ut.net.ua 2010-02-12 00:00 Губенко Дмитро

Америка передусім

Барак Обама намагається мінімізувати роль США у світових справах, натомість спрямувавши зусилля на внутрішні реформи

У виголошеній 27 січня перед Конгресом традиційній щорічній промові про стан держави (State of the Union Address) американський президент Барак Обама особливо не наголошував на зовнішньополітичних питаннях. Уже ближче до кінця він лаконічно згадав про міжнародний тероризм, війни в Іраку та Аф­ганістані, нерозповсюдження ядер­ної зброї, а також землетрус на Гаїті.

Його можна зрозуміти. З одного боку, внутрішні проблеми значно нагальніші. Економічна ситуація в США дуже складна, і 19 січня на виборах сенатора від ліберального штату Массачусетс несподівано переміг республіканець Скот Браун, що стало дуже тривожним дзвіночком для демократів. З іншого – у зовнішньополітичній сфері президентові теж похвалитися нічим.

Джефферсоніанець Обама

Волтер Мід у журналі Foreign Policy класифікує американських президентів за їхнім ставленням до зовнішньої політики на чотири типи: гамільтоніанці, вільсоніанці, джефферсоніанці та джексоніанці. Послідовники Александра Гамільтона (першого секретаря Казначейства США) вірять у сильний національний уряд, який має сильне військо та провадить реалістичну глобальну політику, обстоюючи американські економічні інтереси за кордоном. Прихильники Вудро Вільсона (28-го президента США) додають до цього ще й захист прав людини та популяризацію демократії у світі. Послідовники Томаса Джефферсона (3-го президента США) намагаються звести зовнішньополітичні зо­бо­в’язання Америки до мінімуму, а Ендрю Джексона (7-го президента США) взагалі готові вірити у теорії змов та схиляються до ізоляціонізму.

Попередній господар Білого дому Джордж Буш-молодший був поміркованим прихильником гамільтоніанства, проте події 11 вересня 2001 року привели до його команди джексоніанців та вільсоніанців. Перші почали вимагати негайного удару у відповідь (і його було завдано по Афганістану), другі ж взяли під свій контроль війну в Іраку (що відповідно перетворилася на боротьбу за поширення демократії на Близькому Сході).

Натомість Барак Обама є переконаним джефферсоніанцем. Він вірить у те, що США найкраще можуть поширювати демократію та мир у світі шляхом переговорів і насамперед власним прикладом. Надмірні зобов’язання та втручання за кордоном, на думку президента, тільки завдають шкоди американській демократії. Військовий бюджет забирає ресурси від важливих внутрішніх програм, союзи з корумпованими режимами псують імідж, а посилення різноманітних спецслужб загрожує демократичним свободам.

Щоб спокійно провести внутрішні реформи у США, Обамі потрібен спокійний світ. А отже, він зменшує американську присутність у конфліктних зонах, що лишилися йому в спадок від Джорджа Буша-молодшого: на Близькому Сході, на кордонах із Росією та в Латинській Америці. Президент-реформатор віддає перевагу роззброєнню перед силою зброї та створенню регіонального балансу сил перед військовим втручанням. Але деякі проблеми просто неможливо вирішити мирним шляхом.

Афганська пастка

Сьогодні мало хто згадує про те, що до Білого дому Барак Обама потрапив не в останню чергу завдяки пацифістським обіцянкам якомога швидше повернути американські війська додому з Іраку та Афганістану. А одним із перших своїх розпоряджень на президентській посаді він закрив сумнозвісний табір на американській базі в Гуантанамо, де утримували підозрюваних у зв’язках із «Аль-Каїдою». Як це часто буває, деякі речі легше пообіцяти, ніж виконати.

Проте у Гуантанамо досі утримують близько 200 в’язнів, а з Афганістаном справи ще гірші: Барак Обама змушений відправляти туди все нові й нові війська. Щоби зберегти обличчя, президент обіцяє вже наступного року почати процес їх виведення, проте ця обіцянка, найімовірніше, теж не буде виконана. Корумпований уряд афганського президента Хаміда Карзая контролює лише міста, тоді як сільська місцевість фактично перебуває в руках відроджених талібів. На початку лютого вони відмовилися від запропонованих ООН мирних переговорів з урядом у Кабулі.

Союзники по НАТО не палають бажанням відправляти до афганського пекла додаткові контингенти, оскільки проти цього рішуче налаштована громадська думка у Європі. Німецький тижневик Spiegel присвятив Афганістану один з останніх номерів, у якому назвав цю країну цвинтарем наддержав. Утім, за свідченнями американських вояків, користі від бундесверу в Афганістані все одно небагато. Обережних та безініціативних німецьких вояків там напівжартома називають важкоозброєними регулювальниками руху.

Ядерні перспективи

У категорії мрій залишається намір Обами зробити планету без’ядерною. Йому так і не вдалося повернути за стіл переговорів Північну Корею, яка торік здійснила друге ядерне випробування, зміцнивши свій статус де-факто ядерної держави. Не збирається поступатися своїм правом на власну атомну програму Тегеран.

Обама все ще сподівається підписати з Москвою новий договір про скорочення стратегічних озброєнь (СТАРТ), що обмежить ядерний арсенал двох країн. Цей намір жорстко критикують республіканці. Зокрема, колишній посол США в ООН Джон Болтон нагадує президентові, що, на відміну від Росії, США має зобов’язання перед численними союзниками, яких Вашингтон накриває своєю ядерною парасолькою. Зменшення американського ядерного потенціалу тільки штучно збільшить вплив Москви у світі.

Тим часом «перезавантаження» відносин із Москвою лише заохочує останню до активнішого просування своїх інтересів у світі. Поступки США (наприклад, відмову від розташування елементів системи протиракетної оборони у Центральній Європі) вона сприймає як належне, натомість із задоволенням створює американцям перешкоди, де тільки може (як-от на центральноазійських шляхах постачання афганського контингенту НАТО).

Хибна модель

Американський вплив у світі невпинно зменшується, і причини цього лежать не лише в економічній площині. На думку експерта Міжнародного центру Вудро Вільсона Аарона Міллера, США зробили помилку, відійшовши від зовнішньополітичної моделі, що довела свою успішність: «Сильний президент, який уповноважує сильного державного секретаря, котрий керує дипломатичними представниками, постійно координуючи стратегію з президентом».

Адміністрація Обами натомість створила цілу мережу спецпредставників, зав’язаних на Білому домі без будь-якої координації чи стратегії. Держсекретар Гілларі Клінтон намагається всюди встигнути й практично живе в літаку, проте ефективність цієї самовідданої праці невелика. Принаймні на жодне з нагальних зовнішньополітичних питань їй так і не вдалося знайти відповідь.

Схоже, наступні три роки будуть для американської дипломатії не легшими за попередній. Гарячі точки планети – Афганістан, Пакистан, Ірак, Іран та Північна Корея – і далі домінуватимуть у зовнішньополітичному порядку денному Білого дому. Постійним подразником буде Китай, який починає переводити свою економічну могутність у політичну площину. Україна ж, та й Європа загалом, уже відійшла на другий план і навряд чи повернеться до центру уваги адміністрації Обами. 

 
 
30 000 вояків наказав додатково відправити в Афганістан Барак Обама
50% американців підтримують зовнішню політику президента.

Джерело:
NBC/Wall Street Journal

 

Новини RedTram

Loading...