ut.net.ua 2010-07-02 00:00 Зейган Пітер

Киргизька криза та російська дилема

Демографічна яма змушує Росію швидко відновлювати зони впливу

Зосередивши всю свою увагу на Близькому Сході, США запропонували Росії золо­­­ту нагоду відновити свою зону впливу в регіоні, стабільно поширюючи контроль над простором, який дивовижно нагадує старий Радянський Союз. З 2005 року, коли почався цей процес, Росія чітко утвердила себе як панівну силу у Вірменії, Білорусі, Казахстані, Азербайджані, Киргизстані, Таджикистані та Україні, а також залякала Грузію та Туркменистан до стану мовчазної поступливості. Чому так сталося? Росія, безперечно, є великою державою, але в геополітиці діють незмінні правила, з яких для Росії немає винятків.

Російські географія, стратегія та демографія

Географія Росії надзвичайно відкрита, з небагатьма географічними бар’єрами. Немає океанів, гір чи пустель, що могли б захистити країну від зовнішніх впливів (або армій). Захистити можуть ліси, але вони на неправильному боці країни. Російська тайга на півночі, тож може надати росіянам притулок лише тоді, коли економічно корисніші частини країни вже потрапили в руки загарбників.

Та, незважаючи на незручне географічне розташування, Росія змогла втриматися завдяки своїй триходовій стратегії: претендуй на якомога ширші території; населяй їх етнічними росіянами, щоб установити надійний контроль; створи внутрішню розвідку, що зможе наглядати і в разі потреби придушувати автохтонне населення.

Упродовж історії російська держава повторювала цю стратегію, доки не досягала океану, гірського хребта, пустелі або ворога, який давав потужну відсіч. Багато в чому стратегія Кремля зразка 2010 року надзвичайно подібна до стратегії Катерини Великої, Івана Грозного або Іосіфа Сталіна.

Але надворі не XVII століття, і ця стратегія вже не підкреслює сили Росії. Другий пункт стратегії – наводни регіон росіянами – більше не розглядається внаслідок демографічної кризи в Росії. Народжуваність знижується там уже ціле століття, а по закінченні холодної війни наймолодші когорти російського населення стали просто мізерними. Ситуація перетворилася з академічної дискусії про майбутнє РФ на політичні дебати про її сучасність.

Падіння народжуваності у 1990-х та 2000-х дало найменшу вікову когорту в історії Росії, а вже за кілька років ці молоді люди зможуть мати власних дітей. Невелика когорта породить ще меншу когорту, і російські демографічні проблеми перетворяться з тяжких на безповоротні. Та навіть якщо ця група населення відтворюватиметься африканським темпом, навіть якщо її показники високої захворюваності на туберкульоз та СНІД є хибними, навіть якщо Росія забезпечить їй рівень життя, якого не могла гарантувати навіть радянська влада, ніякого демографічного стрибка не буде до 2050-х, тобто часу, коли діти цієї когорти народжуватимуть своїх дітей. До того часу Росія має навчитись обходитися набагато меншими ресурсами. І це найкращий сценарій.

Отже, Росія не має достатньої кількості населення, щоб утримувати країну в нинішніх кордонах, і з часом її здатність до цього стане ще меншою. Москва все це чудово розуміє, тож її сьогоднішня зовнішня політика ґрунтується на основному постулаті: російська демографія ніколи не буде такою позитивною, як тепер, а американці навряд чи колись будуть більш неуважними. Тому Росія рухається швидко й, що важливіше, розумно.

Країна намагається захопити природні опорні точки, тобто гео­­­­графічні бар’єри, що обмежать вразливість держави до зовнішніх сил. Росіяни сподіваються, що зможуть розумно використовувати свої сили, відштовхуючись від цих точок. Довготермінова стратегія Москви полягає в тому, щоб перед занепадом Росії обмінювати контроль над територіями на відстрочку. Якщо росіяни зможуть розширитися та закріпитися на цих опорних точках, Москва сподіватиметься обміняти менше територій на більшу відстрочку.

На жаль для Москви, навколо Росії небагато таких опор­них точок. Однією з них є Балтійське море, і цей факт жахає Естонію, Латвію та Литву. Інша – Карпати. Вона потребує де-факто поглинання не лише України, а й Молдови, що є причиною безсоння румунів. І третя точка – Тянь-Шань, гірська система в Центральній Азії, що приводить нас до причин киргизької кризи.

Без резервів

Киргизстан – це не найкращий об’єкт нерухомості. Й хоча це один із тих гірських регіонів, який Росія може використати як опорну точку, він розташований на околиці євразійського степу за 3 тис. км від російського ядра. Киргизстан – географічна конструкція, створена Сталіним, який накреслив кордони у регіоні так, щоб максимізувати ймовірність суперечок між різними групами автохтонного населення.

Диктатор добре зробив свою справу. Єдиним важливим населеним центром Центральної Азії є Ферганська долина. Киргизстан отримав передгір’я та гори, що є джерелом води для регіону. Узбекистан – родючу низовину. Таджикистану дістався зручний шлях до долини. Як результат – три держави постійно сперечаються за контроль над єдиним придатним для життя місцем у регіоні.

Киргизстану, мабуть, пощастило найменше. Майже вся його територія вкрита горами, де розкидані рівнинні шматочки землі, на яких можна збудувати міста. Єдиного киргизького ядра немає, а отже, країна потерпає від різких внутрішніх відмінностей. Регіональні клани мають тісніші економічні та безпекові відносини з іноземцями, ніж один з одним.

П’ять років тому західні не­урядові організації (та, поза сумнівом, кілька спецслужб) об’єднали зусилля з деякими із цих регіональних кланів, щоб скинути владу проросійського президента. Як нас­­лідок – Киргизстан (який не є цілком прозахідним) політично перетворився на нічию землю, що не задовольняло росіян. У квітні вони довели, що теж можуть організовувати кольорові революції. Але в південних регіонах, що є оплотом старого режиму, почалися заворушення, і тимчасовий уряд Рози Отунбаєвої публічно закликав росіян надати війська, щоб утримати країну від розпаду. І тут стає зрозумілим слабке місце російської стратегії.

Незважаючи на значну деградацію у пострадянський період, російські спецслужби залишаються незрівнянними. Насправді, перебуваючи під прямим патронатом Владіміра Путіна, вони мають пропорційно більше ресурсів та впливу, ніж колись. Вони довели, що можуть перепрограмувати український політикум, щоб знищити американський вплив, маніпулювати подіями на Кавказі, щоб зашкодити авторитету Туреччини (див. тут), спровокувати заворушення у країнах Балтії, щоб розбалансувати членів НАТО й повернути назад киргизьку кольорову революцію.

Але Кремль не має резервів. Якби це було ХІХ століття, то на шляху до Фергани вже були б ешелони російських поселенців, які мали послабити вплив місцевого населення, збудувати місцеву економіку, залежну від завезеної робочої сили та пов’язану з російським ядром, і привести до влади нову еліту. Проте нечисленні молоді російські сім’ї тримають демографічний фронт у самій Росії. Вперше в російській історії країна не має зайвого населення для переселення у провінції. А це означає, що, попри всі нещодавні здобутки, стратегія Москви потребує інструменту, якого в росіян уже немає.

Матеріал передруковано з дозволу Stratfor

Новини RedTram

Loading...