».
 
Невелика пустка, самовільно зайнята 2 роки тому, знаходиться на міській околиці Сімферополя, «в районі вулиці генерала Васильєва». Інших координат тут ще немає. Емір-Усєїнови так і говорять рідним: «в районі Васильєва, поряд із нафтобазою». Зараз на цьому місці близько 100 маленьких – три на чотири – споруд із ракушняку. Товщина стін деяких у камінь, та частіше – у половину. У більшості немає фундаменту. Деякі ще не добудовані. Зведена споруда означає – ця ділянка закріплена за окремою родиною. Якщо пощастить – дадуть акти на землю або господарі зберуть достатньо грошей – почнеться будівництво. Доки родини, що зайняли землю, по черзі охороняють ділянки: щоб не вкрали будматеріали або не знесли будови.
 
Так складається ситуація практично на всіх землях, самовільно зайнятих останнім часом під будівництво індивідуального житла.
 
Головний страх «самозайманців» не карна відповідальність, що набула чинності минулого року, а знесення їхніх будівель. Тому і родини на зразок Емір-Усєїнових – рідкість. Якщо 600 дол., необхідними для зведення тимчасової будівлі своїми силами, люди ще готові ризикнути, то почати споруджувати дім на неоформленій землі наважуються одиниці.
Глава сімейства Мухтерем Емір-Усєїнов розуміє всю хиткість свого становища. «Коли я подавав заяву, мені було далеко за 20, зараз далеко за 30. Скільки можна чекати?» – пояснює він своє рішення будувати дім на захопленій ділянці. Вже 13 років він стоїть у черзі на отримання землі в районі великої Ялти – звідти були вислані до Середньої Азії бабуся і батько Мухтерема. Дім пращурів і досі цілий. Мухтерем розповідає, як батько повів поглянути на будинок, але далі хвіртки нинішні господарі не пустили.
Зайняти землю і побудувати на ній дім Мухтерем вирішив після народження першої доньки. Будував швидко, навіть вечорами за світла лампи. Наразі для житла готова одна кімната в будинку, спальня. Невелика за розмірами – щоб легше був опалювати.
– Коли плануєте завершити будівництво? – питаю я.
– Батьки Зареми вже 20 років будують дім, і ніяк не добудують, – сміється Мухтерем.
– Значить, і у вас в найближчі 20 років будівництво не закінчиться?
– У найближчі 50, – уточнює Мухтерем, дивлячись на ляльку, залишену старшою дочкою на кухні. – У мене ще дві дочки.
Зайняті землі знаходяться у промисловій зоні. З двору Емір-Усєїнових видно цистерни із нафтою і будівля колишнього лампового заводу. Стає зрозумілим, чому десятиріччями ці землі порожніли.
– Ви не боїтеся будувати житло в такому місці? – цікавлюся я.
– Безвихідь, – розводить руками Мухтерем, і додає. – Для мене небезпечніше залишитися посеред двох доріг, ніж поміж двох вогнів.
 
Питання життя і смерті
Сергій підробляє будівництвом. Він живе у вагончику, поряд із двором Емір-Усєїнових. Приїхав із міста Саки будувати дім на зайнятій землі для рідної тітки. Доки у тітки були гроші на матеріали, будівництво йшло, потім його довелося заморозити. Але Сергій вирішив залишитися у вагончику і підробляти у кримській столиці будівельником. Життя в вагончику не завдає йому клопоту – свого часу на Півночі Сергій жив у цистерні із прорубаними в ній дверима.
 
– Лише б не було такого, як на Балаклавській, – зітхає Сергій, не відриваючись від пиляння дров для буржуйки.
 
Тінь протистояння, що відбулося 1-го листопаду на одному з самовільно зайнятих масивів по вулиці Балаклавській у Сімферополі, сьогодні нависла над людьми, які захопили землю для будівництва житла. Того дня представники фірми, що претендувала на зайняту самовільними спорудами ділянку, найняли близько 500 хлопців, щоб силою звільнити землю. Спроба виявилася невдалою. Пролилася кров.
 
Незважаючи на те, що відбулося, люди і сьогодні готові захищати свої будови.
– Стояти буду до останнього, – говорить Мухтерем Емір-Усєїнов, і щоб не виникало сумніву в інтерпретації слова «останнього», додає. – Це питання життя і смерті.Не всі татари мають можливість молитися в мечетях
Голова кримського Парламенту Анатолій Гриценко стверджує, що в Сімферопольському районі в резерві є 1600 га землі. Місцеві ради, зі слів спікера, готові виділяти землю охочим після розробки детального планування населених пунктів.
 
У радах до загарбників висувають низку вимог, найголовніша з яких у кримській дійсності тяжко виконати – самостійне звільнення резервних земель від споруд.
– Як звільняти? Ми тут такий лад навели! Звільнимо, а землю віддадуть кому-небудь іншому, – пояснює Енвер, один з учасників поляни протесту при виїзді з Сімферополя.
Люди, які осіли на пустці, вивезли з неї 120 т сміття. Сплатили роботу геодезистів. Розбили територію на 304 ділянки. Самого Енвера «ТИЖДЕНЬ» застав за встановленням стовпа для лінії електропередач. Воду завозять на машинах, але навесні Енвер збирається викопати у дворі колодязь. Щоб звільнити зайняту землю, йому знадобилося б розібрати міцний будинок, який Енвер з синами розпочали будувати в червні минулого року.
 
Урядовці, виступаючі проти самозахоплень, називають головною метою самовільного заняття ділянок подальший перепродаж землі. «Основна група самозахоплень має суто економічний, тобто бізнесовий характер», – стверджує глава Рескомзему Криму Микола Голубєв.
 
Енвер запевняє, що поки держакти на землю не видані, перепродавати її не зможе жоден з його сусідів – цьому опиратиметься вся громада. Прізвища всіх претендентів на ці 304 ділянки занесені в єдиний список. Щоб перепродати неоформлену ділянку, претенденту потрібно буде замінити своє ім'я в списку, а цього Енвер обіцяє особисто не допустити.
 
Але хто зможе перешкодити перепродажу, якщо держакти будуть одержані? Тоді перешкод не буде – це визнає сам Енвер. «Потрібен закон: якщо ти одержав ділянку, то протягом 15 років не маєш права її продавати,» – робить він висновок.
 
Щасливчик
Рустем Ташев – щасливчик. Він один із небагатьох репатріантів, хто в 1990-х зміг спочатку оформити акт власності на ділянку землі, а потім почав будівництво. З водопостачанням у будинку дотепер проблеми: кава, якою він пригощає, зварена з колодязної води, хоча це тільки надає їй смаку. Всім іншим Ташев задоволений. Він упевнений, що будівництво будинку на узаконеній землі, без побоювання за можливе знесення споруди владою, допомогло його родині свого часу встати на ноги.
 
Самовільне заняття земель – це кримська традиція початку 1990-х. Іншої можливості для облаштування на півострові у репатріантів, які масово поверталися до Криму, просто не було. Землю видавали одиницям. Основний механізм отримання ділянок був такий: заняття землі, будівництво на ньому будинку, а вже потому – узаконення ділянки із з житлом.
 
«Схоже, що поки буде покінчено з корупцією в земельному питанні, вільної землі не залишиться зовсім», – стверджує народний депутат України Мустафа Джемільов основну причину самозахоплень. Видача великих масивів землі на півострові невідомим досі структурам спонукала людей, котрі роками стоять в чергах на отримання ділянки, повернутися до традиції самовільного заняття земель. Але незрозуміло, хто переможе в цьому протистоянні: народ чи влада.