ut.net.ua 2008-10-31 00:00 Кокотюха Андрій

Гусятин: два в одному

Хоча Україна в нас одна, – «єдина і неділима» – це містечко, батьківщина Северина Наливайка, свого часу опинилося на кордоні двох країн і двох систем: радянської та буржуазної. Зараз курортне селище міського типу на Збручі розділене тільки між областями

ФОТО: Павло Ніц

 

 

  

 

 

Після 1921 року одна половина України опинилася під протекторатом імперії Сталіна, інша – до 1939-го перебувала в складі Польщі. Історично склалося так, що саме Збруч зробив населений пункт Гусятин унікальним: селище лежить з обох боків річки, й праву його частину відтяли більшовики, ліва ж – тривалий час лишалася за поляками. Є такий відомий вислів – «за Збручем». Мовляв, там, на лівому березі Збруча, Західна Україна більш українська чи що. На правому – ми, наче «під москалями».
 
Часи змінились. А місто й далі роздвоєне, хоча вже й не так трагічно. «Великий» Гусятин, тобто районний центр Тернопільської області – автентична Галичина. «Маленький» Гусятин, тобто селище Хмельницької області – це вже Поділля. Дві області й надалі розділяє Збруч. На щастя, лише адміністративно, й поділ цей насправді формальний. Тепер це вже не «два світи – два способи буття».
 
 
РЕКОРД ЧЕРЕПАХИ
 
Від Києва до Гусятина – трошки більше 400 км. Але якщо їхати залізницею, мандрівка триватиме май же добу. Проїхати невелику відстань за такий час не кожен готовий.
 
Причина – вагони. Гусятинці пишаються тим, що їхнє невеличке містечко є одним із небагатьох в Україні, куди прокладено прямий залізничний маршрут із причіпних вагонів – «Київ–Гусятин». Такої честі удостоєні ще хіба Кам’янець-Подільський та Кременчук, але ж це досить великі й славетні поліси. Потяг, котрий тягне причіпні вагони до Гусятина, підхоплює їх лише в Хмельницькому. До цього міста гусятинські вагони, з-поміж яких тільки один купейний (і той – номер 13), тягне чернівецький поїзд. На станції «Хмельницький» їх відчіпляють, і пасажири змушені чекати аж чотири години.
 
Погодьтеся, ситуація чимось нагадує повоєнні часи, кимось пережиті особисто, але більшість бачила це в кіно. Кілька вагонів серед ночі стоять на якійсь далекій колії. Мандрівники слухають оголошен ня про прибуття й відправлення потягів, тиняються пероном і ходять до вітру в приміщення хмельницького вокзалу. А більше й нема куди: туалети у вагонах, за інструкцією, зачиняють на час стоянки.
 
Цього разу ситуація стала ще екстремальнішою: потрібний нам заклад зачинили на ремонт. Щоправда, була альтернатива – сортир у далекому глухому закутку на пероні. Там з'ясувалося: політика так глибоко проникла у свідомість українців, що про неї пишуть на стінах, причому персони політиків перекривають навіть матюки. На дверях закладу хтось написав великими літерами: «Друзі Кучми: Юля, Ющенко, Янукович».
 
Гуси рятували Гусятин при всіх режимах і кризах
 
ВЕТЕРАНИ МАЙДАНУ
 
Однак гусятинці, мабуть, єдині в Україні, не надто нарікають на владу й активно цікавляться політичним життям, і надалі вболіваючи за «нана Майдані в 2004-му. Річ у тім, що тоді до Києва «на революцію» поїхав мало не кожен другий дорослий мешканець міста. Всього у Гусятині живуть близько 8-ми тисяч людей. Зробивши свій внесок у перемогу, ветерани Майдану повернулися додому та й подалися у владу. Михайло Савчук, депутат районної ради, каже: «Я не шкодую про ті часи. І якщо працювати, все буде добре». Пан Михайло має давню мрію: відкрити в Гусятині книгарню й розбудувати мережу подібних крам ниць по селах і містечках Тернопільщини. Першу спробу він здійснив на хвилі ентузіазму навесні 2005 року. Частину міського універмагу «Україна» він орендував під книгарню «Знахідка». Однак протрималася вона недовго: художньої літератури в Україні пишуть і видають мало, новинки трапляються нечасто, та й люди відвикли ходити по цей товар. Проте Михайло Савчук не здався. Врахувавши попередні помилки, він за кілька років, восени 2008-го, відкрив уже нову «Знахідку» – цього разу домовившись із гуртовими постачальниками та відомими письменниками, які своєю присутністю підтримуватимуть комерційне починання.
 
Раніше між двома світовими системами – буржуазною і соціалістичною – пролягав лише оцей міст через Збруч
 
СТОП ДЛЯ ДВОХ КОЛІС
 
Навряд чи здивую когось, якщо скажу: в містечку немає автомобільних заторів. Улюблений вид транспорту гусятинців – двоколісний. На велосипедах, рідше – мотоциклах мешканці «малого» Гусятина переїжджають Збруч, дістаючись до роботи в Гусятин «великий».
 
Та віднедавна автомобілі теж стали потроху заважати місцевим перехожим. Пишновусий пан Григорій, сидячи на латаному сидінні «України», скаржиться: «Кілька раз малось, машина мене на ровері мало не збила. То, дуже прошу, треба вважати, коли вже за кермо сів».
 
Саме щоб якось дисциплінувати місцевих водіїв, на центральній вулиці поклали кілька смугасто-жовтих «лежачих поліцейських». Одначе це викликало несподівані нарікання з боку велосипедистів. Адже вони й без того не влаштовують містом перегонів, та й гусятинські дороги не найкращі. А тут ще доводиться зважати на такі собі штучні трамплінчики.
 
Проте найбільше докорів чути навіть не від велосипедистів: мотоциклісти, особливо молоді, частіше за старших людей пересуваються містом у темний час доби, й, кажуть, кілька разів мало не перекинулися через «поліцая».
 
КОРЕНІ ЦІОЛКОВСЬКОГО
 
Кожного гостя гусятинці насамперед ведуть до бронзового пам’ятника народному ватажкові Северину Наливайку. Наливайки жили тут здавна, але змушені були перебратися в Острог після того, як голову сімейства – батька братів Северина і Дем'яна – закатували місцеві шляхтичі Калиновські.
 
Згодом Дем'ян став священиком, а Северин розпочав військову кар'єру в князів Острозьких. Залишивши службу, вирушив на Запорізьку Січ. У 1594 році він очолив повстання, яке поширилося на Волинь, Поділля й Молдову.
 
А тут, у Гусятині, повстанці розгромили маєток магната Калиновського, помстившись тому за смерть батька Наливайків. Рух народних месників у Гусятині не припинився і в часи Хмельниччини, задовго до Майдану.
 
Несподіваний поворот сюжету: місцеві стверджують, що ці повстанські корені є і в Костянтина Ціолковського. Батько світової космонавтики мав у собі кров Наливайків, а його брат так і підписувався: «Ціолковський-Наливайко».
 
МІНЕРАЛКА БЕЗ БЮВЕТА
 
Ще одна місцева гордість – природна мінеральна вода, яку називають «Збручанська». За своїм фізичним та хімічним складом вона дуже близька до «Нафтусі», запевняють місцеві ескулапи, корисніша за трускавецьку.
 
Саме мінеральній воді гусятинці зобов’язані тим, що їхня батьківщина 20 років тому отримала статус міста-курорту й, відповідно, той самий прямий залізничний мар шрут із Києва.
 
На санаторії «Збруч» та «Медобори» свого часу намагалося накласти руку всесильне Державне управління справами, очолюване нинішнім утікачем Ігорем Бакаєм. Сьогодні «Збруч» функціонує, «Медобори» розбудовується, а в кулуарах і коридорах уряду циркулює проект «Розвиток курортополісу Гусятин», згідно з яким передбачають спорудити великий са наторно-курортний комплекс на 140 осіб і розважальний корпус із фітобаром, лікувальним басейном і сауною. Щоправда, це можна здійснити, якщо надійдуть інвестиції, – близь ко 9-ти млн грн.
 
А поки що спеціальних облаштованих бюветів, як у Сваляві чи Трускавці, тут немає. Однак спробувати природну мінеральну воду можна. Місцеві жителі обов’язково відведуть вас до спеціальної свердловини, й кухоль напохваті там завжди є. А ще можна пройти на найвище місце Гусятина й глянути звідти на однойменне селище. Колись, ще як Радянську Україну й буржуазну Польщу розділяв Збруч, на «правильному» березі встановили урочисту арку, яка мала символізувати переваги радянського способу жит тя. Тепер Збруч – уже не прикордонна річка, й життя в усіх одне. Нагадаємо, що саме поблизу Гусятина у 1848 році в річці Збруч знайшли так званого Збручанського ідола: язичницький стовп із зображенням у верхній його частині чотирьох облич. Зараз його зберігають у Краківському історичному музеї.
 
А кияни можуть отримати «вітання з Гусятина», навіть не виїжджаючи зі столиці, – копія ідола стоїть у скверику на Софійському майдані.

[975]

 
У НОТАТНИК МАНДРІВНИКА

 Як доїхати, де переночувати 

Вартість квитка до Гусятина з Києва в купе повільного прямого потяга – 85 грн. Щоб дістатися швидше, можна сісти в будь-який поїзд до Тернополя (107 грн) або до Хмельницького (64 грн). Звідти ходять маршрутки, вартість проїзду – 25 грн. У Гусятині є готель «Збруч» на вул. Пушкіна (25–90 грн на добу), сервіс типово пострадянський, гарячої води немає. Якщо не буде місць, можна спробувати зупинитися у цілком пристойному санаторії «Збруч» на вул. Санаторній, який належить славнозвісній ДУСі. Гаряча вода там є, до того ж, пускають усіх платоспроможних. Лише треба домовлятись, аби з гостя не взяли зайвого і за вартість лікувальних процедур: доба – від 60 грн.

 

схожі публiкацii