ut.net.ua 2008-02-19 00:00 Ключковська Галина

Рецепт її усмішки

Рішення заснувати власну клініку далося пані Ользі важко: на той час вона була двічі розлучена і мала трьох дітей. А вірші Ліни Костенко привели її у барди ще в студентські роки

Ольга Богомолець належить до людей, які без пафосу називають любов мотивацією усіх вчинків, і не стоїть перед вибором – жінка вона чи професіонал, саме за отієї простої мотивації. А ще, мабуть, завдяки спадку роду Богомольців – «духу життєствердному і революційному», як його визначає сама. Вона вщент розбиває стереотипний образ лікаря – матеріаліста і циніка. Зрештою, у тих, хто хоч раз чув її глибокий оксамитовий голос під час виконання бардівських пісень, і не може виникнути такої асоціації. Натомість шанувальники ліричної Ольги Богомолець дуже здивувалися б, спостерігаючи за нею як за керівником: чітка, оперативна, зібрана. Ольга Вадимівна суперечності не вбачає: «Не важко бути ліриком і фізиком водночас, важливіше не підміняти одне іншим».

Вона не поспішає відповідати на питання і не намагається робити вигляд, що знає щось напевне. І її по-дитячому осяйна посмішка з’являється на обличчі часто ніби всупереч серйозності теми розмови, щоразу стаючи для співрозмовника подарунком. Колеги-косметологи навіть застерігають її від ранніх зморшок, тому що вона …забагато сміється.
 
Під мікроскопом
 
Ольга змалечку спостерігала, як її батьки-лікарі у будь-який час були готові бігти рятувати чиєсь життя, тому вибір, ким бути, у неї ніколи не виникав. Після закінчення медінституту ім. Олександра Богомольця Ольгу Богомолець відмовилися «розподілити», тобто гарантовано працевлаштувати. Комусь хотілося, аби старші Богомольці «вклонилися». Ніхто нікуди не пішов, і Ольга залишилася без роботи, з маленькою дитиною на руках після розлучення. Це було першим, але не останнім випробуванням долі.
 
Поворотом у житті стало навчання в Америці. Ольга надіслала тези своєї кандидатської на Всесвітній конгрес дерматологів, і у відповідь отримала запрошення. У США затрималася на кілька років – її запросив один із найвідоміших у світі дерматопатологів Бернард Акерман. З Америки Ольга повернулася зі знаннями і цілковитою нездатністю вписатися в ретроградну систему медицини.
 
Рішення заснувати власну клініку далося важко, і не лише фізично (на той час Ольга була двічі розлучена і мала трьох дітей). Батьки не схвалювали таку ідею: приватної медицини в Україні тоді ще не було. Однак вона таки знайшла інвестора, і перші 5 років відпрацьовувала гроші як найманий працівник, після чого змогла, аби викупити частину підприємства, взяти кредит, який сплачувала ще 5 років.
 
[106]Славетне прізвище в кар’єрі не те що не допомагало, а заважало: «Завжди відчувала себе під мікроскопом». Аж поки не переконала усіх, що гідно продовжує династію.
 
...Тут немає запаху ліків. А основне – немає й духу хвороби. У дерматокосметологічній клініці доктора Ольги Богомолець – картини на стінах (не репродукції), зразкова чистота, ввічливий персонал і ділова атмосфера. Особливо тут пишаються технологією видалення гемангіом – доброякісних судинних пухлин. У лікуванні їх лазерним методом Ольга Богомолець – один із найкращих фахівців у світі. Вона стверджує, що лазерна медицина є медициною умовно, а насправді це мистецтво, що вимагає знання багатьох дисциплін і вміння віртуоза.
 
Вісьмох лікарів для своєї клініки Ольга Богомолець «ростила» 10 років, а медсестру тут обирають з-поміж 300 претенденток. Основна проблема вибору: відповідність морально-етичним стандартам тут цінується навіть вище, ніж професіоналізм.
 
Політично не модно
 
Передвиборча кампанія парламентських виборів 2006 року запам’яталася білбордами з Ольгою Богомолець у білому халаті – третім номером списку «Нашої України» у Київраду. Досягненням вважає те, що на роботу комісії з охорони здоров’я та соціального захисту, яку очолює, політичні чвари не впливають: «Медицина не може бути предметом політичних спекуляцій – вона не кольорова і не партійна». Варто зазначити, що контроль за коштами, які виділяює держава на медицину – не останнє питання в політичних чварах.

«Сьогодні медицина – це мистецтво проїдати бюджетні кошти, тому в реформі ніхто не зацікавлений. У Києві лікарні простоюють напівпорожніми: тільки дві працюють на повну потужність, решта – на 20–30%. При цьому закуповується нове обладнання, яке не працює. І для того, щоб гнати план, беруться оперувати тих, кого можна лікувати амбулаторно».
 
Соціальний захист також належить до компетенції комісії, але роздавати пайки – не у стилі Богомолець: «Держава культивує соціально незахищених, замість того, щоб допомагати середньому класу, який хоче і може гідно працювати, отримувати гідну платню і платити податки. Бо сьогодні це політично не модно. Якщо йти таким шляхом, то усі популістські лозунги про соціальний захист стають неадекватними».
 
З гітарою і Ліною Костенко
 
У її родині завжди любили українські народні пісні та російські романси. Сама ж Ольга прийшла у барди, коли в студентські роки «почула музику» у віршах Ліни Костенко. Після цього було багато пісень, власних і на тексти відомих українських поетів, але Ліна Костенко завжди залишалася «мірилом чесності цього світу». Нещодавно ці дві жінки після тривалих років спілкування посередництвом віршів та пісень, нарешті вперше поговорили особисто: «Ліна Василівна сказала, що мій концерт дав їй ті почуття, яких у неї давно не було. Для мене це найвагоміше визнання».
 
Пік популярності Ольги Богомолець як співачки припав на кінець 1990-х. Аншлаги, щоденні виступи... Крім України, співала у Франції, Швеції, Німеччині, Польщі, країнах Балтії. Коли жила у США, об’їздила усі штати, співом заробляла на життя, оскільки стипендії вистачало лише на оплату навчання.
 
Була спокуса залишитися в музиці: «Я тоді досить глибоко занурилася в мистецький світ. Послухала на фестивалях, як продюсери спілкуються зі своїми виконавцями і зрозуміла, що зі мною так ніхто розмовляти не буде, бо я не дозволю». Про свій вибір ніколи не шкодувала, бо в результаті, як каже, отримала незрівнянно більше: співати те, що хоче, і для тих, для кого хоче.
 
Ігор Жук, бард і партнер Ольги Богомолець по сцені, розповідає, що після 15 років дружби його вже не дивує контрастність її натури, однак є речі, які не перестають вражати: «В Сопоті на фестивалі української культури Оля співала пісню на вірші Василя Стуса. Забула слова, за мить згадала, але за цю мить у неї півжиття пройшло – ми це бачили з-за лаштунків. Це могло виглядати як зрежисована драматична пауза, але вона її не грала. Йшла зі сцени, нічого не бачачи від сліз. Це для неї властиво: все – і радощі, і смуток, і роботу, і музику, – на 100%».[105]
 
«Що вище в гору, то сильніший вітер»
 
В юності Ольга сплавлялась на байдарках, займалась альпінізмом, досліджувала печери. Сьогодні її пріоритет – чоловік і четверо дітей. Родинне щастя виглядає подарунком долі, яка, як відомо, випробовує тих, кого любить. А випробувань у її житті було аж за край.
 
На початку 1990-х, гуляючи після дощів у парку імені свого прадіда, академіка Богомольця, Ольга провалилася в бомбосховище на глибину 2,5 м, пролетіла між прутами арматури: забій головного мозку, розрив зв’язок, два переломи... Вже за тиждень вона співала на концерті в театрі Франка – в довгому платті, що закривало ногу в гіпсі. Як сама каже, основне було дійти до стільця, що стояв на сцені. Всі боялися, що внаслідок дії препаратів не потраплятиме в ноти. Співала добре, тільки на відеозаписі видно «скляні» очі.
 
А ще було дві автомобільні аварії. Після однієї з них – перелом хребта, півроку на милицях, гіпсовий корсет на шиї. Чи не забагато для однієї жінки? Сонячно усміхається: «Що вище в гору, то сильніший вітер…»
 
Її завжди рятував оптимізм та ідея, яку прагнула втілити: «Я завжди кажу своїм дівчатам: якщо хочеш потрапити до Парижа, то не купуй квиток до Жмеринки».
 
Сьогодні таких квитків у неї багато: «Роблю виставку моєї колекції української домашньої ікони, планую випустити серію книжок про шанованих в Україні святих, дописати книгу про лікування гемангіом, добудувати музей-етнопарк у місті Радомишль. Хочу поїхати в Таллінн, в Чорногорію і на карнавал у Венецію, хочу засвоїти технологію виготовлення паперу зі старого дрантя… Але якщо серйозно, то моя мрія – приймати в житті правильні рішення і не витрачати час на зайве спілкування. Для початку хотілося б викинути мобільний телефон, але поки не виходить».
 
Спілкування з в’язнями виправних закладів Ольга Богомолець зайвим не вважає, і впродовж року їздила з концертами жіночими колоніями – «не співати, а пробуджувати волю до життя». Днями дала концерт у Лук’янівській тюрмі. Тут, у Лук’янівці, народився її прадід, академік, президент Української академії наук Олександр Богомолець.
 
Вона все встигає. Вона сильна. А для найскладніших випадків має особливий рецепт – свою фантастичну посмішку.
 
ТВОРЧА ІПОСТАСЬ

 Лірик
Автор-виконавиця сучасних та старовинних українських романсів, пісень на вірші Ліни Костенко, Леоніда Кисельова, Олени Теліги, Миколи Вінграновського, Ярослава Лесіва, Василя Стуса, Євгена Сверстюка та на власні.

Лауреат III Всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії «Оберіг» (1991, Луцьк), Міжнародного фестивалю «Сопот» (1991, Польща), володарка спеціального призу радіостанції «Свобода» (1991, Вашінгтон-Мюнхен), премії ім. Василя Стуса (1992), лауреат Слов’янського фестивалю авторської пісні «Білі вітрила» (1992, Київ).
 
НАУКОВА ІПОСТАСЬ

 Медик
Ольга Богомолець – доктор медичних наук, головний лікар Інституту дерматології та косметології, координатор Європейської асоціації лазерної дерматології у Східній Європі.
Автор та співавтор 9 патентів, понад 70 публікацій в наукових та популярних журналах із дерматології, гістопатології, психології, використання лазерів у дерматології, діагностики та лікування судинних захворювань шкіри, ранньої діагностики раку шкіри та меланоми.

Новини RedTram

Loading...