Економіка 2010-11-26 17:09 Рось Ольга

Рекомендації ЮНЕСКО виконає Кулиняк. Сокирою

Мінкульт почне видавати дозволи на будівництво. Церква і забудовники возрадуються

«Найближчим часом ми будемо ставити питання про передачу Софії Київської із сфери управління Мінрегіонбуду до Міністерства культури і туризму», -  заявив міністр культури Михайло Кулиняк на зустрічі із директором Центру всесвітньої спадщини, віце-директором ЮНЕСКО Франческо Бандаріном.

Здавалося, що нічого загрозливого у такій заяві немає – наші чиновники люблять робити гучні заяви перед закордонними гостями з високим статусом, особливо якщо ті можуть дати грошей. І тим більше, що таку передачу можна видати не за хворі амбіції – стати мега-міністерством, а за виконання рекомендацій ЮНЕСКО.

Нагадаємо, що у березні 2009 року спільна місія експертів ЮНЕСКО/ІКОМОС  радила Україні привести управління нашим об’єктом всесвітньої спадщини «Київ. Собор Св.Софії з прилеглими монастирськими спорудами. Києво-Печерська лавра» до одного центру управління. Про те, що це має бути Мінкульту – мови в рекомендаціях немає. Навпаки, експерти відзначили, що «існуюча структура управлінняабсолютно неправильна, бо унеможливлює ефективні конкретні дії в межах цієї системи».(зі Звіту)

Навпаки, експерти рекомендували створити колегіальний консультативний орган із залученням навіть церкви, і надати директорам заповідників право погоджувати рішення про виділення земельних ділянок та містобудівні зміни у буферних зонах об’єкту «Софія.Лавра».

Але нашим держслужбовцям думати у ключі експертів ЮНЕСКО над вдосконаленням управлінських структур нецікаво, а от забрати щось у когось – досвіду вистачає. І якщо вже забирати – то особливо те, що у доброму стані і становить інтерес для певних кіл, наприклад церковних.

Розмови про те, що Мінкульт і Мінрегіонбуд, які зараз управляють кожен своєю частиною об’єкту (Мінкульт - Лаврою, а Мінрегіонбуд – Софією) намагаються перетягнути повноваження кожен на себе, велися ще рік тому. Але міністр Кулиняк виявився спритнішим. Щоправда, його люди дещо накрутили із процедурою підготовки таких документів як Указ Президента, але добра Адміністрація Президента сама спустила проект під назвою «Питання управління національними історико-культурними заповідниками» на погодження до Кабінету Міністрів, хоча це мало відбуватись навпаки.

З тексту та додатків проекту указу  стало відомо, що Мінкульт хоче забрати собі у Мінрегіонбуду не лише Софію Київську, як частину Національного заповідника, до складу якого входять Андріївська і Кирилівська церкви, Золоті ворота у Києві і Судацька фортеця, а також 4 національних і 5 державних заповідника. Це - національні заповідники «Глухів», «Замки Тернопілля», «Кам’янець», «Чернігів стародавній», державні історико-архітектурні заповідники у Жовкві, у Белзі, Кременецько-Почаївський, «Стара Умань», «Хотинська фортеця».

Але і цього виявилось мало нашому молодому міністру культури. Йому ще потрібні національні заповідники «Биківнянські могили» і «Бабин Яр», якими управляє Інститут національної пам’яті, а також «Ольвія» Національної академії наук України і Корсунь-Шевченківський, який належить до сфери управління Черкаської ОДА.

Дуже цікавим є обґрунтування такого масштабного переміщення.  «Метою прийняття акту є вдосконалення управління історико-культурними заповідниками, яким надано статус національних, … виконання рекомендацій ЮНЕСКО щодо підвищення ефективності управління об’єктом, що має світове значення».

Одразу хочеться запитати, чи Мінкульт підготував проекти розпоряджень Президента про надання цим заповідникам статусу національних, з відповідними бюджетним фінансуванням? І чи готові подання до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, якщо Мінкульт вбачає їхнє значення світовим?

Звичайно, що про системний підхід у питаннях збереження культурної спадщини міністр культури подумати ще не встиг. Як і те, що мабуть йому ще не показали звіт Рахункової палати України від 7 червня 2010 р. в якому сказано, що «запроваджена на сьогодні організаційна система функціонування комплексу Києво-Печерської лаври є незадовільною та некерованою». А Лавра – формально це парафія  не отца Павла, а Мінкульту і частина єдиного об’єкту, що знаходиться у Списку ЮНЕСКО.

Також Мінкульт не забезпечив виконання заходів Загальнодержавної програми збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки, це також зазначено у звіті Рахункової палати.

Тому постає  закономірне питання – як можна органу, що не може створити і забезпечити ефективне функціонування системи збереження та використання об’єктів культурної спадщини можна довірити ще додаткові перлини національної культури?

Єдина раціональна думка проекту указу стосується Мінрегіонбуду, точніше його органу ДАБІ, який видає дозволи на будівництво. А будівництво, на думку Мінкульту – це основна загроза для збереження культурної спадщини. Але і тут є проблема. ДАБІ дозвіл на будівництво видає після погодження органів охорони культурної спадщини, які знаходяться у системі Мінкульту та місцевих адміністрацій.

Так що саме Державна служба охорони культурної спадщини, яка є у прямому підпорядкування Мінкульту  є першоджерелом проблем у буферних зонах об’єкту «Софія.Лавра», які так прагне захистити від забудовників Мінкульт. Один із прикладів стоїть під стінами Лаври – це перебудована на церкву перша в Києві водонапірна вежа, яка входить до нашого об’єкту у Списку ЮНЕСКО.