ut.net.ua 2009-02-27 00:00 Липа Катерина

Кирим-столиці

Колишні кочівники блискуче впоралися зі створенням статус-символів держави

 

 
У світовій історії не так уже й багато народів, яким вдалося змінити кочовий спосіб життя на осілий та ще й створити потужну державу з чітко окресленою територією. Кримські татари змогли це зробити, але досить своєрідно. У військовому поході вони залишалися кочівниками, які вміли долати величезні відстані, міняючи на скаку коней; харчуватися, чим Аллах послав; ночувати в полі й майстерно стріляти з лука. Але щойно вступали у рідний Крим, татари ставали типовими «домашніми» мешканцями Сходу – поціновувачами комфорту, косметичних процедур у хамамі, витончених страв, дорогих тканин і парфумів, поезії та інтелектуальних бесід під час неквапливих учт серед квітучих садів. Звісно, все це з поправкою на соціальний статус – рядовий татарський воїн міг тільки мріяти про розкіш, звичну для родовитого бея, а про спосіб життя хана він навіть і думати побоявся б. Міський спосіб життя не з’явився просто так – татари спочатку придивлялися до чужого досвіду, приручали місто, наче дикого коня, аж поки не зро­зуміли його природу. Відчувши себе достатньо компетентними у цій справі, кочівники почали й самі будувати міста – на власний смак і для власної втіхи.
 
Столиця назви
 
Важко сказати, чому воїни Золотої Орди, котрі прийшли на Кримський півострів у ХІІІ ст., уподобали не галасливі портові Кафу чи Судак, або тисячолітній Херсонес, а Солхат – місто на перехресті шляхів у степовій частині півострова. Можливо, людям, звиклим до безкраїх рівнин, було не надто комфортно на вузькій, затисненій між горами і морем, смужці узбережжя. Так чи інакше, але прибульці обрали своїм центром Солхат – саме з нього походять перші грамоти Золотоординської адміністрації.
 
Строкате місто, в якому доти мешкали переважно греки, італійці, русини та вірмени, отримало ще одну етнічну громаду, за рахунок якої розрослося настільки, що, як писав один арабський мандрівник, його важко було об’їхати за півдня гарним конем. Сам славетний Бату-хан (Батий) так спокусився осілим життям, що 1253 року наказав збудувати для себе у Солхаті палац. У 1277-му єгипетський султан Аль Малік Бейбарс, який походив із кипчацької орди, вирішив просвітити одноплемінників (більшість татар ще дотримувалися шаманських вірувань) і надіслав астрономічну на той час суму в 2 тис. динарів для будівництва мечеті у Солхаті. Розкішна споруда з мармуру та порфиру вразила уяву багатьох городян. Правдивість віро­вчення для середньовічної людини вимірювалася красою храму. Володимир Великий навернув у християнство русів не тільки проповіддю та мечем, але й будівництвом прикрашеної розписами Десятинної церкви, а Бейбарс дистанційно переконав татар у перевагах ісламу за допомогою мечеті небаченої краси. На той час оточену потужними мурами столицю вже називали Солхат-Кирим («кирим» або «крим» татарською означає «укріплення»). Назва настільки прижилася, що її почали вживати узагальнено до всього півострова – Крим. А от Солхат поступово втратив столичний статус і став зватися Ескі-Кирим – Старий Крим.
 
Столиця величі
 
За законом природи, будь-яка імперія розпадається, коли її площа починає заважати ефективному уп­равлінню. Так сталося і з Золотою Ордою. Поки придворні чвари підточували мега-державу зсередини, її околиці жили своїм життям. Кримським татарам, для яких півострів уже став батьківщиною, набридло виконувати вказівки, що надходили від якихось людей аж із Поволжя. Тож золотоординський намісник Хаджи-Гірей за активної допомоги Великого князя Литовського Вітовта у 1428–1430 роках відвоював незалежність Криму і став засновником ханської династії, якій судилося правити державою аж до втрати нею незалежності у XVIII ст.
 
Нова держава потребувала нової столиці, що не асоціювалася б із золотоординськими часами. Її основою стала резиденція Хаджи-Гірея біля підніжжя гори, де височіло караїмське місто – татари його називали Джуфут-кале. Оскільки хан давно порозумівся з караїмами, він поруч із їхніми оселями збудував свою твердиню – просто на випадок війни. А палац Ашлама-сарай під горою був спочатку головною, а згодом літньою резиденцією. «Ясновельможний хан провів через газони і клумби, що розрослися в тіні дерев, струмки та влаштував сотні фонтанів… Воістину, такі чудові речі, як у саду Ашлама, є тільки в най­шляхетнішому Стамбулі», – писав із певним перебільшенням мандрівник Евлія Челебі.
 
Але Ашлама-сарай невдовзі затьмарився витонченою розкішшю іншого палацового комплексу, який дав назву столиці Кримського ханату – Бахчисарай. Палац у саду (саме так перекладається назва ансамблю) розпочав будувати син засновника династії, хан Менглі-Гірей І, і кожен із його наступників протягом трьох сторіч додавав до загальної краси нові й нові споруди. Обабіч центрального парадного двору розросталося плетиво корпусів найрізноманітнішого призначення із затишними внутрішніми двориками, садами й садочками та безліччю фонтанів. На відміну від палаців європейських владик, Хан-Сарай (так конкретизовано стали називати палац, коли навколо нього виросло місто-сад) вражав уяву не надлюдськими масштабами, а багатством інтер’єрів, елегантною продуманістю кожної деталі та побутовим комфортом, про який більшість європейців не мали уявлення. Всі ці різьблені та розмальовані золотом і кіновар’ю стелі, вітражні вікна, помережані арабесками барвисті кахлі та розписи стін, мармурові портали й підлоги, вишукані фонтанчики у двориках та приміщеннях цілком відповідали уявленню мусульман про рай. Власне образ раю і намагалися протягом віків відтворити численні майстри, котрі розбудовували столичну резиденцію та насичували її розкішними ужитковими предметами – від мідного глечика-рукомия до коштовної підставки під Коран.
 
 

 
Столиця мрії
 
Татари, як справжні діти степу, були байдужі до моря – і до його краси, і до економічних можливостей, які море надавало. Свої торгові справи вони вирішували через генуезькі колонії на узбережжі. А коли турки витіснили італійців із Кафи та Судака, татари, здається, не дуже переймалися. Тож морськими воротами ханату був єдиний порт – Гезлев (нині Євпаторія).
 
З’явився-таки хан, який забажав мати столицю своєї держави на узбережжі. У 1551 році Девлет-Гірей І повертався зі Стамбула, де отримав султанський фірман на панування в Криму. Столиця Порти вразила хана своєю величчю й особливо краєвидом, що відкривався на місто з моря. Поки галера пливла до кримських берегів, Девлет-Гірей снував плани. Йому стало затісно у тихому Бахчисараї, тож хан вирішив розбудовувати Гезлев, щоб згодом перенести сюди столицю. Передумови були блискучі: місто мало порт, що вміщав до 200 суден, кілька базарів, де торгували крамом з усіх усюд, та кількакілометрове пасмо укріплень, які берегли все це добро від лихих рук. У Гезлеві було до 2 тис. дворів, а біля його стін розташовувалося уславлене медресе дервішів.
 
Амбітний хан забажав зробити з гамірного портового міста другий Стамбул – щоб звідусіль їхали купці з крамом, а команди галер, що входили у гезлевський порт, німіли від захвату, милуючись панорамою міста. Тож для початку Девлет-Гірей замовив проект головної мечеті майбутньої столиці наймоднішому архітекторові Османської імперії Ходжі Сінану. Був він за походженням греком, а прославився як реформатор турецького зодчества. Ходжа Сінан надихався архітектурною спадщиною підкореної турками Візантії. Його мечеті мають такі самі величезні куполи та яскраво освітлені й багато прикрашені інтер’єри, як і візантійські споруди. Але турецький зодчий не копіював твори християнських попередників, він удосконалював давні конструктивні схеми, надавав будівлям динаміки за рахунок пірамідальної композиції маленьких куполів, що оточували головний, та стрімких мінаретів (до Сінана ці вежі не завжди були органічною частиною мечеті, бо часто стояли осторонь). Отже, Ходжа Сінан став автором класичного типу турецької мечеті, якого старанно дотримувалися його наступники – будівничі протягом кількох сторіч. Уславлений архітектор мав повнісінько замовлень і за своє довге життя (а прожив він майже 100 років) збудував більше 300 споруд, з-поміж яких 130 мечетей. Невеличкий (порівняно з будівлями у Стамбулі та Едірне) шедевр Ходжі Сінана, мечеть Джума-Джамі, постав у Гезлеві неподалік від порту. Мечеть заклали у 1552-му, уже за рік після коронації хана.
 
Втім, Гезлев так і не став столицею – коштів у ханаті було замало, та й у Стамбулі дали зрозуміти, що не вітають прагнень васала впритул зайнятися морською торгівлею. Однак саме в мечеті Джума-Джамі зазвичай проголошували султанський фірман, що зводив на кримський престол чергового хана, тож будівля отримала другу назву – Хан-Джамі.
 
Час і людська недбалість були безжальними до татарських столиць. Але навіть сьогодні барвисті уламки давнини можуть скластися в картину давньої величі. Варто лише подивитися на них уважно та неупереджено.

Новини RedTram

Loading...