ut.net.ua 2008-11-07 00:00 Старожицька Марія

Знявши голову

Шлях до храму та його альтернативи

 

 
У.Т.: Чому люди йдуть до альтернативних церков і сект, чого їм не вистачає в традиційних релігіях, – із цим запитанням Тиждень звернувся до єпископа Євстратія, кандидата богослов’я, голови інформаційно-видавничого управління Київської патріархії.
 
– Завжди були, є і будуть такі, які чекають простих відповідей на складні запитання. Багато людей цінує свободу, та зовсім не багато тих, котрі разом із цією свободою готові нести відповідальність. І тому є і завжди, як відомо з історії, були люди, готові обміняти свою свободу на певну стабільність, на те, щоб хтось приймав рішення за них. Саме він, мудріший і розумніший, пояснить, як жити, що робити та як, скажімо, досягти Царства Небесного за три дні. Це і є сутність усіх об’єднань, названих культами, сектами чи тоталітарними організаціями. Не залежно від того, якого ті походження, західного, східного чи синкретичного, вони, забираючи у людей свободу, в обмін дають прості відповіді на складні життєві запитання (хто такий Бог, в чому сенс життя тощо). Як колись було в радянські часи – ти не думай, за тебе партія думає. Значною мірою аудиторія таких провідників і проповідників – це люди з глибокими соціальними конфліктами, життєвими проблемами, непорозуміннями в родині. Більшість із них – молодь, бо саме їй притаманний максималістський підхід до життя. Біле або чорне, правда чи неправда, тому такі часті намагання відкинути всі попередні авторитети і віднайти щось тільки своє. На цьому й грають: кажуть, традиційні релігії неправдиві, застарілі, а ми – істинна релігія, нове просвітлення, нове одкровення, знання тощо.
 
У.Т.: Чи не здається вам, що сектантство поширюється, бо православна церква не йде в ногу з життям і усувається від вирішення багатьох соціальних проблем, таких як сирітство, алкоголізм, наркоманія та інші? Тоді як нетрадиційні церкви активно працюють із «неблагополучними» людьми.
 
– Навіть статистично ці організації не можуть утворювати конкуренції традиційним конфесіям. У жодному суспільстві, ніде, вони не виходили за межі трьох, максимум п’яти відсотків усього населення. Чому? Тому що за своєю сутністю ці угруповання радикальні та заперечують широкий загал суспільства, спосіб його життя, релігії й можуть існувати тільки на цьому запереченні. Якщо вони перетягнуть до себе, скажімо, більшу кількість віруючих, то самі перетворяться на традиційну конфесію, й утратять свій потенціал, яким живляться. Вимога ж бути радикальними залишає для них зовсім не велику нішу. Тому наше положення не турбує: православна церква в Україні існувала тисячу років, й існуватиме далі. Коли радянська атеїстична система не змогла її зламати, а сама ж зламалася, то ці новоявлені аферисти теж цього не зможуть зробити. Непокоїть не те, що вони заберуть від нас паству, а доля людей, котрі внаслідок своєї релігійної необізнаності, відсутності знань не зможуть критично підійти до початкового етапу вербування в радикальну релігійну організацію.
 
І ось що важливо: з боку таких організацій починають звучати звинувачення на адресу традиційних конфесій, що вони беруть гроші за щось тощо. Та вибачте, ці культи обдирають своїх послідовників як липку. Є організації, які ставлять обов’язкову вимогу внесення пожертв.
 
Наприклад, дуже популярна ідея десятини – це коли ви зобов’язані десяту частину всіх своїх доходів, прибутків ще до оподаткування державою віддавати церкві. У неохаризматичних організаціях, таких як «Посольство Боже» Сандея Аделаджі та подібних, проповідь десятини – один із найважливіших елементів служіння, повторюється практично на кожному зібранні. Зрозуміло, церква не може існувати без матеріальної підтримки, та це добра воля людини – хоче подати, то подасть, стільки, скільки може. Тож моя порада: коли перед людиною виникає питання, яку віру вибрати, куди податися, не втрачайте глузду. Видатний французький вчений Блез Паскаль казав: «Заходячи в храм, ми знімаємо капелюх, але не голову».

Новини RedTram

Loading...