ut.net.ua 2007-12-14 00:00 Шевельов Андрій

Сяючі висоти Приельбрусся

Кавказ відвідують чимало українців. На відміну від Закавказзя, досяжного лише повітряним шляхом, північна частина регіону вабить дешевизною послуг, територіальною близькістю і, головне!, фантастичною красою гірських масивів. А також непотрібністю віз

 Фото: Марсілій Краснящих та Максим Горпенюк

На Північний Кавказ їдуть люди, котрі цінують час, гроші і не бояться пригод. Ті, хто на питання «Хахлы?!», вимовлене місцевими держимордами у радянській міліцейській формі, реагують спокійно.
 
[224]Автор подався на Північний Кавказ разом із групою затятих лижників та кількох сноубордистів, завчасно придбавши квитки на міждержавний Київ – Кисловодськ. Потяг ходить через день і взимку зазвичай повний екстремально-спортивного люду. Ми постали перед вибором: містечко Домбай в Карачаєво-Черкесії чи Терскол у Кабардино-Балкарії. Трохи західніший Домбай знаний особливим м’яким мікрокліматом, лісами і гірськими вершинами, що оточують місцевість із трьох боків. Вже уявлявся ґанок дерев’яного будиночку, горнятко гарячої кави, що парує, дражнячись із ранковим морозом... Але перемогло крило «яструбів», які вже були в Терсколі і переконали більшість у [225]неперевершеності тамтешніх екстремальних трас.
 
В ущелині Кабардино-Балкарії
Виявилося, що довжелезні схили Ельбрусу підходять навіть для «чайників», а більшість «професіоналів» гасають на протилежному боці ущелини у місцині, що зветься Чегет, тобто Північна. Терскол – такий собі раптовий шматок пострадянської цивілізації наприкінці предовгої (не меншої 100 км) Баксанської ущелини. Дорогою нам траплялися settlements: архаїчні споруди закинутого виробництва корисних копалин та експерименти рівнинних архітекторів. Ці будівлі очікували наступного селю, а дороги іноді сповзали усе ближче до виру Баксану.
 
Порівняно із сусідніми Тирнаузом та Нейтріно (дивна назва як для кавказького гірського селища?) у виграшному становищі знаходиться однойменне з річкою селище Баксан, останнє в ущелині і ближче до вершин головного Кавказького хребта. Адже туристи воліють селитися максимально близько до гір.
Жити можна в готелі – є кілька старих радянських багатоповерхівок і новітні котеджі – або у швидкобуді на кшталт нашого, зведеного абияк, незрозуміло з чого, але з чіткою метою злупити протягом сезону якнайбільше. Самого Ельбрусу звідси ще не видно, до його підніжжя зо 3 кілометри...
 
До найвищої гори Європи
Дорога врешті-решт скінчилася неподалік станції канатної дороги на схилі Ельбрусу. Зветься це місце чомусь галявиною Азау. І вабить не тільки туристів, але й численних торгівців одягом і швидкою їжею. Вдосталь тут і вагончиків з гордою назвою КАФЕ, в яких знаходяться заклади громадського харчування. Серед виробів місцевих майстрів домінують плетені шкарпетки. Такої різнобарвної галереї шкарпеток, які тріпочуть на тлі засніжених гір, мені ще не доводилося бачити. Щоправда, з розмірами не вгадують: їхній 45-й заледве наліз на мій 42-43-й. З трьох придбаних пар до кінця поїздки не витримала жодна. Чимось Азау нагадує нашу кримську Ай-Петрі: ті самі чорняві торгівці, вагончики-кав’ярні та відчуття недоречності всього цього межи гір, що височіють довкола. Ти, немов на дні величезного казана, крутиш головою, аби знайти вихід.
 
За тиждень канатка набридла, як вагон метрополітену, але вона підіймає туди, де стаєш врівень з горами, де грає кров у передчутті багатохвилинного драйву від спуску в ущелину, що згори видавалася такою далекою і чужою!!! І кожного разу, коли злітаєш донизу хочеться підійматися ще і ще…
 
Дошкульно остуджували черги. В прямому і переносному значенні. Одного разу у вогкій хмарі на Старому Кругозорі (3000 м) ледь не дав дуба – так пробирало до кісток. Після того вирішив не підійматися другою чергою (3000–3500 м). Та й нижче траса виявилася крутіша і укатаніша, якраз те, що потрібно, бо цілинний сніг не зовсім мені до шмиги. Плюс після 3000 ставало важче дихати і кілька разів з’являлася незвична слабкість – певно організм реагував на незвичну висоту.
 
У передостанній день, теліпаючи в холодному кріслі лижами, таки піднявся на висоту 3780 м. Далі канатки просто немає. Виблискуючи чорними цятками скель, Ельбрус відкрився у всій красі, не такий вже і далекий. Здавалося, що можна збігати туди і назад, але щось там під шапкою клямцнуло і подивившись ще раз на двоголову вершину, розвернувся і рушив донизу, зупиняючись кілька разів, аби роздивитися чіткі лініі схожого на цифру «7» гігантського льодовика, що падає в долину з вершини Донгузоруна – дослівно: «місця, під яким пасуться свині?!».Більшість закладів харчування носять горду назву "Кафе"
 
Вода богатирів, їжа туристів
Одного хмарного дня подалися кілометри за 3 нижче ущелиною на Галявину Нарзанів. Знаходиться вона у лісі неподалік траси і вабить людей джерелами мінеральної води званої по всьому Північному Кавказі нарзан («вода богатирів»). Галявина користується шаленою популярністю серед місцевого населення і туристів. Мінералки в тих краях чимало, але так, щоб різні нарзани на одній галявині зібралися… Алім, господар нашого помешкання, розповідав про галявину немов про Баден-Баден… У лівому куточку галявини вода від хвороб суглобів, у правому лікує виразку, у дальньому…
 
У дальньому кутку ми побачили кагал місцевих чоловіків, котрі лікувалися від невідомої хвороби енергійним вживанням місцевого алкоголю, запиваючи його… нарзаном! От і маєш віскі з содовою. Їдуть на галявину з усіх околиць, бува навіть із столичного Нальчика, бажаючі підлікуватися високоградусним нарзаном.
 
Але, як на мене, місцевий алкоголь пити просто неможливо. Тому в межах програми зігрівання і культурного обміну раджу прихопити з дому нашої оковитої. Місцевий хіт – жахливий шмурдяк «Терек» вартий хіба використання у машинобудівний промисловості, а справжніх грузинських вин тут немає взагалі. Всі ті яскраві бляшанки містять продукт невідомого походження, з якого навіть глінтвейн виходить ну зовсім не глінтвейн, а червонясте гаряче питво, придатне до вживання лише з подвійною порцією цукру.
Можливо ми не там ходили і не там каталися... Але на власне переконання місцева споживча концепція до болю нагадує рідний Крим: «Що не дамо – все поїдять». До речі, в магазинах повно українських товарів: від шоколаду до ніжинських огірків і обухівського туалетного паперу.
 
Взагалі місцева їжа не вражає розмаїттям і новизною. Хто хоч раз бував на кримському узбережжі не зустріне нічого нового, хіба хічини – аналог чебурека, тільки з картоплею або сиром. Насамкінець виявилося, що хічини теж бувають із м’ясом, що геть нас заплутало.
 
Стандартний набір: плов, лагман, манти, шашлик, інколи риба (форель?!) плюс інтернаціональна картопля та густо приправлені майонезом салати.
 
Чим би нас не годували і як би не боліло тіло після тижня незвичних навантажень, від'їздили ми, маючи враження яскраві та позитивні про місцеві гори, велетенські та фантастичні, не зіпсуті цивілізацією. Можливо, високогір’я Кавказу – єдине в Європі місце, де можна відчути себе як у часи льодовиків і мамонтів, адже природа лишилася тут такою, як і десятки тисяч років тому.[227] [226][228]
 
СЛОВНИЧОК

Баксан – річка, що тече однойменною ущелиною.

 
ЇДЬ!

 Залізницею
Від Києва кисловодським потягом №26, який ходить по парних числах, до Мінеральних Вод або П’ятигорська. Вартість купе – 480 грн, плацкарта – 273 грн, перебування в дорозі – 27 годин. Далі на таксі до Терсколу (2–2,5 год., від 50 дол.). Ми скооперувалися з киянами, які також їхали нашим потягом, і винайняли мікроавтобус «Газель» за 80 дол. Транспорту чимало, бо кількість привокзальних дядьків, що вигукували «Паєхалі нєдорага, давєзьом бистра!», мало чим поступалася Криму або Києву. До речі, російський потяг «Москва – Кисловодськ» перетинає кордон України. Квиток з Харкова до Кисловодська коштує 413 грн (лише купе, плацкартних вагонів немає).
Літаком із Москви
Літаком до Мінеральних Вод. Усього 800 грн в обидва кінці, але… з Москви. 
Автотранспортом
Це альтернатива насамперед для жителів східних областей і Криму. В Росії бензин дешевший, ніж у нас. Але надійно поставити авто в Терсколі – справа не легка.

 
ГЕОГРАФІЯ

Найвища гора Європи 
Висота Ельбрусу – 5642 м над рівнем моря, що майже на 850 м вище за найбільшу альпійську вершину Монблан. Власне Ельбрус, колишній вулкан, має дві вершини. Східний кратер всього на 21 м нижчий за свого західного брата. Назва походить від іранського Альброс – «Висока гора». Кабардинці називають його Ошхамахо, або «Гора щастя», сусіди карачаївці – Менгітау, тобто «Крижана гора». Найвірогідніше Ельбрус і є тією горою, до якої розгнівані боги прикували Прометея, як згадував Тарас Шевченко в поемі «Кавказ».

 
НОТАТКИ ТУРИСТА

Рублі варто придбати ще в Україні. Долари приймають, але це протизаконно. Нам переказували історію, коли одна зі сторін такого обміну (звісна річ, місцева) прийнявши долари, зателефонувала знайомому міліціонерові із пропозицією на законних підставах «пощипати» долародавця.
Траси Ельбрусу дуже сонячні, тому необхідно взяти з собою крем від засмаги і заживляючий крем.
Коштовні речі та прикраси краще залиште вдома.

 
ПРИЕЛЬБРУССЯ

схожі публiкацii