ut.net.ua 2009-08-07 00:00 Євтушенко Олександр

Так гартувався метал

Або парадокси української важкої сцени

 

Хард-н-хеві бум колосальної сили на одній шостій земної кулі трапився ще до того, як Країна Рад врізала дуба, але коли ознаки невиліковного захворювання – не тільки на її обличчі, але й по всьому тілу – було вже не приховати. Паралельно з чаклунами та екстрасенсами, на яких так раптово розбагатів перебудований Горбачовим і ним же прискорений народ, від Сяну до Дону, від Фінської затоки до Берингової протоки карбувала переможний крок армада новоспечених металістів і хард-рокерів.
 
Більшість тодішніх важких груп постала з філармонійних ансамблів, що перекваліфікувалися під потреби часу, запропонувавши хліба й видовищ за допіру дозволеним капіталістичним зразком. Грати справжній хард чи метал професійно майже ніхто з них не вмів, але це не заважало «знімати під нуль» типові фішки західної рок-сцени. Неминучий розвал Союзу супроводжувався жахливим металевим скреготом і зой­­ками закутих у ланцюги патлатих суб’єктів, які іменували себе «рок-зірками».
 
Pins
PINS
 
Кузня «Едему», концепція «Саду»
 
Серед українських гуртів першої «важкої хвилі» найгучніше про себе заявили «Едем», «Перрон», «Ток», «Сад», «Дикий мед», «Кому Вниз», «Слід», «Білий загін», «Аптека», «Галактика», «Титанік». Донині, й уже в статусі патріархів, активно працюють лише «Сад» і «Кому Вниз». Останній від хардової естетики відмовився на користь готичної.
 
Міграція стилів – характерна риса українського року. На відміну від західної сцени, де хард і метал розвивалися послідовно й черпали наснагу з різних джерел, пострадянські музиканти «наздоганяли паротяг», тому освоювали їх паралельно. Зокрема, одночасно заявили про себе типово хардовий «Перрон» і типово металевий «Едем», який згодом наблизився до хард-н-хеві.
 
Історія «Едему» почалася з київського рок-клубу «Кузня» – після погоджувальних комсомольських зібрань і великої «війни нервів» цей майданчик музичної свободи відкрили 1986-го на базі Будинку культури «Більшовик». Рокери отримали свій концертний зал і кілька репетиційних приміщень. У переможній ейфорії не зауважили, що молоді ленінці контролюватимуть і тексти пісень, і участь або неучасть груп у клубних заходах.
 
Найбільше за всіх зраділи хлопці з «Едему» – вони вже кілька років шліфували майстерність у вогких жеківських підвалах, звідки їх регулярно виганяли. «Едем» як найкрутіша хеві-метал-банда мав закривати першу концертну акцію «Кузні». Фанів прибуло втричі більше, ніж уміщав зал. Під час виступу групи ображена частина аудиторії почала бити вікна, аби потрапити досередини.
 
Вечірка ознаменувалася грандіозним скандалом. Водночас то була перша сходинка до справжньої популярності команди. Рудий, як апельсин, лідер-гітарист Юрій Федоритенко, барабанщик екстра-класу Семен Римар, яскравий вокаліст Сергій Лосик та власник громоподібного басу Віктор Лук’янов інтуїтивно відчували, в чому полягає секрет нестримної енергії та драйву.
 
«Едем» на той час був чи не єдиною суперфаховою металевою групою на наших теренах. Невипадково свої перші концерти в Києві московська «Коррозия металла» зіграла з ним у парі. А в подальшому концертний альянс «Едем–Коррозия» наприкінці 1980-х проіснував років п’ять у межах так званого залізного маршу, який іноді прокочувався з півночі на південь СРСР. Ці гастролі не були безхмарними, оскільки лідер російського гурту Сєрґєй «Паук» Троіцкій сильно (і це було помітно) нервував через високий професійний рівень колег, поряд із якими його дітище скидалося на ляльковий театр із бутафорськими труною, вурдалаками й скелетами.
 
І поки «Паук і компанія» компенсували брак якісної музики страшилками, «Едем» усе глибше занурювався в лабіринти віртуозної гри, доводячи саунд до досконалості. Над «райським» звучанням працював Богдан Кухарський – саме завдяки йому з’явилися чудові альбоми «Баласт» (1987), «Час безумців» (1988) і «Голгофа» (1989). Коли невдовзі Римар із батьками виїхав до США, а Федоритенко до Естонії, щоби навчатися в католицькій школі, «Едем» в іншому складі проіснував недовго.
 
Інакше склалася доля дніпропетровської формації «Сад». Крім авторитету в шанувальників, вона мала ще й чітку концепцію розвитку, чим вітчизняні рок-команди можуть похвалитися зрідка. Її idée fixe у найкращому розумінні стала поезія Тараса Шевченка, в яку лідер-вокаліст і гітарист групи Сергій Решетник вклав шал і пристрасть хард-року.
 
Важко повірити, але «Сад» живе у рок-андеграунді вже чверть століття, й за плечима в нього безліч живих виступів. Однак спеціальна сольна програма «Доле, де ти?», презентована 16 березня 2006 року в столичному Будинку офіцерів, має особливе значення і для гурту, і для вітчизняної рок-культури загалом. За словами Решетника, музика до «Кобзаря» писалася поволі, й у якийсь містичний спосіб мелодії ніби «приходили згори» у вигляді повністю завершених композицій. Це було схоже на благословення. Потужний мелодійний хард-рок «садівців» виявився цілком адекватною музичною формою для поезій, сповнених колосальної сили драматизму й напруги.
 
"ТОЛ"
"ТОЛ"
 
Феномен «перлини біля моря»
 
Одна з найяскравіших сторінок української важкої сцени – одеський металевий сплеск 1980-их. «Провинция», «Треш Машина», «Леди Джейн», «Парниковый эффект», «Кратер» і «Бастион» практикували різні види металу й робили це колоритно, розкуто та видовищно. Винятком на загальному тлі був «Кошкин Дом» – група з харизматичним лідером Максимом Ланде, який рухався уповільнено й пластично і мав низький гіпнотичний вокал.
 
У той період одеські металісти давали фору будь-яким гастролерам.

На жаль, від’їзд до США лідера найшановнішого місцевого гурту «Кратер» Сергія Кістерова поклав початок розпаду «металевої сім’ї». Одна за одною зникали популярні команди, що в результаті й призвело до занепаду південної рок-школи. Сумно склалася доля фронтмена «Бастиона» Ігоря Данькевича, автора рок-шлягерів у дусі міського фольклору. Він нагло помер від серцевого нападу в 1990-му. Відтоді щороку відбувається присвячений його пам’яті фестиваль «Пікейні жилети», на який збираються групи з багатьох міст.
 
Одна з них – київський «Перрон». І не варто дивуватися, що хард-формацію запрошують на металеве збіговисько: адепти цих напрямків хоча й не дружать, але в нас навчилися поважати заслуги одне одного
та кепкувати з візаві без явних образ. Іронії тут не уникнути, бо кожен вважає своє історичне минуле найправильнішим: хард-музиканти пишаються тим, як вони розвинули блюзову традицію, натомість метал-­­
виконавці вказують на Йоганна Себастьяна Баха або Едварда Гріга як на прямих попередників і пишаються тим, що своєрідно підтримують мислення великих форм. Протистояння народної та аристократичної культур іноді набуває не передбачуваних обрисів. 
 
Але повернімося до «Перрона». Лідер-гітарист і автор репертуару Олександр Потьомкін створив формулу брутально-бруднуватого, «ейсідісіподібного» пролетарського року. Одним із найпопулярніших альбомів 1990 року став диск «Броненосец Потёмкин», що складався майже повністю з пісень про кохання, але у специфічно перронівському розумінні – «Пиво-блюз», «Ложись, мы будем делать любовь», «Я маю жінку», «Расставание на рассвете», «Я ненавижу тебя». Та відтоді як басист Олександр Леусенко виїхав із родиною до Канади, Потьомкін змінив профіль – працював звукорежисером поп-ансамблю «Іграшки», а нині він саундпродюсер співачки Ірини Шинкарук.
 
Фантастично починала одна з найцікавіших формацій середини 1980-х «Галактика», в першому складі якої левова частка музикантів була родом з Одеси. Її на руїнах філармонійного ВІА «Красные маки» створили Всеволод Титаренко, Сергій Хмельов і В’ячеслав Сінчук. Записавши революційно-металевий, як на ті роки, альбом «Лазарет», гурт почав підкорювати палаци спорту й стадіони. Тріумфальна хода команди в її «золотому» складі завершилася виходом у 1989-му двох дисків на фірмі «Мелодія», перетворенням «Галактики» на «Красную площадь» і від’їздом до Штатів співака Слави Сінчука. Там він не без успіху працює в групі Red rage.
 
"МЕРВА"
"МЕРВА"
 
Столична солянка
 
Після металевої істерії 1980-х різкий спад інтересу до важкої музики у 1990-х нагадував холодний душ. Ейфорія змінилася на містечкове сектантство, коли, аби вижити, групи мали вигадувати якісь нові фокуси, рухаючись у фарватері актуальних західних трендів. Наприклад, на схрещення хіп-хопу з металом Україна відреагувала появою Daz Machine і «Де Шифер». Серед команд, які вдавали, що грають екстремальні death, brutal або black-metal, вирізнялися Innercell та Infected. З андеграунду майже вибилися в оверграунд і більш-менш регулярно випускають релізи й тішать фанів концертами UnErase й Flying. Коли почав зростати в ціні симфо-метал, у Києві пішли вгору ставки таких гуртів, як Inferno й Te Deum, котрі мали натхнення до пишних і пафосних аранжувань.
 
Будучи байстрюком телевізійних і радіоефірів, якісний альтернативний метал демонструє «Армада», щоразу пропонуючи все більш «заморочену» суміш індастріелу, психоделіки та металу. У 2000-му хлопці випустили альбом «5+5» і просто шаманське відео на пісню «Кока-Лока». Зроблений за два роки диск «Ніжність» зафіксував усі особливості саунду цієї неординарної команди. До речі, саундпродюсером плити виступив Олег «Білий» Шевченко, а це одразу піднесло рейтинг альбому. Свою роль зіграв і сюрреалістичний кліп на пісню «Ненавиджу весну», знятий Віктором Придуваловим. А нинішнє музичне обличчя групи – суміш хіп-хопу, фанку й металу.
 
Розпускаючи свою групу «Білий загін», яка в рідному Львові мала майже зоряний статус, лідер команди Олег Шевченко й гадки не мав, що через десять років збере її знову – цього разу в столиці й гратиме модернізоване хард-н-хеві, але в новому образі та з новим барабанщиком Владом Хмарським. Перед тим Олег попрацював концертним звукорежисером і директором «ВВ», а згодом збудував на околицях Києва власну студію. Відновлену групу, як і студію, назвали White, а колообіг музикантів у природі підтвердив найсвіжіший хіт команди «Байкер Січ» – у відео до нього одну з байкерських ролей виконав Олег Скрипка.
 
Свого часу в «Пром­зоні», київському клубі поблизу метро «Більшовик», відбувався представницький форум вітчизняної метал-сцени CoreFest. Пам’ятаю, як присутніх вразила авангардно-альтернативна команда Mental Demise – такого дрімучо-язичницького самобутнього звуку фани ще не чули. Колеги з харківської формації Conquest, котрі грали цілком комерційний пауер-спід-метал, дуже подібний до Helloween, пізніше розповіли, що в їхньому місті є ще крутіша язичницько-металева банда. І її варто послухати.
 
Харків язичницький
 
Чутки про те, що в нашій першій столиці працює світового рівня блек-металева формація, диски якої видають найбільші метал-лейбли Європи та США, циркулювали з середини 1990-х. Дивно, але живцем ніхто з прихильників харківський феномен не бачив, а лише чув і підтверджує – рівень таки світовий. До кінця 1990-х металева тусовка вже обожнювала симфо-блек-метал гурт Nokturnal Mortum, в музиці якого наскрізним був український мелос.
 
Те, що учасники групи з християнством не хочуть мати нічого спільного, було видно з першого погляду на їхній логотип. Та й у своїх інтерв’ю саморобним «фензінам» лідер команди на прізвисько Князь, який дещо нагадує фронтмена «Кому Вниз» Андрія Середу, якби в того були борода й волосся, детально розтлумачує, що він язичник свідомий, тобто – ідейний.
Чути це і в музиці. Справді, Nokturnal Mortum підтримує ділові контакти з відомими західними лейблами, мало й рідко видає свій матеріал удома, натомість створив фестиваль язичницької субкультури «Коловрат». З-поміж аудіорелізів найбільше виділяються Lunar Poetry (1996), «Нехристь» (2000) і «Світогляд» (2004). Окремі треки вражають первісною енергією, особливо чіпляють композиції «Небесне срібло Перуна», «Карпатська містерія», «Варварські мрії», «Сльози язичника», «Крук». Між іншим, є в команди й суто патріотичні композиції – «Україна» та «Слава героям». За словами лідера цієї нетривіальної капели, гурт видає свої альбоми на Заході лише тому, що сподівається колись засіяти тамтешні землі «зерном святого українського язичництва».
 
"АННА"
"АННА" 
 
Гра за правилами
 
Чи не найбільшим захисником неформатної української музики наразі є Влад Ляшенко, який 2004 року став виконавчим директором української філії Міжнародного фестивалю The Global Battle Of The Bands. До фіналу відбіркового туру тоді вийшов київський «Оркестр Янки Козир», голос і сценічна драматургія якого вразила журі й публіку. За кілька років контактів із багатьма нашими музикантами Влад склав для себе правдиву картину стану, якості та перспектив музичного андеграунду. Водночас працював арт-директором столичного клубу «Бінго», безупинно влаштовуючи розмаїті, але завжди концептуальні концертні програми. Паралельно займався продюсуванням двох, на його думку, найбільш перспективних альтернативно-металевих команд «ТОЛ» та «АННА».
 
А два роки тому нарешті втілив давню мрію – відкрив видавничий лейбл «Інша Музика», аби довести (передусім собі), що некомерційна творчість може бути конкурентоспроможною. І це попри майже повну відсутність мас-медіа, які б підтримували альтернативні напрямки. Нині видано 20 релізів, частина яких розійшлася під час тривалого «Карма.Треш.Туру» львівської «АННИ», яку охоче запрошують виступати в різних містах країни, а її дебютник «Карматреш» став третім у каталозі «Іншої Музики».

До речі: «АННА», «Мерва», «Карна» й Pins у різні роки були за крок до перемоги в конкурсі, аби засвітитися в фіналі The Global Battle Of The Bands і принагідно позмагатися за головний приз – $100 тис. Потрапивши до п’ятірки фіналістів, вони й запам’яталися краще за інших: «АННА» – потужним емоційним драйвом, «Мерва» й «Карна» – добірним альтернативним нью-металом, Pins – психоделічним орієнтально-загадковим шармом. Але поїздку до Лондона здобув «ТОЛ» і там виборов четверте місце з-поміж 50-ти груп зі всього світу. Цікавий нюанс: харизматичний лідер-вокаліст формації на ім’я Prozorow паралельно грає на барабанах у команді DollHeads, яка нещодавно видала перший диск, а гітарист «ТОЛ’у» Сергій Любинсь­кий, відомий також як управний саунд­про­­дюсер Knob, створив просто фантастичний за звуком і концепцією дует зі співачкою Seine. Нещодавно тандем вийшов на люди з дебютником «Пальне», який, на мою думку, претендує на звання найкращого релізу поточного року.

 
P. S. Наступна публікація Тижня буде присвячена українському фольк-року та етно-ф’южну

схожі публiкацii

Новини RedTram

Loading...