ut.net.ua 2008-03-14 00:00 Зікора Антон

Учені та міліціонери

Вчені Харкова вміють робити на науці бізнес, а юристи -кар'єру держслужбовців

Той факт, що Харків – місто вчених, впадає в очі одразу. На його вулицях багато різних науково-дослідних і освітніх закладів. Автомобільно-дорожній, педагогічний, технічний, аерокосмічний, військовий, гуманітарний, економічний та інші університети. Але перш за все варто сказати про «просто університет» – Національний університет ім. Каразіна, що святкуватиме цього року 204-ту річницю. Тут працювали і вчилися три лауреати Нобелівської премії – біолог Мечников, економіст Коваль, фізик Ландау. Крім того, з Харківським університетом пов’язані імена всесвітньо відомих математиків Остроградського і Погорєлова, астронома Барабашова, літераторів Володимира Сюсюри і Олеся Гончара. 

Учені знову в ціні
Події останніх років зумовили формування особливого образу вченого в очах суспільства. Нещодавно ним був доцент у рваному взутті, який скаржиться на низьку заробітну плату і з тугою згадує радянське минуле – грошей на науку в українській державі чомусь немає. Олена Федота руйнує цей стереотип.
 
«Скажіть: чому в російських селах у XVIII–XIX ст. наречені із шістьма пальцями вважалися дуже бажаними?» – запитує вона.
 
Ми мнемося, розглядаємо свої руки, рахуючи пальці.
 
«Річ у тім, що у шестипалих жінок дуже висока вірогідність народити шестипалу дитину. А якщо це буде хлопчик, то в армію його не візьмуть – не придатний». – Кому ще не знати відповіді на цю задачу, як не офіційно визнаному найкращому молодому науковцю Харківщини в галузях хімії та біології. Олена Михайлівна – кандидат біологічних наук, доцент кафедри генетики.
 
Федота вважає, що зараз українська і, зокрема, харківська наука знаходиться на проміжній стадії розвитку. Так, такого фінансування, як за радянських часів, зараз немає, і в науці, яка апріорі є консервативною, залишилися лише ентузіасти. Проте конкурс у тому ж Харківському університеті й досі становить кілька осіб на робоче місце, бо в науку пішли ті, хто вміє заробляти в інших місцях.
 
Олена Михайлівна на життя не скаржиться і на сухарях не сидить. Свого часу вона була соросівським аспірантом, Федоті вдалося отримати кілька грантів на свої досліди. Крім усього іншого, вчена пише науково-популярні книги з генетики, які користуються великим попитом. Її чоловік – також учений, і зараз продає свій інтелектуальний продукт, причому за дуже пристойною ціною.
 
Федота каже, що на Заході науковці, зокрема наші, працюють у приватних корпораціях. Але основний «відтік мізків» вже відбувся.
 
«Багато моїх друзів виїхали на Захід і живуть там не потерпаючи. Особливо затребуваними виявилися фізики. Але сподіваюся, скоро вчені знадобляться і у нас: така тенденція вже простежується. Наприклад, випускники факультету біології виявилися дуже потрібними у сфері ландшафтного дизайну, а це перспективна сфера. Багато медиків працюють у приватних клініках, особливо стоматологи. Знайти себе стає простіше, бо так чи інакше, найнижча точка вже пройдена».
 
Наш Немо
Не дивно, що друзі Андрія Утевського називають його Капітаном Немо: він дуже схожий на героя з радянського однойменного фільму. Схожість ця не тільки зовнішня. Кандидат біологічних наук, доцент, завідувач кафедрою зоології та екології тварин ХНУ працює під водою.
 
Утевський – учасник Восьмої української антарктичної експедиції. Він 14 місяців провів на шостому континенті, здійснивши за цей час 104 спуски під воду на станції імені Вернадського. А в Антарктиці – це справа небезпечна. Наприклад, кілька разів Утевському доводилося швидко підніматися на поверхню із-за появи тюленів-людожерів – 3-метрових місцевих хижаків, які їдять все, що менше і слабше за них. Охочих працювати в таких умовах небагато.
 
Харківський учений зняв 35-годинний фільм про підводний світ, а його фотографії посіли 3-те місце на Міжнародному фестивалі підводного зображення «Срібна акула». Він також, як його колега Федота, не стає в позу жертви, бо може заробити на життя, зокрема написанням пособників для дайверів. Юрій Утевський, брат-близнюк Андрія, також гідробіолог, активно вивчав води в північних морях.
 
«Я так і кажу: ми з братом поділили землю. Він узяв собі Північну півкулю, я – Південну», – жартує Немо.
 
Якщо випаде можливість, Утевський обов'язково ще раз вирушить до Антарктиди: він вважає, що наявність полярної станції – ознака статусу країни. Крім того, за це непогано платять. Вчений стверджує, що «в Антарктиді матеріальних проблем немає».
 
Правнича столиця
У Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого трохи ображаються, коли чують, що Харків – місто міліціонерів. «Ми правнича столиця», – з гордістю зазначають тут, і такому іміджу місто зобов'язано перш за все завдяки цьому навчальному закладові. Загалом сьогодні в академії навчається 19 305 студентів, але це разом із філіалами.
 
«При академії є два філіали – Полтавський та Кримський юридичні інститути. Якщо рахувати без них, то в Харкові навчається близько 15 000 осіб. Ще в нас є Інститут підготовки кадрів для органів прокуратури та Інститут слідчих для СБУ, – розповідає Лідія Івченко, представник прес-служби академії. – Наш заклад – найкращий серед юридичних в Україні, та не тільки в нас. Наприклад, попередній міністр юстиції Росії Устінов також навчався тут. І, не зважаючи на дуже високе безробіття серед юристів, працевлаштування наших випускників стовідсоткове».
 
«Степан Гавриш, перший заступник голови РНБО, голова Верховного Суду Василь Онопенко – наші випускники, – каже проректор з наукової роботи Анатолій Гетьман. – Та і взагалі половина депутатського корпусу також колишні наші студенти».
 
Від себе додамо. Альма-матір’ю академія стала також для регіоналки Інни Богословської, екс-міністра юстиції Олександра Лавриновича, «вічного генерального прокурора» Святослава Піскуна, мера Києва Леоніда Черновецького та інших видатних діячів. Однак не всі випускники академії досягають таких висот. Більшості доводиться таки «топтати землю», розслідуючи кримінальні справи та знаходячи винних. А це не надто матеріально вигідна праця.
 
«Те, що Харків – місто міліціонерів, вже не зовсім правильно, – стверджує начальник вибухотехнічної служби Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні МВС Харківської області підполковник Сергій Бабак. – Це раніше люди йшли в міліцію, сьогодні вони більше віддають перевагу бізнесу, хоча платня у нас зараз непогана».[255]
 
ДОВІДКА

Нобелівські лауреати з Харкова

Ілля Мечников (1845–1915)
Нобелівська премія з біології 1908 року за дослідження з імунології (спільно з Паулем Ерліхом).
Народився на Харківщині, навчався у Харківському університеті. Автор фагоцитарної теорії імунітету. Тривалий час працював у Новоросійському університеті в Одесі, наприкінці життя – у Пастерівському інституті в Парижі, де помер і був кремований.
По присудженню Нобеля сказав: «Нобелівська премія, подібно чарівній паличці, вперше відкрила світу значення моїх скромних робіт».
 
Саймон Коваль (Симон Кузнець) (1901–1985)
Нобелівська премія з економіки 1971 року за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання.
Жив у Харкові. У 21 рік емігрував слідом за батьком до США, де вже в 1926 році отримав диплом доктора наук у Колумбійському університеті. Був членом Національного бюро економічних досліджень. З 1960 року займався науково-педагогічною роботою як професор Гарвардського університету, викладав також у Пенсильванському університеті та Університеті Джона Гопкінса. Автор «Сучасної теорії економічного зростання».
 
Лев Ландау (1908–1968)
Нобелівська премія з фізики 1962 року за піонерську теорію конденсованих середовищ, насамперед, рідкого гелію.
Науковцем став уже в 19 років, вступивши в аспірантуру Ленінградського університету. Жив і працював у Харкові з 1931 по 1938 рік. Засновник школи теоретичної фізики. У 1938 році репресований (звинуватили у шпіонажі), але звільнений за сприяння Петра Капіци. З 1946 року – академік. Брав участь у створенні ядерної бомби в СРСР. На вручення Нобелівської премії не міг приїхати, оскільки лікувався після автокатастрофи, яка і стала причиною його передчасної смерті.