Майже серйозно 2012-01-20 16:25 Дупак Степан

Московська губернія made in Malorussia: як столична публіка анекдот про Ржевського дивилась

«Кращі люди нашого району», точніше країни, відгулявши новорічно-різдвяні канікули, відіспавшись та відпочивши хто де, нарешті повернулися до своїх богемних справ і нагадали про своє існування. В нагоді стала презентація стрічки про Наполеона і поручника Ржевського, знятого 95-м кварталом. Про «кращих людей» – це, звісно, був жарт і про кіно також, адже і перше, і друге, під такі визначення підпадають досить умовно, але хай вже так буде

Тусняк з приводу презентації був справді гламурним. У фойє яблуку ніде було впасти. Красуні і красені, помітно відпочилі та загорілі, ділились враженнями та плітками, чмокались, обіймались та, певна річ, залюбки роздавали інтерв’ю. На щастя, преси також не бракувало. Підслухавши світські бесіди, вдалось з’ясувати, що більшість тусовки, поки нормальні українці їли кутю та колядували, приймала сонячні ванни на Мальдівах. Втім, декому довелося обмежитись Арабськими Еміратами, а декому – солярієм. Останніх було вкрай мало. На більшості гламурної публіки все-таки світилася справжня засмага від пекучого тропічного сонця.

Залу прикрасили портретами персонажів фільму і царськими російськими орлами. Гостей пригощали мініатюрними канапками з креветками, кошичками з салатом та фруктами. Була навіть полуниця, дбайливо вирощена на городах Малої Азії чи Африки. Втім, знатні гості майже не підходили до фуршетного столу. Чи то гидуючи, чи то соромлячись. Єдине, на що спокушалися деякі світські персонажі, це був алкоголь, якого не бракувало. Таку поведінку «кращих людей», авжеж, вдячно оцінили представники ЗМІ, а також тусовщики дрібного штибу. Вони миттю зачистили столи і зайнялись хто чим. Хто інтерв’юванням гостей, а хто торгівлею фейсом.

Презентація фільму суттєво затягувалась, тому поспілкуватися з зоряними тілами можна було скільки завгодно. Тим паче, що тіла були, як ніколи, люб’язні і зголоднілі за увагою. На жаль, політичного бомонду, як прийнято у нас називати представників однієї з найдревніших професій, не було зовсім, але це, як виявилось, не проблема. В якийсь дивний спосіб серед гостей опинився давно забутий Павло Зібров з ретельно підмальованими вусами і його можна було не те що розпитати про все, а й розцілувати. Щоправда, до цього чомусь ніхто не додумався і тепер напевно кусатиме собі лікті. Можна було розцілувати і ведучу Наталю Розинську, яка розцвіла ще пишніше і сяяла задоволенням від життя ще помітніше, а також її колегу по цеху, знавця погодних аномалій Дєвєєва-Церковного. Звісно, не бракувало тут і творців фільму та їхніх колег, а також їхніх дружин, коханих та коханок, які маскувалися під світських дам і кавалерів.

Коли стало зрозуміло, що картина от-от розпочнеться, і на вході до кінозалу повставали дівчата, щоби роздавати гостям модні три-де окуляри, багато хто з богемної тусовки вирішив, що саме час підкріпитися. Найголодніші попхалися до бару і за добрим старим американським звичаєм затарилися поп-корном та кока-колою. А особливо голодні причастилися ще й віскі, щоби краще зрозуміти фільм.

Утім, віскі було зайвим. Розуміти фільм такого штибу, як «Ржевський проти Наполеона» насправді не треба. Єдине, що можна і потрібно робити, переглядаючи його, це сміятись. Коли не смішно, тоді робити вигляд, що смішно, чи просто йти геть. Фільм знятий в стилі 95-го кварталу, запакований максимальною кількістю впізнаваних облич і добре розрекламований. Знімався протягом двох років і замішаний так круто, що не потребує жодного інтелектуального осмислення. В ньому є все – і нічого. Для людини, яка не хоче думати, він те, що треба. Для всіх інших – під настрій.

Заради справедливості варто сказати, що саме кіно зроблено дуже якісно, до того ж у новомодному форматі. Картинка красива, сценарій прописано дотепно. Але знову ж таки на любителя. Зі справжньою історією показані події аж ніяк не пов’язані. Все наплутано і перемішано. Підмосковне село знімалось в Пироговому на тлі козацької церкви, а у виготовленні костюмів використана навіть тканина в клітинку з популярних базарних сумок. Одним словом, анекдот про поручика Ржевського 3D-виробництва Студії «95 квартал».

Чого у фільмі більше – російського патріотизму чи відвертого глузування з наших сусідів – визначити складно і не варто на цьому зосереджувати увагу. Хочеться подивитися – дивіться. Не хочеться – вибір за вами.

Богемній київській тусовці він, судячи з усього, сподобався. По-перше, багато хто міг себе в ньому впізнати, а по-друге, чому б не «поржати» в гарному товаристві, жуючи поп-корн і п’ючи кока-колу.

схожі публiкацii