ut.net.ua 2010-07-29 00:00 Андрусечко Петро

Роздоріжжя релігій

Ізраїль – Свята земля трьох віровчень і водночас розважальні райони, де присутня атмосфера Давнього Сходу й новітні технології

Щоб поринути в атмосферу єврейського містечкового колориту й водночас походити по теплому середземноморському пляжу, рушаймо на батьківщи­­ну Христа, до Ізраїлю. Ця невелика країна має щонайменше дві іпостасі. Одна – «в телевізорі», з внутрішніми суперечностями та арабсько-ізраїль­ським непорозумінням. Інша – у відлунні всесвітньої історії.

Нічна гроза

Летимо українською авіакомпанією. Нічний сон перериває гроза, в яку потрапляє наш літак. Буря гримить далеченько, однак у певний момент починається раптова тряска, дехто з пасажирів випадає з крісел, народ ґвалтовно застібує паски безпеки. Однак за кілька хвилин пасажири заспокоюються. У салоні присутній рабин, він абсолютно спокійний, можливо, це додає всім умиротворення. Із невеликим запізненням ми приземляємося в аеропорту Бен-Гуріона.

Нас зустрічає приятелька Таня з чоловіком. Історія її еміграції, як і в багатьох інших колишніх українців, проста й нелегка водночас. Та­­ня виїхала з Чернівців у 1994 році за програмою, призначеною для єврейської молоді з колишнього СРСР. Погодьмося, в 15 років нелегко почуватися аж так самостійною, щоб назавжди покинути Батьківщину. Через два роки до неї приїхала й мама. А ось Танін чоловік Уді народився в Ізраїлі, куди його родина емігрувала з Грузії на початку 1970-х. Дорогою до міста (автострада тут чудова!) тема номер один – старі знайомі, Україна.

Схрон у Тель-Авіві

Вулиця Дізенгоф – одна з головних артерій центру головного міста Ізраїлю. Навіть не підозрюючи, ми через інтернет винайняли квартиру в розважальній частині Тель-Авіва! Наразі третя ночі, але тут – розпал розваг, відчинені магазини й кафе. У дворику навпроти нашого будинку сидять таксисти, неспіш­­но грають у карти.

На форумах мені траплялися нарікання на бруд в ізраїльських  апартаментах (навіть недешевих). Однак наше житло охайне. В орендованих квартирах в Ізраїлі можна знайти практично все для життя – від каструль до тижневого запасу туалетного паперу. Wi-fi – це теж тут стандарт. Перший вечір на Святій землі знаменуємо пляшкою ізраїльського вина, цілком пристойного.
Спиться у центрі Тель-Авіва безпечно, аж занадто. Спальня у нашій квартирі, мабуть, виконує ще й функції своєрідного бомбосховища. Вікно зачинене міцною залізною завісою, стіни тут із товстого залізобетону, двері закручуються чотирма болта­­ми... Натуральний схрон. Сьогодні такий антураж – це швид­­ше лише цікавинка й відлуння часів війни у Перській затоці 1991 року, коли Ірак випустив по Ізраїлю кілька ракет.

Від вулиці Дізенгоф п’ять хвилин пішки до моря. Ще виявляється, що ми оселилися неподалік українського посольства: з нашого будинку видно, як над ним майорить си­­ньо-жовтий прапор. Ось і парадокс: де-юре столицею Ізраїлю є Єрусалим, однак міжнародна спільнота не визнає цього, тому дипломатичні представництва роз­­ташовані переважно в Тель-Авіві.
Заходимо в кафе на вулиці Бен Єгуди. Просимо меню англійською, однак швидко отримуємо російськомовного офіціанта. Ось таке зіткнення з lingua franca пострадянського простору. Остання алія (масова репатріація) до Ізраїлю розпочалася 1989 року з теренів колишнього СРСР. Однак Тель-Авів, хай і дещо зрусифікований, – це виразно південне місто європейського зразка. Забудові ж центральних районів у стилі баухаус ізраїльтяни завдячують емігрантам з Німеччини.

Шлюбні турботи

Ми переглядаємо відеозапис недавнього весілля Тані й Уді. Церемонія була невимушеною і напрочуд веселою, рабин постійно жартував. Нам здається, що такий підхід дуже правильний. У єврейському шлюбному союзі наречений підписує відповідний документ із задекларованою сумою викупу чи застави. У разі розлучення ці гроші залишаються дружині. А хто сказав, що традиційні українські весілля велелюдні? На шлюб наших знайомих прийшло понад 700 гостей! Не обійшлося там і без грузинських танців у національних костюмах – постаралися родичі Уді. Загалом ціна весілля дорівнювала щонайменше вартості легкового авто.

Але, щоб одружитися за ізраїльськими іудейськими законами, потрібно ще обов’язково пройти процедуру навернення в іудаїзм – гійюр. Отже, перед тим як побратися, наша Таня протягом півтора року відвідувала заняття з релігії, де під пильним оком наставників-рабинів вивчала непрості ритуали та молитви. Контроль за життям учня в цей період практично всюдисущий. Особливо стежать за таки­­ми, здавалося б, елементарними речами, як обов’язкове носіння спідниці (для жінок), відмова від контактів із протилежною статтю тощо.
Шлях крізь терни непростий, але Таня робила це передусім для свого нареченого.
    
Маршруткою до святинь

Ізраїль умовно поділений на чотири кліматичні зони. З червня до вересня температура в Тель-Авіві сягає 30 градусів за Цельсієм, в Єрусалимі трохи прохолодніше. Але з огляду на не менш задушливі дні в Європі це не шокує. Звісно, в пустельних регіонах країни температури вищі.

Маршрутка з Тель-Авіва до Єрусалима їде лише 50 хвилин. Знову спостерігаємо чудові автостради. Попри економічну кризу, тут всюди невпинно щось будують.
Для туристів і прочан Єрусалим – це насамперед Старе Місто з численними християнськими святинями. Каплиця над Печерою Гробу Господнього – місце, в якому навіть не надто релігійні люди відчувають якусь особливу магію.

Російська православна частина у Храмі Гробу Господнього виглядає розкішно. Однак найбільший інтерес у нас викликає бідна (це видно неозброєним оком) та позбавлена будь-яких зайвих прикрас каплиця Сирійської православної церкви.  

Постійним магнітом для прочан тут є, звісно, магазинчики з пам’ятками та сувенірами. Майже всі продавці розуміють російську, однак ми знайшли кілька яток, де персонал розмовляв польською. Тримають ці крамниці переважно араби, зрештою, і ключі від Храму Гробу Господнього зберігаються в мусульманській родини. Така традиція була започаткована ще 1192 року й безперервно збереглася до наших часів. Це доволі мудро з огляду на непорозуміння, що нерідко виникають у період християнських свят між представниками різних конфесій. У Єрусалимі перетинаються три культури і релігії, які, зрештою, мають спільне коріння: християнська, юдейська, мусульманська.

На жаль, в арабські квартали нас не пускають. Усміхнені ізраїльські охоронці стережуть вхід до арабської частини міста. З-за Стіни Плачу видно купол мечеті Аль-Акса. Це місце досі є предметом суперечки між ортодоксальними євреями та палестинцями. Тому безпека понад усе.

Навколо нас кружляють самозвані «рабини» – дрібні прохачі. Їхня стратегія невибаглива: зненацька підходять і починають молитися за ваше здо­­ров’я, насамкінець настирливо вимагаючи винагороду. Відмовлятися наче й незручно, тому даємо кілька дрібних монет.

Повертаємося до столиці поїздом, хоча цей вид транспорту непопулярний в Ізраїлі. Залізниця, що поєднала Єрусалим і Тель-Авів, побудована недавно. Поїздка триває удвічі довше, ніж маршруткою. Вхід до вокзалу ретельно охороняють озброєні солдати та поліція. Молодий вояк просить нас показати паспорти і щось запитує на івриті, тоді переходить на нашу мову. Виявляється, він родом із Миколаєва.

Ефект суботи

Ми їдемо в гості до містечка Аріеля, розташованого за 30 км від неформальної столиці Ізраїлю. Місцеві мешканці працюють переважно в Тель-Авіві, чудові автобани дають змогу курсувати туди-сюди щодня без перешкод. Наші аріельскі знайомі не є ортодоксами, але для нас виконують юдейський ритуал із молитвою, що завершується ковтком вина з великого келиха і вечерею.

Через два дні ми знову рушаємо до Єрусалима, цього разу з Тетяною та Уді. Спершу відві­дуємо Музей Голокосту. Концепція музею й сучасність засобів презентації вражає. Уді каже, що музей – обо­­в’язковий пункт програми шкі­­льного виховання в Ізраїлі.

Після заходу сонця у п’ят­­ницю починається шабат. До суботнього вечора правовірні юдеї мають відпочивати. Релігія їм забороняє працювати, навіть тиснути на вмикач світла. Для дотримання релігійних правил у великих ізраїльських готелях, наприклад «Шератоні», курсують ліфти, що автоматично зупиняються й відчиняють двері на кожному поверсі.

Натомість під час шабату євреї смачно та багато їдять (звісно, страви готуються заздалегідь). Рабини вважають, що це найкращий час, щоб також подумати про кохання.

Повертаємося до Тель-Авіва. Власне, шабат – найкращий приклад контрастів цієї країни. Єрусалим, здавалося, ледь не вимер – транспорт не ходить, усе зачинене. А Тель-Авів тим часом купається в розвагах та веселощах – відкриті нічні клу­­би, гуляє весела молодь.

Тель-Авів і Єрусалим – ніби два полюси однієї країни. Край­­нощі у поглядах, культурі, традиціях. Йдеться не лише про ставлення до релігії. Завдяки масовій міграції до Ізраїлю євреї прибули з усіх закамарків світу.

Зрештою, екзотичність тутешнього населення проявляється не лише у зовнішності (насамперед це стосується чорношкірих нащадків Авраама, які приїхали з Ефіопії), а й у використанні численних мов світу.[2016]

ОХОРОНЦІ. Вхід у храм Гроба Господнього стережуть не лише янголи, а й полісмени

ТИПОВЕ СЕРЕД­­ЗЕМНОМОР’Я. Молоді ізраїльтяни розважаються на курортному узбережжі

 
Варто побачити

Єрусалим – одне з наймістичніших місць світу, де перетинаються християнська, юдейська та мусульманська історії. Зверніть увагу на базиліку Гроба Господнього, Стіну Плачу, мечеть Аль-Акса.

Яд Вашем – Національний музей єврейської Катастрофи (Голокосту) та Героїзму. Розташований у Єрусалимі на Горі Пам’яті.

Біле Місто в Тель-Авіві – комплекс із 1500 об’єктів, архітектурний ансамбль у стилі баухаус, культурна спадщина ЮНЕСКО.

Яффа – порт, корені якого сягають давніх часів, сьогодні лежить у межах Тель-Авіва. Місце, де панує атмосфера Близького Сходу

Новини RedTram

Loading...