Економіка 2011-12-05 09:15 Шангіна Людмила

Зайві руки: модернізацію української економіки потрібно було розпочати вчора

Сьогодні для її обслуговування 46 млн громадян забагато. Завтра може бути гірше

Модель національної економіки України дивовижна, її конкурентоспроможність тримається передусім на дешевій робочій силі. Ця економіка не потребує кваліфікованих фахівців і нових технологічних секторів. Узагалі не потребує. Її навіть не назвеш індустріальною, що й казати про постіндустріальну, більш розвинену. Якщо ж наша ключова перевага – дешева робоча сила, то не слід сподіватися, що хтось із роботодавців із власної волі адекватно підвищуватиме зарплату. Державу це влаштовує – вона цю модель побудувала, зацементувала, а тепер експлуатує. Основні капітали в нас заробляли, заробляють і зароблятимуть у відсталих низькотехнологічних галузях: чорна металургія, нафтохімія, видобувна промисловість тощо. Раніше для обслуговування такої економіки було достатньо 52 млн населення, зараз потрібно лише 46 млн, а в міру поглиблення рецесії вистачить і 35 млн. По суті, в Україні сформувалося замкнуте коло: є 30–50 сімей, інтереси котрих захищає держава і на котрі так чи інакше працює значна частка громадян.

Читайте також: +Люмпенізація всієї країни

Криза, яку ми зараз переживаємо, не перша. Україна – постсоціалістична держава Європи, де посттрансформаційна криза тривала найдовше – від 1991 до 1999 року (в усіх інших вона закінчилася у 1994–1996-му) й була найглибшою: ми втратили близько 65% ВВП порівняно з 1990-м (такого падіння не знала жодна європейська країна). І нічого це нас не навчило. З початком економічного зростання у 2000-му в Україні переважно лише експлуатують основні фонди й технології, отримані у спадок від СРСР, дешеву робочу силу. За 10 років можна було модернізувати вітчизняну економіку, оновити якісно, але цей час втрачено. Зараз нам розповідають про те, що ситуація у 2010-му краща, ніж у 2009-му, що зростання триває у 2011-му… На папері, певно. Але до чого всі ці реляції?

Конкуренція за робочі місця дає працедавцям змогу обмежувати зарплати або збільшувати навантаження, і не лише в галузях важкої промисловості… Водночас стверджують, що рівень безробіття невисокий: не більш як 9,5%, за даними Міжнародної організації праці, а офіційні показники ще нижчі. Однак не враховують величезного прихованого безробіття (вимушені відпустки, робота на неповний день тощо), тіньової зайнятості. Себто статистичні зведення взагалі не свідчать ні про що.

Робоча сила в Україні – одна з найдешевших у Європі, причому з кожним роком реальні доходи зменшуються, продуктивність праці нижча за європейські показники у п’ять-шість разів. У людей немає стимулів трудитись ефективно, а в роботодавців – підвищувати ефективність і модернізувати виробництва, орієнтири – одержання надприбутків, підтримання гарних стосунків із потрібними чиновниками. Причому частка оплати праці в собівартості продукції просто мізерна: іноді до 1% навіть на тих підприємствах, які приносять мільйонні прибутки. Ситуація, по суті, унеможливлює розвиток повноцінного внутрішнього ринку.

2012-го ця ситуація або не зміниться, або погіршиться.

Читайте також: «Неоптимальна рівновага»