Економіка 2011-10-06 15:36 Райхель Юрій

Подвійний удар по Газпрому: Туреччина відмовляється купувати російський газ

Російському газовому монополісту не позаздриш. Як мовиться в арабському прислів’ї, тікали від дощу – втрапили під зливу

Невдячна Європа вирішила не чекати ласки від Москви, провадячи нескінченні торги, як Україна, щодо ціни на газ та обсягів постачань. Не розуміють у російській столиці мови переконань, понад те, вірять, до того ж варто наголосити, без вагомих на те підстав, що Старий світ ні на що не здатний, тому довелося застосовувати більш популярні дії.

У низці офісів дочірніх фірм Газпрому в деяких країнах були влаштовані обшуки та вилучена відповідна документація. У Москві все це мало ефект бомби, що вибухнула. Хто б міг подумати, що улюблену іграшку візьмуть на озброєння, та де – в Європі. Здуріти можна, інакше і слів не добереш. Кілька днів у Білокам’яній все це перетравлювали, та зрештою видали геть неясний прес-реліз, який не лише зовсім нічого не пояснював, а навіть дедалі більше заплутував.

Основні претензії Єврокомісії, а саме за її ініціативою все це було влаштовано, попри те, що приводом стала скарга Литви, пов’язані з невідповідністю діяльності дочірніх компаній Газпрому на території країн Євросоюзу Енергетичної хартії. Постачальники та транспортувальники газу, як і будь-якого іншого енергоносія, мають бути різні. Газпром завзято протистоїть цьому, понад те, повсякчас намагається захопити транспорт газу. Не лише в Україні, а й у інших країнах. Москву умовляли, доводили, що законів необхідно дотримуватися, проте там лише відмахувалися. Думали, що якщо в Росії їх ніхто не повчає, так буде і в Європі. Тим більш, що після японських катастроф та відмови Німеччини від атомної енергетики, споживання газу взимку мало б зрости. А отримати його начебто нема звідки, окрім як, із Росії. Отже, трохи поремствують, та й вгамуються, де їм дітися.

У Газпромі, як це часто буває в російській політиці, видавали бажане за дійсне. По-перше, на часі нова хвиля кризи, а отже, виробництво, якщо не впаде, що малоймовірно, то принаймні не зросте. Новий льодовиковий період трохи затримується, тому нинішня зима буде приблизно такою самою, як і попередня. Чому в таких умовах має збільшуватися споживання газу? Тому що Газпрому дуже кортить, проте, виявляється, цього замало.

По-друге, ощадливі європейці наполегливо шукають можливості скорочення видатків. Практично всі країни ЄС сильно зменшують витрати. А платити при цьому великі гроші за російський газ, зважаючи на те, що скраплений газ значно дешевший, трохи дивно виглядає в очах виборців. А вибори в Німеччині та Франції невпинно наближаються, і правлячим партіям та президентам треба сподобатися електорату.

Що може більше потішити виборців, як не зниження ціни на газ. До того ж це зменшить витрати виробництва, що також важливо для експортоорієнтованих економік. Як відомо, брат братом, сват сватом, а гроші не рідня. Всі особисті стосунки друга Сильвіо та подруги Ангели обриваються, щойно мова зайде про виборчі пріоритети. Тож будь-якому європейському політику своя сорочка до свого політичного тіла ближча. Дивно, що в Москві таку просту істину не врахували. Самі ж так міркують та діють.

По-третє, російському монополісту вже довелося піти на поступки в ціні для італійської компанії EdisonS.p.Aта грецької корпорації DEPA. В серпні німецька компанія E.On Ruhrgas розпочала арбітражний процес з метою вирішити суперечку з Газпромом з приводу контрактної ціни на блакитне паливо. З німецького боку висунута вимога відкоригувати контрактні ціни до рівнів, які відображатимуть спотові ціни на газ у Європі. До аналогічного кроку готується польська PGNiG, французькі, нідерландські, литовські, латвійські та інші компанії. Цілком може виникнути ефект доміно, що загрожує втратою мільярдів доларів. Але це ще не край. Під загрозою може опинитися вся концепція не лише прив’язки цін на газ до нафти, а основоположний принцип укладених контрактів take or pay. Відповідно до нього Газпром був забезпечений придбанням певних обсягів газу, в іншому разі покупець мав сплачувати чималі штрафи за недобирання обсягів.

І за таких напружених обставин Газпром зазнав нового удару. Цього разу від Туреччини. Як заявив міністр енергетики Танер Йилдиз турецькому виданню Bugun, з наступного року його країна може не продовжити контракту з Газпромом про закупівлю газу за західним маршрутом через Україну, Румунію та Болгарію. За його словами, Туреччина готова на це піти, якщо не побачить «суттєвого зниження ціни» на російське блакитне паливо, і турецька сторона вже надіслала свої пропозиції з цього приводу. Якщо відповідь Росії не влаштує Туреччину, державна компанія Botasне пролонгуватиме контракту з Газпромом. Незалежно від конкретної відповіді російської сторони міністр Йилдиз пообіцяв лише «оцінити пропозиції». Дуже схоже на ультиматум, причому характер відповіді жодної ролі не відіграє.

Навчені випадком із європейськими обшуками, у Москві зробили вигляд, що все це не більш ніж спроба посилення позиції перед непростими перемовинами. Туреччина закуповує в Росії приблизно 18 млрд кубометрів палива, зокрема і газогоном «Блакитний потік» – 8,07 млрд кубометрів, решту по західному маршруту. В угоді були обумовлені мінімальні обсяги закупівлі газу Анкарою з урахуванням впливу глобальної кризи на турецьку економіку, тобто країна могла скоротити забір газу до 75% без застосування санкцій з боку Газпрому. Проте Туреччина контрактні обсяги навіть з урахуванням можливого скорочення не забирала. Зважаючи на формулу takeorpay, штрафні санкції з боку російського монополіста мають сягнути $1 млрд, які компанія Botasмає виплатити до кінця жовтня. Проте, судячи з усього, робити цього не збирається.

Й зрозуміло чому. У Туреччини доволі сильна позиція. Росія від неї залежить значно більше, та і Анкара не приховує, що має намір цим скористатися.

Насамперед щодо такого любого Владіміру Путіну проекту газогону «Південний потік». Він має пролягти в турецькій економічній зоні Чорного моря, а дозволу на прокладення від Туреччини немає і коли буде, невідомо. Загалом усі перспективні маршрути постачань до Європи газу з Центральної Азії, Азербайджану й Ірану зав’язані на Туреччину. Тож у Анкари є про що поспілкуватися як із Росією, так і з Європою з її конкурентним продуктом Nabucco. Останнє для Туреччини вкрай важливо, зважаючи на непрості відносини з Брюсселем.

Друга проблема, яка, на перший погляд, безпосередньо з газом не пов’язана. Росія дуже зацікавлена в будівництві АЕС у Туреччині. Вартість проекту $20 млрд, а таким грошима без ліку не розкидаються. Атомне лобі в Білокам’яній не таке кричуще, як газове, проте доволі впливове. Тобто є над чим поміркувати. В турецькій столиці вже давно дають зрозуміти, що будівництво АЕС залежатиме від позитивного, тобто на турецьких умовах, рішення енергетичних проблем. Інакше кажучи, за умови суттєвого зменшення ціни на газ.

Третя складність за таких умов очікує проект нафтопроводу «Самсун – Джейхан», комерційна ефективність якого залежить від зміни умов проходу кораблів через протоки відповідно до конвенції в Монтре. Звісно, що без згоди Анкари перегляд цієї угоди фізично неможливий.

Певна річ, чимала поступка Туреччині в газовому питанні одразу ж відобразиться на арбітражному розгляді. Наслідки цілком очевидні. Отже, на майбутніх перемовинах Москви й Анкари для першої куди кинь, то все клин.

Якщо Туреччина не забиратиме газу за західним маршрутом, то Україна втратить кілька десятків мільйонів доларів. Для нас це некритично. Тим більш, що є всі підстави вважати, що сторони все-таки дійдуть згоди. Значно важливіший для нас приклад. По-перше, як використовувати сприятливу зовнішню кон’юнктуру. Адже заява турецького міністра невипадково пролунала саме після європейських негараздів Газпрому.

По-друге, прояв твердості, наполегливості та послідовності дуже добре діє на Москву. Там завжди розуміли таку мову та йшли на компроміс. Може, це наших можновладців чомусь таки навчить.