ut.net.ua 2007-12-14 00:00 Майдачевський Ілько

Українець Фінкельштейн

Раз на тиждень бізнесмен кидає всі свої поточні справи і їде на роботу: викладати математику


Фінкельштейн — це ураган. Боронь Боже сперечатися з ним —ви нічого не доведетеі витратите нерви. Алевже за 5 хвилин «ураган»усміхатиметься вам, і ви зрозумієте, що ні на вас не ображаються, ні вам не варто.  

Що робили вчителі після 91-го? Варіантів було не- багато. По-перше, залишалися вчителями і продовжували їсти свій гіркий хліб бюджетників. До речі, не пам’ятаю скільки-небудь гучної акції протесту з боку освітян щодо затримки платні, низьких ставок, залишкового фінансування шкіл. Верства, на якій тримається прогрес будь-якої держави, у нас виявилася не надто соціально активною. По-друге, залишали професію. Шляхів, у свою чергу, було кілька: базар-кравчучка, човникові рейди, еміграція, чиновницька кар’єра. Більш-менш успішних бізнесменів, які мали б у трудовій книжці попередній запис «учитель», практично немає. Не та стартова позиція, не ті навички. Хтось, правда, відкрив приватні ліцеї. Фінкельштейн пішов третім шляхом. Він заснував бізнес, але при цьому не покинув школу. Раз на тиждень він кидає всі свої поточні справи і їде на роботу: викладати математику у 8-му, 9-му та 10-му класах. Навантаження невелике: якихось 20 годин на місяць.
 
Бізнес Леоніда Фінкельштейна має назву «Факт». Це видавництво, що спеціалізується на сучасній українській літературі. Тут потрібне ще одне уточнення. Видавнича справа в Україні не надто прибуткова. Для того, щоби бодай вижити, треба вміти йти на компроміси. Найменший компроміс – це асортимент. Наприклад, випускати кулінарні книги. Збірки рецептів консервації. Довідники домашнього лікаря. Підручники з ремонту. Золоте дно -шкільні підручники, але для цього потрібно мати надійні зв’язки у міністерстві. Ще один варіант – підсісти на державні замовлення, а це теж вимагає неабиякої гнучкості. Щоправда, посібники «Факт» видає. Це авторські підручники з математики, власне, з них усе й починалося.
 
10 років тому він написав кілька посібників – і сам, і у співавторстві зі своїм учителем Ісааком Кушніром. Це ще був якоюсь мірою сподіваний поворот. Зрештою, математична школа у нас багатюща, традиція безперервна, попит на щось, що виходить за межі шкільної програми, завжди є. А от далі стався поворот дійсно найнесподіваніший. «Факт» почав видавати гуманітаристику. І прозу сучасних молодих українських авторів, можливо, як додаткову реалізацію учительського інстинкту: молоді слід допомагати. І поезію, тому що ніхто цього не робить. І класику, тому що потрібно дбати про вічне, інакше через покоління в Україні не залишиться з ким поговорити. Усі спроби отримати від Фінкельштейна раціональне пояснення, навіщо він цим займається, стикаються з цілковитим нерозумінням. Як це так – навіщо?
 
Зрозуміло, що шалених статків на цьому видавець не нажив. Натомість «Факт» перетворився на одного із монстрів вітчизняної книжкової справи. Це 10 років тому авторам було проблематично надрукуватися. Тепер, навпаки, видавництва полюють на письменників. І резерв репутації, стосунків, імені забезпечує постійне коло авторів. Герасим’юк, Жолдак, Ірванець, Дністровий, Неборак, Слапчук, Кожелянко – таке враження, що у «Факті» зібралася філія чи то спілки, чи то асоціації українських письменників.
 
Останній найуспішніший проект – Оксана Забужко. Навесні її книгу «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» випустили спершу дуже сміливим, навіть нахабним, як для літературознавчої «цеглини», накладом: 10 000 примірників. Усе розійшлося впродовж місяця. До Львівського форуму видавців надрукували ще один наклад. Виявляється, його вже теж немає. Нема! Звісно, є передусім якість книги, є розкручене ім’я Забужко, але є і третій чинник: читач нарешті почав сприймати українську книжку не-як екзотику і не як громадський обов’язок, а як цікаву й необхідну частину повсякденного інтелектуального ландшафту. І в тому, що це ставлення, ця звичка склалася (чи то складається буквально в нас на очах), є значна заслуга видавництва «Факт» у цілому та Леоніда Фінкельштейна зокрема.
 
Фінкельштейн справді має вигляд учителя: сиве волосся, гучний голос (спробуй перекричати цих монстрів-старшокласників!) і намагання будь-що переконати співрозмовника, особливо враховуючи природний єврейський темперамент. Він дуже любить удавати з себе такого собі прагматика, ділову людину, яка дбає передусім про зиск. У нього це виходить погано. Непереконливо. Звісно, кінці з кінцями видавництво зводить, інакше б уже давно сконало, але якби дійсно гроші Були б головним пунктом у списку його пріоритетів, очевидно, він радше б зайнявся банківською справою. Все ж таки до математики ближче.
 
Він продовжує наполягати: «Видавнича справа – це бізнес. Мені, наприклад, один посадовець сказав так: «Де ви бачили, щоб держава допомагала бізнесу?» Я коли це почув, то зрозумів, що його скоро проженуть. І це сталося. Можу навести приклад французьких виноробів. Одного разу держава допомогла їм, і тепер французькі вина найкращі у світі. Так само має бути з книжками».
 
Коли Фінкельштейна згадують поза очі інтелектуали письменники, поганого слова про нього не почуєш, а це, погодьтеся, нечасто трапляється. Ну хіба що трохи кепкують з його підвищеного соціального темпераменту. Зокрема, він був одним із перших, хто разом із братами Капрановими прийшов на Печерськ під будівлю Кабміну смажити шашлики на вогні з невиданих рукописів. Це була така демонстративна акція на знак протесту проти політики тодішнього віце-прем’єра, який своєю владою скасував податкові пільги для  української книжки. 
 
Ще з більшим темпераментом видавець доводить необхідність втручання держави в розбудову потужної, розгалуженої мережі книгарень. «Безперечно, це ж феодальне господарство! – обурюється він біля свого стенду на Львівському форумі. – Це страшно, коли на виставці мрієш тільки про ефективний продаж. Не про нові контракти, не про нових авторів, не про нові ринки збуту, а про те, щоб саме на виставці заробити хоч трішечки грошей. А все від жебрацтва, тому що в Україні немає книгарень. В усій Україні книгарень менше, ніж у Варшаві. Перепрошую, але я не маю де продавати книжки... Весь час наводжу такі цифри: в Україні 670 районних центрів і тільки 50 книгарень, які працюють з україномовною книжкою!»
 
Рано чи пізно виникає питання, звідки такий полум’яний український патріотизм у людини з не надто слов’янським прізвищем. Фінкельштейн на цьому питанні не зосереджується,  навіщо витрачати час, коли все й так ясно. Патріот – значить патріот. Краще пропонує зосередитися на нагальних проблемах: «Треба перестати працювати на «тусовку», а працювати на громаду. Від того, що в кожному місті є невеличкий український осередок, який борсається і щось там намагається робити, нічого не вийде. Треба витягати їх із підвалів, з невеличких приміщень, треба допомагати їм об’єднувати країну. Всі розмови про те, що, наприклад, Донецьк не українське місто, що Одеса не українське місто, – лише балаканина. Я перепрошую, яким чином Донецьк, який утворювали розкуркулені українці, став неукраїським? А яке ж це місто? Чому Одеса, у якій працював Довженко, всіх діячів української культури й перелічити важко, неукраїнське місто? А яке ж воно? Чому це російськомовне місто? Тому що тут переважно спілкуються російською мовою? То й на здоров’я! І нарешті – потрібно розуміти різницю між спілкуванням українською мовою і читанням українською мовою. Гасло нашого видавництва дуже просте: російськомовний – україночитаючий. Я готовий це без кінця повторювати. Тобто дати людям можливість читати українською. Це вміють усі, на моє глибоке переконання».
 
Яким чином зберегти оптимізм за умов, коли існуєш від ярмарку до ярмарку, від кредиту до кредиту, зрозуміти важко. Можна було б уже й утомитися. Але Фінкельштейн не сумує: «Ми тут доти, доки потрібні країні. Може, наша країна і не знає, що ми їй потрібні... Таке я також припускаю... Нічого, ми їй доведемо». І йде на уроки до своїх десятикласників.
 [242]
 
ТОР -7

Сім свіжих книжок видавництва «Факт» – рейтинг "Українського Тижня" 

Оксана Забужко
Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. 2007
Про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури…
Літературознавство
 
 
 
 
 
 
Леонід Плющ
Його таємниця, або «Прекрасна ложа» Хвильового. 2007
Про філософсько-мистецько-літературний контекст українського «розстріляного відродження».
Літературознавство
 
Василь Стус
Палімпсест. Вибране 2006
Кращі вірші класика сучасної української літератури, який закінчив своє життя в совіцькому концтаборі.
Поезія
 
Віра Агеєва
Поетика парадокса. Інтелектуальна проза Віктора Петрова-Домонтовича. 2006
Одного з найцікавіших і найзагадковіших українських письменників ХХ століття називали Сфінксом і Мефістофелем нашої літератури.
Літературознавство
 
Олександр Ірванець
 Рівне/Ровно (Стіна). 2006
Культовий роман-антиутопія про Україну, штучно розділену на Захід і Схід по живому тілу рідного міста автора.
Сучасна проза
 
 
Світлана Пиркало
Зелена Маргарита
. 2007
«Зелена Маргарита» – яскрава молодіжна повість, яка була одразу розібрана на цитати вдячними читачами
Сучасна проза
 
Богдна Жолдак
Гальманах. 2007
Прозова збірка переважно про те, як дві сексуальні самотності, нарешті, зустрілися, або навпаки.
Сучасна проза