ut.net.ua 2010-08-30 14:27 Завгородня Інна

Загублені

Влада обіцяє реформувати систему інтернатних закладів, проте не знає, як це зробити

Нещодавня трагедія в Ніжинському будинку-ін­­тернаті для дітей із ураженням центральної нервової системи знову привернула увагу до проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. З 7 по 11 серпня в будинку-інтернаті загинуло п’ятеро вихованців, із яких четверо дітей і один дорослий. Ще 16 осіб було госпіталізовано до реанімації та інфекційного відділення міської лікарні з діагнозом гостра респіраторна вірусна інфекція. В Ніжинському інтернаті після трагедії встановили 10 вентиляторів і пообіцяли частіше направляти до нього перевірки. Президент заявив про наміри змінити концепцію догляду за дітьми-си­­ротами, а за сиротинцями закріпити шефів і меценатів. Проте для того щоб реально покращити життя біологічних і соціальних сиріт, Україні все ще бракує політичної волі, а інтереси осіб, зацікавлених у збереженні інтернатної системи, й досі переважають над інтересами дітей.

Шкідливі інтернати

Із будинку дитини у віці трьох років сироти та позбавлені батьківського піклування потрапляють до одного з передбачених для них закладів. Дитбудинки сімейного типу й названі сім’ї – це форми опіки, наближені до родинних, решта – дитбудинки та школи-інтернати. Для дітей-інвалідів існують будинки-ін­тернати й допоміжні школи-інтернати – все це інституалізовані форми опіки.

Міжнародний досвід і українські дослідження вже давно довели: тривале перебування дитини в інтернатному закладі шкідливе, а система, яка за багато років сформувалася в Україні, – неефективна. «Найсерйозніші проблеми української системи опіки та піклування – це її надмірна інституціалізація, – вважає директор представництва благодійної організації «Кожній дитині» в Україні Володимир Кузьмінський. – Система інтернатів була сформована ще після революції в СРСР, і вона існує досі».

Догляд за дітьми в інтернатах погано впливає на здоров’я та розвиток дітей. Особливо це стосується перших трьох років: відсутність особистих стосунків із матір’ю й чуттєвої взаємодії мають надзвичайно шкідливі наслідки для розвитку дитячого мозку. Згідно з дослідженнями фахівців, більшість вихованців закладів інтернатного типу відстають у фізичному, емоційному, інтелектуальному розвитку від однолітків, яких виховували в сім’ях. Діти втрачають зв’язки з родинним оточенням, а після випуску з інтернату просто не готові до самостійного життя. «Виховуючись в інтернатних закладах, діти не бачать моделі сім’ї, – розповідає Кузьмінський. – Вони не бачать, як мама готує їжу, як родина розпоряджається бюджетом, де купувати речі й продукти, як заощаджувати, де платити за воду». З таких простих і начебто очевидних речей формується загальна непристосованість до життя й неготовність до його випробувань. І те, що значна частина випускників інтернатів потрапляє до в’язниць, – це не випадковість, а доля, запро­­понована їм державою.

Трансформація системи

Альтернатива існує – це відхід від інтернатної системи й створення закладів для виховання сиріт в умовах, наближених до сімейних, тобто деінституалізація. У США і переважній більшості країн Західної Європи також застосовували інституційне виховання, але вже давно відійшли від нього. «У США інтернатні заклади були створені ще в кінці ХІХ століття, – розповідає Володимир Кузьмінський. – Проте американці зрозуміли, що інтернатна форма і дорожча за сімейну і, головне, дуже шкідлива для дітей. Вже з 1902 року кількість дітей у інтернатах США щорічно скорочувалася на 2%, а загалом на їхнє закриття було витрачено 50 років. У жодній розвиненій країні закладів на 100-200 дітей уже немає. Ліквідація інтернатів, особливо для дітей раннього віку, є однією з умов вступу до ЄС. Через це пройшла Румунія, яка стахановськими темпами закривала інтернатні заклади й розвивала сімейні форми опіки. Болгарія на сьогодні ще не завершила цього процесу».

Україна також розпочала рух у напрямку переходу до сімейних форм опіки, проте зараз, як відзначають фахівці, тупцює на місці. Паралельно зі створенням альтернативних форм кількість вихованців в інтернатах щодо загальної кількості дітей лишається сталою. Зараз в Україні представлені майже всі альтернативи: усиновлення, опіка й піклування (за кордоном – тільки рідні, в Україні – також і сторонні люди), названа родина. Проте в Україні влаштування дитини в названу сім’ю розглядається як постійне, а за кордоном – це тимчасова форма, поки соцпрацівники не допоможуть біологічним батькам відновити можливості догляду за дитиною.

При цьому дослідники попереджають, що деінституціалізація та впровадження альтернативних форм опіки не є панацеєю. Не менші зусилля потрібно спрямовувати на те, аби дитина не потрапила до інтернату, зокрема, на допомогу батькам, які через матеріальні проблеми можуть бути позбавлені батьківських прав. Окрім соціальних виплат після народження дитини, що існують в Україні, у деяких країнах Європи, які підтримують родини задля профілактики соціального сирітства, виплати на дітей здійснюються аж до досягнення ними повноліття або закінчення навчання. Таким чином держава сприяє збереженню сім’ї і запобігає потраплянню дитини до інтернату – а на цьому ще й економить. Багатьом проблемам мож­­на вчасно запобігти за допомогою втручання психологів і місцевих соціальних служб. У нас же втручання держави відбувається вже тоді, коли потрібно забирати дитину з родини.

Новини RedTram

Loading...