ut.net.ua 2008-12-26 00:00 Горбенко Олена

Шлях спирту

Що відбувається всередині нас, коли ми випиваємо

 

Знаближенням свят ми з нетерпінням очікуємо свят­­­­кового столу з незмінними атрибутами: пля­­шкою шампанського або кількома пляшками горілки. При цьому виникає низка запитань. Чому, наприклад, один хизується здатністю випити безліч горілки, а іншого виносять вже після другого келиха шампанського? Чому деякі мої приятелі після третьої мріють заснути в салаті, а інші відчувають потребу стрибнути з третього поверху або помахати кулаками? Щоб розібратися, почнемо із самого початку: з мови хімічних сполук нашої нервової системи.
 
Хімічна мова
 
Нервова система людини складається щонайменше зі 100 млрд нервових клітин – нейронів, не поєднаних один з одним. Між собою вони спілкуються мовою хімічних сполук, які можна поділити на дві групи: нейромедіатори та гормони. Перші виробляються самими нервовими клітинами, другі – спеціальними залозами.
 
Різні комбінації медіаторів і гормонів дають нервовій клітині всю необхідну інформацію, що передається від клітини до клітини до головного мозку, який вирішує, як діяти далі, і надсилає сигнал у відповідь. Захотіли ви взяти до рук, приміром, чарку, і ваш мозок через ланцюжок із мільйонів нейронів передає сигнал м’язу.
 
Кожен нейрон може не тільки «говорити», випускаючи із себе медіатори, а й «прислухатися». Для цього на його поверхні розташовані спеціальні «вуха»-рецептори, до яких «говорять» нейромедіатори і гормони від інших клітин. Завдяки злагодженій роботі нервової системи ми можемо дихати, рухати кінцівками, відчувати, боятися й кохати.
 
Нервова система може працювати швидше або повільніше залежно від швидкості передачі сигналу між нервовими клітинами. За це відповідають два медіатори: ГАБА («гальмо») і глутамат («прискорювач»). Зазвичай ці хімічні сполуки |див. словничок| приєднуються до рецепторів нейронів на короткий проміжок часу, підтримуючи наш спокійний, тобто нормальний, стан.
 
Коли в організм надходить алкоголь, він руйнує систему «спілкування» нейронів. Обмін інформацією порушується – цей стан, влас­­не, і є сп’янінням.
 
Сполуки насолоди
 
Часто ми відчуваємо піднесений настрій ще до початку свята. Це нейрони випускають у кров медіатор допамін |див. словничок|. Останні дослідження засвідчили, що концентрація допаміну зростає ще до початку насолоди, адже саме він відповідальний за прийняття рішень і «почуття нагороди» ще на позасвідомому рівні.
 
Перша випита чарка дарує нам відчуття спокою та релаксації. Це відбувається тому, що етиловий спирт (етанол) – головна дійова сполука будь-якого алкоголю – всмоктався крізь слизову оболонку шлунково-кишкового тракту в кров і розпочав атаку на
нервові клітини.
 
Етанол приліплюється до тих рецепторів нейронів, що відповідають за приєднання ГАБА. Результат – «гальмівник» ГАБА залишається зв’язаним із нейроном довше, ніж зазвичай. Відбувається гальмування передачі імпульсів через нервову тканину – і ми відчуваємо приємну релаксацію. Перші 15 хв сп’яніння найприємніші, краще вже не буде. Але ж це Новий рік – і ми наливаємо ще.
 
І ось етанол блокує також рецептори, які відповідають за зв’язок із глутаматом. У нейронах головного мозку це блокування істотно позначається на процесі судження та оцінці ситуації. Погір-шуються слух і зір. Відома приказка «що більше п’єш, то тихіша музика» – наслідок блокування етанолом рецепторів глутамату.
 
Отже, вже друга і третя чарки суттєво віддаляють нас від об’єктивної реальності.
 
Побуянити і спати
 
Етанол також взаємодіє із мембранами клітин – переносників кис­­ню – еритроцитів, що призводить до їх злипання. Такі склеєні клітинні агрегати вже не здатні протискатися через тонкі кровоносні судини мозку й насичувати нервові клітини киснем. Нейрони починають гинути сотнями від задухи, а ми засинаємо просто за святковим столом, водночас втрачаючи свої спогади про цей вечір.
 
Дуже часто перед засинанням з’являється ще один – зазвичай короткочасний – ефект. Концентрація етанолу в крові викликає неспецифічне вивільнення двох важливих гормонів залоз наднирників: адреналіну й норадреналіну.
 
За допомогою адреналіну організм реалізує реакції на кшталт «бий або втікай». Цей гормон відповідає за стресовий стан і почуття небезпеки, його ще називають гормоном страху. Норадреналін також є стресовим гормоном, але трохи іншої дії: викликає у людини почуття злості, шалу, агресії.
 
Ці гормони тісно пов’язані один з одним – у наднирниках адреналін синтезуєтся із норадреналіну. А їхня суміш у поєднанні з підвищенням рівня серотоніну |див. словничок| й допаміну змушує нас відчувати «море по коліна».
 
Чому похмілля і до чого печінка
 
Алкоголь – це отрута, і наш організм намагається захиститися від нього. Нейрони синтезують нові додаткові рецептори взамін заблокованих, і саме через надмірну кількість рецепторів наступного дня довколишній світ видається нестерпно яскравим і гучним.
 
Крім того, людський організм має спеціальну знезаражувальну систему для знешкодження етанолу, що розташована в печінці. Спочатку за допомогою ферменту алкоголь-дегідрогенази печінка перетворює етанол на ацетальдегід.
 
Ацетальдегід є значно токсичнішою сполукою, ніж чистий спирт, і саме з ним пов’язані симптоми отруєння організму та похмілля.

У перетворенні ацетальдегіду бере участь інший фермент – альдегід-дегідрогеназа, що розкладає ацетальдегід на ацетон, який далі перетворюється на вуглекислоту й воду.
Люди, у яких обидва ферменти працюють з однаковою швидкістю, можуть випити багато й почуватися наступного дня в нормі. В інших другий фермент часто є менш активним, ніж перший (або обидва вони елементарно не справляються з великою кількістю алкоголю), і наступного дня ці споживачі алкоголю відчувають похмілля.
 
Ацетальдегід також є головним чинником формування алкогольної залежності. Коли його концентрація в крові перевищує всі допустимі норми, він взаємодіє з ендорфінами й допаміном, утворюючи морфіноподібні опіати, тобто наш організм перетворює алкоголь на наркотик, подібний до героїну. Так шляхи формування наркотичної та алкогольної залежностей перетинаються. Будьте обережними.

[1087][1088]

 
СЛОВНИЧОК

Гамаамінобутиринова кислота (ГАБА) – нейромедіатор, який відповідає за нашу релаксацію. ГАБА гальмує активність нейронів, зменшуючи швидкість передачі сигналу через нервові клітини – у результаті ми почуваємося розслабленими і спокійними. 

Глутамат – нейромедіатор, який сприяє посиленій увазі мозку і тримає наш організм у тонусі. На противагу ГАБА, глутамат підвищує активність нейронів.
 
Допамін – нейромедіатор, що діє на групу нейронів головного мозку, яка отримала назву «Центр задоволення». Формує всю гаму почуттів: від піднесеного настрою до ейфорії. Рівень допаміну сягає максимуму під час споживання їжі або заняття сексом.
 
Серотонін – ще один переносник інформації в нервовій системі людини. Виробляється у нейронах головного мозку та клітинах слизової оболонки шлунка і кишечника. Брак серотоніну – головна причина апатії та депресивних станів.
 
Науковий анекдот

 Очі посоловіли

Одного разу академік Павлов вирішив перевірити, як алкоголь впливає на людину. Він узяв дві пляшки горілки, зошит для робочих записів, сів у лабораторії перед дзеркалом і почав проводити дослід. Уранці, коли помічники академіка вибили двері у лабораторію, то знайшли там дві порожні пляшки й абсолютно п’яного Павлова, який спав перед дзеркалом. У зошиті був тільки один запис:
 
«19.45. Очі посоловіли».