ut.net.ua 2009-02-20 00:00 Губенко Дмитро

Червоне і синє

Кордони між консервативними та прогресивними американськими штатами поступово стираються, але не зникають

Професор масових комунікацій із Каліфорнійського державного університету Мелісса Вол народилася на американському Півдні, здобула бакалаврський ступінь у Вірджинії, але потім переїхала на Західне узбережжя. Магістратуру та аспірантуру вона закінчила вже в штаті Вашингтон, а працює у Каліфорнії. Американці часто змінюють місце проживання, тож ця історія не є чимось винятковим. Але вибір викладачки був свідомим – їй комфортніше жити у «синьому» штаті. 

Американські штати, залежно від того, чийого кандидата у президенти підтримує їхнє населення, поділяють на «сині» (демократичні) та «червоні» (республіканські). Ці кольорові характеристики закріпилися в мас-медіа тільки в 2000 році, до цього штати називали просто ліберальними або консервативними. Хоча цей поділ завжди був досить умовним: практично на кожних виборах якийсь зі штатів переходить «із рук у руки». Їх під час виборчих кампаній так і називають – swing чи battleground states («штати-гойдал­­ки» або «штати – театри воєнних дій»). Та все ж є в Америці регіони, де вже багато поколінь панують або ліберальні, або консервативні настрої.
 
«Червоні» штати традиційніші, релігійніші, розцінюють вплив уря­­ду на своє життя як незначний. Натомість вони в усьому покладаються на церкву, – пояснює Вол. – «Си­­ні» толерантніші до відмінностей, різноманітності. Саме в «синіх» штатах розташовані найбільші космополітичні міста країни, тоді як звичаї «червоних» штатів більше втілені в маленьких містечках та сільській місцевості, де менше іммігрантів і різних етнічних груп».
 
Серединна Америка
 
Якщо у вашому автомобільному радіоприймачі починають переважати кантрі-станції, то ви в’їжджаєте на територію, де голосують за республіканців. Цю істину перевірив на собі кожен, хто мандрував Сполученими Штатами. Американське кантрі, до речі, чимось подібне до українських сентиментальних пісень, як-от «Рідна мати моя». Практично кожна друга кантрі-пісня розповідає про те, як добре було жити в якомусь маленькому містечку в минулому. В текстах також часто можна вгадати сум за часами, коли в Америці не було так багато різношерстих іммігрантів і саме життя було легшим та простішим.
Ці кантрі-штати простягаються широкою смугою через увесь континент від Айдахо на заході до Джорджії на сході. Фактично це серце країни, так звана Серединна Америка. Найзатятішими ж прихильниками Республіканської партії є жителі регіону Скелястих гір і так званого Глибокого півдня (від Луїзіани до Південної Кароліни). Іронія долі в тому, що аж до 1960-х років республіканці не мали у південних штатах жодних шансів – нащадки конфедератів чудово пам’ятали, кому програли Громадянську війну, й голосували за «своїх» демократів.
 
Утім, Рух за громадянські права поклав край цій підтримці. За легендою, коли президент-демократ Ліндон Джонсон 1964 року підписав Акт про громадянські права, він сказав своєму радникові: «Ми втратили Південь на покоління». Відтоді змінилося вже кілька поколінь, але демократам так і не вдалося повернути собі прихильність білих південців. У регіоні домінують євангельські християни (Південь іще називають Біблійним поясом), і їхнім консервативним настроям біль­­ше відповідає програма Республіканської партії.
 
Олена Червоник відчула на собі цю «релігійно-традиційно-консер­­ва­­тивну зашореність, яку зазвичай приписують Півдню», коли вчилася в Міссісіпі. «На Півдні досі біля будинків висить повно прапорів конфедерації. А в Джорджії я потрапляла кілька разів на конфедераційні бали, де всі вдягались у вбрання того часу й танцювали під тогочасну музику. Регіональна ідентичність там превалює над загальнонаціональною», – пригадує аспірантка Канзаського університету.
 
Ліберальні узбережжя та острови
 
Як жартують в американському політикумі, для того, щоб перемогти на президентських виборах, демократичний кандидат повинен мовчати про три «G» – God, guns, gays (Бога, зброю, гомосексуалістів) – та одне «А» (аборти). Але є в Америці штати, де населення повністю підтримує відокремлення церкви від держави й обмеження на володіння зброєю та спокійно ставиться до прав гомосексуалістів на шлюб, а жінок – на аборти. Останні 20 років у синє щоразу замальовувалися всі три штати Західного узбережжя, а також Північний Схід та Північ Середнього Заходу США.
 
«За всю виборчу кампанію тут я бачила тільки одну людину зі значком МакКейна й лише одну наклейку на машині з його ім’ям», – розповідає студентка з Лос-Андже­­леса Марія Дмитрієва. Так само прихильники демократів домінували і в Нью-Йорку, Чикаго та інших великих містах країни, навіть у «червоних» штатах. Наприклад, у Техасі – на батьківщині екс-президента Джорджа Буша-молодшого – Барак Обама виграв вибори в усіх трьох найбільших містах – Далласі, Х’юс­тоні та Сан-Антоніо. Якщо поглянути на карту результатів виборів у розрізі не штатів, а округів, то де-не-де серед червоного республіканського моря можна побачити немало таких урбанізованих або університетських синіх острівців.
 
«Доречно говорити про суперництво сільських і міських зон, а не про Південь узагалі», – зауважує Червоник. Це стосується й інших регіонів. Справді, навіть у прогресивній Каліфорнії є сільські округи, де переважають консервативні погляди. Ба, більше: на рівні штатів та округів велику вагу має особистість політика, а не тільки його партійна приналежність. Тому-то й очолює «синю» Каліфорнію губернатор-республіканець Арнольд Шварценеггер, а «червоний» Вайомінг – демократ Дейв Фройденталь. Зовсім іншу конфігурацію синіх та червоних плям на карті США ми побачимо й тоді, коли подивимося на результати виборів до Конгресу або в місцеві законодавчі органи штатів.
 
Надії та зміни
 
Та все ж таки перемога Барака Обами була історичною. Він переміг одразу в восьми штатах, де чотири роки тому виборці проголосували за Джорджа Буша-молодшого. Демократ також здобув 66% голосів молоді віком від 18 до 29 років. Це на 12% більше, ніж вдалося здобути його попередникові Джону Керрі. Саме ця група електорату, яка є більш секулярною та ліберальною за решту населення, визначатиме майбутнє Америки в наступні роки.
 
20% молоді вже зараз становлять діти іммігрантів, і ця частка в майбутньому лише зростатиме. За прогнозом Pew Research Center, у 2050 році населення США сягне 438 млн осіб, і тільки 47% із них будуть білими американцями. Натомість до 29% зросте частка вихідців із Латинської Америки, на яку великі надії покладають демократи. Адже саме стрімке зростання іспаномовного населення у Колорадо та Вірджинії допомогло Обамі схилити на свій бік ці штати.
 
Але говорити про те, що демографія прирікає на занепад республіканців і загалом усю «червону» Америку, зарано. Зовсім не всі іммігранти голосують за демократів. Багатьох латиноамериканців-католи­ків, наприклад, приваблюють консервативні цінності, які пропагує Республіканська партія. Ще будучи губернатором Техасу, Джордж Буш-молодший мав стабільну підтримку не менше третини іспаномовних виборців штату. А отже, межі між консервативними та прогресивними американськими штатами навряд чи скоро зникнуть.

[1175]

 
З перших вуст
Джим Гілл
психолог

 

Міф про свободу
 
Головним американським міфом є концепція індивідуальної свободи. Американці пишаються: вони можуть бути тим, ким хочуть. Але чи маємо ми справді свободу волі, чи є у нас вільний вибір?
Частиною американського міфу є й американська мрія. Її квінтесенцією є те, що кожен повинен мати власний приватний будинок. Але ж неможливо купити будинок, не маючи грошей на перший внесок іпотеки й стабільної роботи! В Америці кредити на житло давали практично всім без винятку, і результатом цього стала теперішня фінансова криза. Знову ж таки, повинна бути відповідальність.

Новини RedTram

Loading...