ut.net.ua 2009-07-03 00:00 Ковалевська Ольга

Що святкуємо?

Населення колишньої гетьманської України протягом 300 років мусило регулярно брати участь у святкуваннях чужої перемоги, та ще й власним коштом

Наприкінці червня 1709 ро­­ку відбулася одна з найвідоміших подій світової історії, що вплинула на подальшу долю кількох європейських країн. Перемога російської армії над шведською в битві під Полтавою виявилася такою неочікуваною для обох суперників, що ще й до сьогодні одні воліють якнайменше згадувати про ту поразку, а інші пафосно насолоджуються перемогою. Звісно, ніхто не заперечує права переможців на вшанування пам’яті про подію, але при цьому щоразу це відбувається без урахування позиції тих, хто волею долі опинився у протилежних таборах і чия земля стала ареною зіткнення інтересів ­амбітних іноземних монархів.

1709-й. Невдовзі після Полтави

Вочевидь, не задовольнившись масштабом святкування перемоги, що відбулося майже одразу після відступу Карла ХІІ з поля бою, Петро І наказав влаштувати в Москві тріумфальну ходу на честь полтавської вікторії. За рахунок нібито добровільно зібраних царськими підданими коштів, зокрема й на території України, було зведено сім тріумфальних брам. Через них мала пройти святкова процесія на чолі з царем. Замикали ходу полонені шведи, за якими несли їхні гармати, знамена та інші трофеї, що дісталися росіянам після Лісної та Полтави.

Урочистості з нагоди святкування перемоги під Полтавою тривали з 21 грудня 1709-го по 1 січня 1710-го. Було влаштовано численні феєрверки і продемонстровано населенню тематичні декорації, що відображали події 1708 та 1709 років.

Найбільше враження на учасників урочистостей мав справити феєрверк, влаштований у Москві 1 січня 1710 року: «Гора каменная, изъявляющая Шведское государство, Леф, выходящий из оной горы, являл армею шведскую, столб с короною, являющей Государство Российское, к которому лев приблизился, потом явился орел для защищения оного столба, изъявляющей армею российскую, и оного льва перуном (или огненными стрелами) расшиб с великим громом». Згідно з традиціями того часу феєрверк мав емблемати­чною мовою переповісти «сюжет», завершенням якого стала Полтава.

Відомо, що Петро І особливий інтерес виявляв саме до головного плану феєрверка. Алегорію, закладену в зміст вогняного дійства, цар запозичив із малюнка однієї срібної медалі, вибитої за розпорядженням шведського короля. На ній були зображені лев і два увінчані коронами стовпи, один із яких лев схопив лапою та переломив навпіл, причому корона з нього впала, другий він схопив іншою лапою і сильно нахилив. Це зображення мало означати, що шведський монарх відняв у польського короля корону, а московського царя поставив у безвихідне становище. Саме тому Петро І особисто і досить докладно описав план феєрверка з левом та орлом. Це була своєрідна відповідь Карлові XII, сформульована відповідно до інтенцій царя.

1809-й. 100 років потому

Святкування царською владою 100‑річчя перемоги під Полтавою було менш яскравим, але відзначилося ширшим залученням місцевої влади і населення. Готуючись до урочистостей, на земляному пагорбі, насипаному над братською могилою воїнів російської армії 1709 року, місцеві чиновники замість дерев’яного розпорядилися встановити новий хрест, оббитий бляхою з позолотою. На їхню думку, це мало справити неабияке враження на імператора Олександра І, який повинен був прибути до Полтави на святкування. Не надто переймаючись збереженням автентичних пам’яток полтавських подій столітньої давнини і водночас намагаючись належно підготуватися до параду військ, за наказом полтавського губернатора були знесені залишки полтавських укріплень. Можна вважати, що саме відтоді почалося творення нової реальності, в якій мали фігурувати штучно створені місця поклоніння, як-то пам’ятник Слави, урочисто відкритий у місті 1811 року, та місця пам’яті, як-то насипані могили та нібито відтворені полтавські укріплення. Реальні ж історичні об’єкти, що були свідками тих подій, безжалісно нищили, не залишаючи шансу прийдешнім поколінням на ретельне їх дослідження.

1909-й. Святкова істерія та протистояння

На відміну від 100-річного ювілею битви під Полтавою 200-річчя цієї події відзначали помпезно, за участю імператорської родини, численних чиновників та військових. Передусім потурбувалися про встановлення пам’ятних знаків, так чи інакше пов’язаних із подіями 1709 року. Наприклад, на місці всіх десяти редутів російської армії, як і на місці її переправи через Ворсклу, було встановлено бетонні обеліски, під земляним насипом братської могили спорудили гранітний склеп-каплицю, встановили пам’ятник «Шведам от русских» і дозволили шведам встановити пам’ятник «Шведам от соотечественников» на місці ймовірного поховання шведських офіцерів. Не забули й про полтавчан, вшанувавши їх пам’ятником мужнім захисникам Полтави та коменданту її фортеці, залишки якої зруйнували ще під час минулих урочистостей. Мета гучного святкування перемоги під Полтавою у 1909-му була безпосередньо пов’язана з поразкою Росії в російсько-японській війні 1904–1905 років і мала підняти моральний дух підданих імперії, наочно продемонструвавши єдність народу зі своїм імператором.

Натомість на території українських земель, що перебували на той час під владою Австро-Угорщини, ситуація видавалася інакшою. Представники національно свідомої української інтелігенції вбачали у діях російського царату намагання сформувати українцям нову історичну пам’ять, проти чого вони відверто виступали. Пильно відстежуючи урочисті заходи в Полтаві, тогочасна українська преса, що виходила за межами Російської імперії, писала, що свято мало дуже дивний характер. Численні військові частини по всіх вулицях і дорогах пильнували, щоб ніхто не наблизився до царя, який приїхав привітати народ. «Союз русского народа» і козацькі полки так щільно обступили Полтаву, що протягом годин ніхто не міг ні увійти туди, ні вийти звідти. Рух залізницею було призупинено. Місця офіційного святкування обнесли колючим дротом і нікого за нього не пускали. І лише після від’їзду вінценосної особи та його почту до Києва у місті почалися народні забави, гуляння, грали оркестри, виблискувала ілюмінація, працювали каруселі.

Цілком очевидно, що насаджування нової пам’яті відбувалося не так однозначно і за спротиву частини населення. Саме тому російського монарха так ретельно охороняли – боялися, щоб чогось не сталося. Тим більше, що за кордоном українці на весь голос висловлювали, зокрема у пресі, своє обурення з приводу тих веселощів Ідив. «Протест українців Бельгії»І.

2009-й. По колу

Не занурюючись в особливості святкувань полтавських річниць за радянських часів, зазначимо, що все відбувалося за планом: редути та обеліски замінили гранітними, пам’ятники поновили, музей зі статусом «державний» відкрили.

Здавалося б, минули роки, і нині настали інші часи, але від того, на жаль, нічого не змінилося. План заходів не змінився! Втішає лише факт, що тепер ми знаємо про ті події трохи більше, і тому вони вже не сприймаються так однозначно.

[1391]

 
Протест українців Бельгії

 

«Минуло двісті літ від останнього удару московського правительства, виміреного проти наших народних прав. Двісті літ стогне Україна під ярмом московського самодержавного уряду. <…> Сей момент, річницю нашого національного погрому, московський уряд, вкупі з реакційною частиною московської суспільності, освячує історично обходом цієї події. Відпадки московської суспільності радо йдуть йому назустріч, викладаючи величезні гроші, висмоктані з українського народу. Вони йдуть ще далі, вони втручаються з безличною нахабністю в саме серце України, і, власне, в Полтаві відбудеться це свято!..Почуваючи наш великий і святий обо­в’язок супроти нашого народу, висловлюємо наше презирство і ганьбу тим, хто освячує наші національні кривди… Ми звертаємо увагу всіх несвідомих учасників свята, які втягнені туди урядом», що цей ювілей є ще однією «наругою з наших національних почувань, бо святкування ювілею полтавського бою є санкціонуванням і узаконенням гніту над Україною з боку московського уряду».