ut.net.ua 2008-04-18 00:00 Ворс Іда

Передостанній герой

Повернення деяких персонажів на екран чекаєш із нетерплячим сподіванням і часточкою тривоги – чи вдасться їм повторити й освіжити перші враження?

   

Повернення деяких персонажів на екран чекаєш із нетерплячим сподіванням і часточкою тривоги – чи вдасться їм повторити й освіжити перші враження? Це відчуття повною мірою стосується й авантюрного сіквела про несамовитого археолога-мачо. «Батьки» вічно юного орла Стівен Спілберг і Джордж Лукас тягнули з фільмом «Індіана Джонс і Королівство кришталевого черепа» майже двадцять років. Та коли стаєш заручником свого успіху, нічого не вдієш. Шоу має тривати.
 
Нові, сердиті, злі
 
Насправді, Індіана Джонс ­– продукт більш складний, ніж дотепне втілення фантазії режисера й продюсера в розважальному жанрі. Все почалося значно раніше. З бунту. Наприкінці 1960-х у США соціальна революція відбувалася просто на вулицях. Гіпі, «Янголи пекла», сексуальний карнавал та інтелектуальний рейвах – справжнє кровопускання застійному суспільному організмові.
 
Очевидці з погано прихованим захватом згадують, як усе старе проголошувалося негідним, усе сьогочасне – класним, усе святе – зайвим. Експерименти, що захопили царину мистецтва, найбільше торкнулися кінематографа. Фільмувати можна було, просто висунувшись у кватирку – нескінченне дійство точилося попід вікнами. З’явилися молоді сердиті люди, котрі обіцяли «показати всім кіно»  за допомогою цілком інакших засобів візуального втілення. В моді – європейська «нова хвиля». Солодкий Голлівуд тріщав по швах.
 
Першу скрипку тоді грали Роберт Олтмен, Денніс Хоппер, Вільям Фрідкін, Френсіс Форд Коппола, Пітер Богданович. Уже прокотився Америкою «Безтурботний їздець», «Люди дощу» вийшли на «Злі вулиці» – кіно вибухнуло невдоволенням і незвичною естетикою. Знімати за умов ламання канонів і стереотипів розважальні картини вважалося ницим і зрадницьким.
 
Звісно, Лукас та Спілберг тягнулися за старшими товаришами й починали теж із проблемних фільмів. Перший заявив про себе блискучими стрічками, які повністю відповідали ідеї нового кіно – «ТНХ:1138” (1971) і «Американські графіті» (1973). Тому ніхто не міг второпати, як після таких просунутих картин можна запропонувати глядачеві космічну казку «Зоряні війни». Другий тоді паралельно робив «Близькі контакти третього виду» – кіно, яке спантеличило затятих концептуалістів. Та молодші від реформістського загалу на 6-7 років хлопці не бажали бути питомою частиною покоління руйнівників. Тим більше, що «патронат» того ж Копполи все більше нагадував диктат.
 
Веселі гробарі
 
Джордж і Стівен мали одну мрію на двох – стати незалежними матеріально й ідейно від Голлівуду як такого з його системністю та ієрархічністю. Їм це вдалося, коли «Зоряні війни», а згодом «Індіана Джонс» набули шаленого успіху. Окрім нечуваного прибутку, ці стрічки провіщали чергову ідеологічну зміну. Війна у В’єтнамі закінчилася, громада втомилася від перманентного протесту й позбавлених хеппі енд’у кривавих фільмів. Лукас і Спілберг потовклися на засадних принципах доби – запереченні держави як репресивного інституту та непримиренних суперечностях між батьками й дітьми.
Натомість вони відродили кіно для родинного перегляду, повернулися до канонічної боротьби добра зі злом і, чи не головне, – вивели образи «ідеальних дорослих», чим розпочали процес примирення поколінь. Не піднімається в Дарта Вейдера меч на власного сина, Люка Скайвокера. Джонсові-молодшому в усьому допомагає Джонс-старший. Як писав історик американського кіно Пітер Біскінд, «Лукасу зі Спілбергом вдалося остаточно перевернути задумане контркультурою догори дриґом». Так закінчився Новий Голлівуд. І його гробарів ми знаємо поіменно.
 
Фройд би плакав
 
Нарешті, в художній спосіб обидва зуміли позбутися своїх дитячих психотравм, вихлюпнувши їх на широкий екран. Один зростав в ортодоксальній єврейській родині й ненавидів свого занадто релігійного батька. Другий потерпав від патріархальності італійської сім’ї. З власним татом він не спілкувався років сорок. Як то кажуть, знайдіть десять відмінностей з їхніми фільмованими героями.
 
Історію про Індіану Джонса придумав Лукас, який виступив сценаристом першого фільму. Але знімати запропонував Спілбергу, а сам відійшов у тінь продюсерства. У такій конфігурації вони співіснують і досі.
 
На початку великого шляху колеги ледь не посварилися через виконавця головної ролі прудконогого археолога. Гаррісона Форда відкрив Лукас. Актор віддячив сповна, перетворивши „зоряного” Гана Соло на культового персонажа. Тепер на красеня з кривою посмішкою претендував Спілберг - і Лукас трохи покомизився. Мовляв, не хочу, аби Форда вважали за кишенькового улюбленця й заручника успіху одного образу.
 
Артист щасливо уникнув цієї небезпеки. А ось друзі таки стали залежними від свого тріумфу. І коли второпали, що тепер приречені знімати нескінченні сіквели, було пізно. Народ вимагав продовження бенкету. Тим більше, що створили вони не просто пригодницький шедевр, а черговий голлівудський міф, на котрих „фабрика мрій” і тримається.
 
Харизматичний вічно молодий рятівник світу, Індіана Джонс – водночас і пародія на цілу низку супергероїв: Джеймса Бонда, Люка Скайвокера, «Міцного горішка» Джона Маккейна. На відміну від інших, Індіана ближчий до народу, бо ніщо не віщує перетворення пришелепкуватого викладача на сміливця, варто йому тільки натягти славетного капелюха і взяти до рук не менш славетного батога. Себто герой – у кожному з нас, а в житті завжди є місце подвигу.
У світлому образі Індіани приховано ще одну важливу річ – гостре відчуття того, що автори самі закохані в цього жвавого й об’ємного персонажа, який не тільки стріляти вміє. Вони люблять своє кіно, і тому його любимо ми.
 
Тепер головне, аби ці голлівудські міфотворці не утнули характерну для американських кінематографістів штуку – не зруйнували власний міф продовженням. Бо наочних прикладів безліч. Хоча б «Матриця». Безумовно, розчарування – річ прикра, але щоб ми не побачили в четвертій серії, у нас назавжди залишиться той, класичний Індіана Джонс, котрий одного разу зруйнував Новий Голлівуд.[471]
 
ДОСЬЄ "ТИЖНЯ"

 „Індіана Джонс”: короткий путівник

 
«Індіана Джонс. У пошуках втраченого ковчега» (1981)
 
Від першої серії фільм сповнений випадковостей і ляпів, котрі лише додають йому чарівності. Остаточний варіант однієї з найяскравіших сцен – «битви Індіани з башибузуком на каїрському ринку» – виник випадково. Коли знімали, як убивця вимахує перед Джонсом шаблюкою, Гаррісон Форд злякався. Тоді Спілберг запропонував акторові просто застрелити супротивника. А ще Індіана користується РПГ-7, який прийняли на озброєння в СРСР 1961 року. Якщо взяти до уваги, що дія стрічки відбувається 1936-го, то можна припустити, що гранатомет йому підкинув Хан Соло, перестрибнувши через гіперпростір.
 
 «Індіана Джонс і храм долі» (1984)
 
Уже після дебюту стало зрозуміло, що Індіана Джонс – справжній народний герой. Ось лише ім’я йому дісталося від продюсерського пса: собаку Лукаса кликали Індіаною. Та автори накрутили не тільки з іменем. Капосні жартівники дали насиченій відразливими й жахливими сценами другій серії – її планували просувати як класичний фільм жахів - ще й другу назву. І коли на Спілберга почали «наїжджати», щоб він хоча б прибрав ті кадри, де крупним планом жрець розтинає свою жертву і виймає серце, режисер-веселун висував залізний аргумент: фільм називається «…і храм смерті», а не «…і храм троянд».     
 
«Індіана Джонс і останній хрестовий похід» (1989)
 
Немає нічого дивного, що в ролі батька героя з’явився Шон Коннері. Іншу кандидатуру навіть не розглядали. Все логічно: «Індіану Джонса» породив «Джеймс Бонд», тому найкращий виконавець агента 007 більш ніж доречний як тато свого майже рідного сина. Як завжди, в фільмі було чимало різної гидоти. Наприклад, щоб доставити на знімальний майданчик орду пацюків, довелося замовляти їх у розпліднику, де цих звіряток спеціально вирощували від самого народження: щурі гарантовано мали бути здоровими. Для зйомок виплекали 2 тисячі цих істот.
 
«Індіана Джонс і Королівство кришталевого черепа» (2008)
 
1957 рік, холодна війна, радянські агенти, якими керує садистка Ірина Шпалько (Кейт Бланшет), викрадають кохану Джонса Меріон (Карен Аллен). Перед героєм постає дилема – померти наглою смертю або дістати для ворожої розвідки легендарний кришталевий череп і цим врятувати любу. Голлівудське кіно завжди кумедне, якщо в сюжеті є «плохіє русскіє». Але й симптоматичне: поява росіян у подібному контексті не випадкова. І для того, аби зрозуміти прозоро завуальований месидж, не обов’язково мати з кимось спільні кордони.

схожі публiкацii