Економіка 2010-11-28 10:43 Якубовський Мирон , Лаврик Андрій

Ідентифікація спецслужби

Навіщо Україні Служба зовнішньої розвідки

Про зовнішню розвідку України широкий загал практично нічого не знає. Утім, говорячи про роботу вітчизняних розвідувальних служб, треба розуміти, що 99% інформації про хід та результати розвідки не можуть стати відомими пересічному громадянинові (оскільки в такому разі втрачається сенс цієї діяльності). Але зважаючи на те, що СЗР та її кадровий апарат утримуються коштом платників податків, важко заперечити, що ми, пересічні громадяни, маємо право бути впевненими в тому, що наші гроші використовуються ефективно.

Реалії розвідки

Будильник спрацьовує о 6.30. Лейтенант похапцем його вимикає, щоб не прокинулася дружина. Плентається до ванни. Почистити зуби, контрастний душ, ретельно поголитися. Бутерброд нашвидкуруч, чашка розчинної кави – і вже треба бігти. Він укотре задумався над тим, чи варті такі ранні підйоми 4 тис. грн зарплати на місяць. Маршрутка з Троєщини до станції метро «Петрівка» неквапливо пробивається крізь затор на Московському мосту. Потім переповнений вагон метро і 20 хвилин у приміському автобусі. Штаб-квартира Служби зовнішньої розвідки України ховається в лісі неподалік Києва. Пильний охоронець, перш ніж пропустити лейтенанта, кілька секунд вивчає посвідчення. Кількадесят метрів коридором – і ось кабінет, який лейтенант ділить зі ще двома оперативниками. Він вітається з ними, доки завантажується комп’ютер, поспіхом скидає джинси й светр, ховає у шафу, перевдягається в діловий костюм. Учора на нараді керівництво вимагало перевиконання планів із підготовки матеріалів і красномовно розповідало, наскільки «споживачеві» потрібна достовірна інформація. Лейтенант відкриває свої записи, береться за телефон і починає пошук потенційного джерела інформації.

Більшість вважає, що сучасний розвідник – це агент, укорінений у закордонні владні структури, який викрадає секрети умовного ворога. Насправді це аналітик, здатний зібрати й систематизувати інформацію, важливу для безпеки та розвитку своєї держави, не перетинаючи її кордонів і не порушуючи законів інших країн. Розвідка з власної території завжди вважалася найефективнішим напрямом розвідувальної діяльності, оскільки, на відміну від закордонних резидентур, де доводиться працювати у ворожому середовищі, надає багато переваг, таких як допомога від вітчизняних експертів. Ще за часів СРСР до складу Першого головного управління КДБ (здійснювало розвідувальну діяльність) входило Управління «РТ», яке проводило операції зі здобуття розвідданих та вербування іноземних громадян на території Союзу. Історики радянських спецслужб кажуть, що саме на цей підрозділ припадала левова частка інформаційного результату всієї розвідувальної структури.

Звісно, українська розвідка має співробітників і за кордоном. Ці фахівці з дипломатичним статусом у країні перебування збирають та аналізують інформацію з відкритих джерел, спілкуються з місцевими спеціалістами з тих чи інших галузей, у яких Українська держава має свій інтерес, передають зібрані дані в «Ліс» (так розвідники між собою називають штаб-квартиру). Але голов­­ну роботу виконують офіцери, що працюють на території України. Рутина розвідника – перегляд преси, зустрічі за кавою (або чимось міцнішим) із менеджерами та бізнесменами, дипломатами й журналістами, підготовка сухих аналітичних записок, які, доповнені (чи, навпаки, скорочені), пройшовши через кабінети вищого керівництва спецслужби, ляжуть на стіл керівників держави.

Інше питання – на яку інформацію полює українська розвідка.

Відповідальні за все

Держави так глибоко інтегровані у світову спільноту, що зов­нішні чинники, які впливають на їхній розвиток, є чи не більш значущими, ніж події, що відбуваються всередині країни. І якщо більшість владних структур зорієнтовані передусім на внутрішні зміни, то розвідувальні органи в усьому світі створені для того, щоб допомогти державним структурам орієнтуватися й ефективно взаємодіяти в геополітичному просторі, використовуючи секретні дані про перебіг подій за межами країни.

СЗР України не визначає самостійно напрямів своєї роботи. Відповідні завдання, згідно із законодавством, перед нею ставлять президент та очолювана ним Рада національної безпеки і оборони. СЗР виконує їх і надає результати органам влади, а останні вже приймають чи коригують відповідно до них свої рішення та дії. За умов нормальної роботи цього механізму успіхи чи невдачі України на міжнародній арені, як в економічному, так і в політичному аспектах, можна пов’язувати з вітчизняними спецслужбами.

Розвідувальну службу можуть цікавити практично всі сфери життя та діяльності: від свинарства до запуску космічних кораблів, від офіційних заяв чільників інших держав до чуток і думок іноземних громадян. Наприклад, якщо Україна веде торговельні переговори, приміром, із Парагваєм, то відповідальні за них посадові особи мають отримати від розвідувальних органів об’єктивну інформацію про все, що може вплинути на ці перемовини і з політичного, і з економічного погляду: громадська думка в країні-партнері, взаємні інте­реси парагвайського та українського бізнесу на ринках обох країн, нюанси співпраці Парагваю з іншими країнами, можливі конкуренти тощо.

Природно й зрозуміло, що справжніх напрямів роботи спецслужби за жодних умов ніхто не оприлюднюватиме. Утім, цілком логічно було б припустити, що кілька сфер ніяк не могли лишитися поза увагою Служби зовнішньої розвідки.

Зовнішня політика. Увага СЗР тут може бути розподілена за чотирма основними напрямами.

1. Суміжні західні держави, передусім Польща та Румунія. Якщо перша цікавить у контексті економічних відносин і спільної підготовки до проведення фінальних матчів чемпіонату Європи 2012 року, то друга, зважаючи на територіальні претензії та економічну конкуренцію в Чорноморському басейні й на Дунаї (судохідні шляхи), вивчається як конкурент і навіть потенційний військовий опонент. До речі, у березні минулого року в Румунії арештували функціонера Мін­оборони за підозрою в шпигунстві на користь України (див. Тиждень, № 6, 2010).

2. Сполучені Штати Америки. Наміри найвпливовішого військового, політичного та економічного гравця планети знати життєво необхідно.

3. Європейський Союз. Це наддержавне утворення має помітний вплив на економічне та політичне життя України. Крім того, тривають переговори з ЄС про зону вільної торгівлі та спрощення візового режиму, що, безумовно, потребує супроводу спецслужби.

4. Росія. Попри те що в Україні до влади прийшла політична сила, якій симпатизує Кремль, Москва не поступатиметься економічними й геополітичними інтересами в ім’я слов’янського братства. Відповідно українська розвідка має з’ясовувати справжні наміри РФ і визначати засоби, якими сусіди їх втілюватимуть.

Економіка. Зокрема, нафта, газ та їхній транзит. Україна критично залежна від поставок енергоресурсів, тож державні органи мають отримувати вичерпну інформацію щодо тенденцій на ринках, передових наукових розробок із видобутку вуглеводнів, енергозберігаючих технологій, а також можливості диверсифікації поставок. Відповідно розвідка мусить вивчати ситуацію в цьому контексті не тільки в Росії, а й у Казахстані, Азербайджані, Узбекистані, країнах Близького Сходу і навіть Венесуелі, що заявила про намір експортувати нафту до Білорусі транзитом через Україну.

Оборонно-промисловий ком­плекс. У боротьбу за ринки збуту озброєнь утягнуті спецслужби як країн-виробників, так і країн-покупців. Причому діяльність розвідок тут не обмежується збором інформації про кон’юнктуру, справа доходить до інформаційних диверсій проти конкурентів. Зокрема, переговори про постачання Україною в Таїланд партії бронетранспортерів супроводжуються інформаційними «викидами» в міжнародну пресу, буцімто наша країна неспроможна виконати цей контракт. Звідки походять ці диверсії, здогадатися нескладно.

Зараз, після приходу до влади проросійських сил, заговорили про зв’язок українських спецслужб із російськими, а також про те, що нібито останні мають певні преференції. Враховуючи, що про діяльність нашої розвідки майже нічого не відомо (окрім участі у звільненні українських моряків із піратського полону, що є дуже малою частиною роботи СЗР), такі припущення вельми негативно впливають на імідж СЗР у власній країні. З цього приводу варто згадати вислів Вінстона Черчілля: «Немає постійних друзів, є постійні інтереси».

Взяти хоча б збройну галузь, якою традиційно опікуються спецслужби. У торгівлі зброєю Росія і за номенклатурою, і за регіонами продажу є прямим конкурентом України на світових ринках. Нинішню ситуацію аналізувати складно, але за попереднім досвідом збройний бізнес в нашій країні завжди називали президентським. Логічно було б уявити: щоб «президентський бізнес» був успішним, спецслужби мають отримати відповідні завдання щодо просування саме українських зразків на закордонні ринки. Чи відмовиться Янукович і Ко від зброярських мільйонів на догоду партнерів із Москви? Навряд чи.

Хибність твердження про те, що українська розвідка з приходом до влади біло-бла­китних згорнула роботу щодо Росії, ілюструє цікава деталь. За інформацією (втім, офіційно не підтвердженою) джерела Тиж­ня в спецслужбах, щойно Віктора Януковича оголосили президентом України, голова СЗР Микола Маломуж (очолював зовнішню розвідку з квітня 2005-го) нібито наказав підлеглим припинити моніторинг інформаційного простору північного сусіда. Однак із приходом на цю посаду колишнього народного депутата від ПР Григорія Ілляшова 18 червня цього року вітчизняна розвідка знову почала відстежувати події та тенденції в РФ, щоправда, як стверджують наші джерела, формулювання зведень стосовно Росії, які потрапляють до керівництва держави, стали м’якішими, ніж за президента Віктора Ющенка.

Бути непомітними

«Ефективність будь-якої розвідки поза межами країни можна коментувати лише за одним чинником: наявністю гучних скандалів із розкриттям наших розвідників, – стверджує Віктор Чумак, директор Українського інституту публічної політики. – Якщо таких фактів немає, як і видворень (з інших країн наших. – Ред.) дипломатів/розвідників, отже, все працює нормально. Хоча не виключено, що будь-яка діяльність (української розвідки. – Ред.) відсутня, але це надто песимістично».

«Питання ще й у тому, чи ставлять узагалі зараз якісь конкретні завдання СЗР, враховуючи цілковиту бездіяльність Ради національної безпеки і оборони, – зазначає генерал-лейтенант Олександр Скіпальський, колишній заступник голови Служби безпеки України й екс-керівник контррозвідки СБУ. – Зараз відсутній будь-який координаційний центр із налагодження роботи спецслужб».

Пересічному громадянинові небагато відомо про діяльність вітчизняної розвідки. Останню публічну оцінку роботи Служби зовнішньої розвідки України виклав колишній керівник цієї структури Микола Маломуж. «Можу відповідально сказати, що наша технічна розвідка увійш­­ла до трійки світових лідерів, – заявив він. – А нашу модель симбіозу оперативної складової та технічної розвідки перейняли багато країн світу. В десятки разів зріс напрям науково-технічної розвідки. Обсяги інформації, що здобувається для інноваційного розвитку економіки, також збільшилися в десятки разів. Дуже добрі в нас позиції і в боротьбі з піратством».

Люди, які більш-менш обізнані в роботі українських спецслужб, сприймають такі заяви доволі скептично. Взяти хоча б твердження про те, що «українська технічна розвідка увійшла до трійки світових лідерів».

З огляду на те, що технічна розвідка – це дуже ресурсовитратний вид діяльності через високу вартість засобів, за допомогою яких вона ведеться, поза сумнівом, першість у цій галузі впевнено утримують США. Це зрозуміло, оскільки не в кожної країни вистачить бюджету на супутники, безпілотні літальні апарати, масштабні центри обробки даних, глобальну систему моніторингу інтернету тощо. Зокрема, на Агентство національної безпеки США (АНБ) покладено обов’язок бути «очами і вухами» уряду в кожній шпаринці, в яку може пролізти гіпотетичний терорист. Чисельність співробітників цієї установи – близько 38 тис. Її бюджет засекречено, але експерти оцінюють його у $8–15 млрд на рік. Менше, але зіставні за масштабом суми витрачають на цю сферу Велика Британія (МІ-6), Німеччина (BND) і Франція (DGSE).

Враховуючи, що бюджет української Служби зовнішньої розвідки 2010 року становив, за офіційними даними, 388,4 млн грн (приблизно $50 млн), говорити про паритет із названими країнами в такому дорогому задоволенні, як технічна розвідка, якось навіть незручно.

Утім, експерти переконані, що Служба зовнішньої розвідки цілком здатна виконувати поставлені перед нею завдання. Водночас можна впевнено говорити, що основні пріоритети роботи СЗР не змінилися. Це максимально повне забезпечення державних органів інформацією про міжнародні ринки, зміни на світовій політичній арені, тенденції та розвиток науково-технічної думки, ризики та загрози для України з боку тероризму чи міжнародної злочинності.

Однак виконання цих завдань є реальним лише за умови, що Віктор Янукович і його команда усвідомлюють можливості своєї розвідувальної слу­жби. Робота розвідки буде ефективною тільки в разі застосування її напрацювань. Якщо замовники та споживачі розвідувальних даних не хочуть використовувати відповідну інформацію для досягнення конкретного результату, то найкращі здобутки розвідки можуть опинитися в кошику для сміття. Адже дуже часто високопосадовці, отримуючи відомості, які не збігаються з їхніми поглядами чи прогнозами, не можуть знайти в собі сміливості визнати помилковість власних сформованих суджень.

Малоймовірно, що керівництво спецслужби в такій ситуації піде на конфлікт із владними структурами через якусь ідейність. Як наслідок – особи, які мають ухвалювати рішення, отримують ту інформацію, яку хочуть бачити, а не ту, яка відображає реальний стан речей. Інакше кажучи, в умовах неузгодженості співпраці між споживачами інформації та спецслужбами на певному етапі виконавці змушені видозмінювати об’єк­тивні дані з політичних мотивів чи на догоду високопосадовцям.

В українських спецслужбах вже не перший рік спостерігається тенденція, коли, наприклад, на формальне завдання, яке потрібно виконати «до завтра», дається формальний результат, що влаштує «замовника», в той час як насправді все набагато складніше. Також нерідко тексти аналітичних звітів, що містять попередження про значні загрози в економічній чи політичні площині, спричинені діями уряду, керівництво спецслужби виправляє таким чином, щоб раптом не накликати на себе гніву.

«Усе залежить хоча б від того, наскільки часто керівництво розвідки зустрічається з президентом, чи постійно функціонують Комітет з питань розвитку, відповідний підрозділ РНБО, – каже Олександр Скипальський. – Але нічого цього немає, і я не знаю, як усе це буде вирішено. Тому СЗР, можна сказати, діє в режимі самостійної постановки та виконання завдань, визначення проблем і їх вирішення».

Щоб в Україні розвідувальні можливості, які оплачуються платником податків, використовувалися на повну силу, потрібні політична воля та управлінська рішучість перших осіб держави. Та чи хочуть керманичі країни знати, куди вони її насправді ведуть?

 

Основні завдання*

• Збирання, аналітичне опрацювання та надання керівникам вищих органів державної влади розвідувальної інформації
• Сприяння спеціальними заходами провадженню державної політики України в економічній, політичній, військово-технічній та інших сферах
• Забезпечення безпеки установ України за кордоном, безпеки працівників цих установ та членів їхніх родин
• Участь у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю і тероризмом
• Протидія зовнішнім загрозам національній безпеці України, життю, здоров’ю її громадян та об’єктам державної власності за межами України
*За інформацією, розміщеною на офіційному сайті Служби зовнішньої розвідки України

"За сприяння блогу "Розвідка України"