Економіка 2012-10-12 09:27 Лановий Володимир

Український бізнес - афера століття. Малий і середній бізнес в облозі

Взаємна ворожість між підприємцями, владою і простими українцями лише посилюється, що може призвести до суспільного розколу. Як цьому запобігти

Цей сектор приватного підприємництва відрізняється від інших масштабами бізнесу, зокрема, незначною кількістю працівників, яких зазвичай не більше 10–20 на малих фірмах і до 200 на середніх. Також має менші показники вартості залученого капіталу та площі використовуваних приміщень. Зрозуміло, що обсяги продукції, обороту, доходу знач­но нижчі. Однак важливо наголосити, що лише чисельність працівників є найточнішим критерієм малого масштабу бізнесу. 

На мою думку, помилково здійснювати градацію підприємств за обсягами обороту, як це відбувається в Україні: нині два-три фахівці можуть розгорнути за допомогою новітніх мережевих систем, зокрема й інтернету, бізнес на сотні мільйонів гривень. Але вони залишаються малою фірмою, яку не можна позбавляти можливого фінансового сприяння (як у цивілізованих країнах). До того ж диференціація регуляцій і преференцій дрібного бізнесу за критерієм обсягів обороту, як це зроблено в Україні після впровадження Податкового кодексу, відповідно до якого податок встановлюється у відсотках цього показника – і що більшим є оборот, то вищою буде ставка податку, позбавляє стимулу розгортати виробництво. А це, власне, є метою ділового підходу. Тож варто повернутися до критерію кількості працівників і оподатковувати не оборот, а прибуток фірми.

Читайте також: Ілюзія макроекономічної стабільності

Втім, не лише масштабами відрізняється цей сектор. Малі та середні приватні компанії є найтиповішими класичними буржуазними (вільними) структурами. Власник у безумовній більшості випадків одночасно є керівником бізнесу. Завдяки цьому забезпечується ефективний контроль власників над виробництвом і безпосередня їхня участь та ініціювання пошуку господарських вдосконалень. Зокрема, всередині фірми немає ієрархічних відносин, що виключає бюрократизацію, тяганину, ефект «несправного телефону». Спостерігається менша напруженість стосунків між власником і працівниками. Навпаки жорсткість умов функціонування фірм і загрози швидких банкрутств навіть дещо зближують власника з найманими працівниками, підвищуючи зацікавленість останніх у результатах бізнесу. Працівники за таких умов виконують роботу не за принципом «від дзвінка – до дзвінка», а «скільки треба». Завдяки цьому раціональніше використовується робочий час. Цілком закономірно, всередині компаній вдається запровадити жорстку і чітку фінансову дисципліну з мінімальними виробничими витратами.

Малі та середні підприємства об'єктивно є вузькоспеціалізованими, що дає змогу підтримувати високий рівень якості продукції (послуг), якщо справою займаються професійно, і з часом його підвищувати. Відносно низький рівень капіталомісткості підприємств цього сектору надає можливості для швидкого оновлення і уникнення старіння матеріаль­но-технічної бази виробництва.

При цьому дрібне підприємництво перебуває у найбільш конкурентному ринковому середовищі, відрізняючись найсильнішим впливом ринку на внутрішні господарські рішення та швидким і адекватним реагуванням компаній на ринкові зміни. Це гнучкі до таких змін структури. До того ж малі та середні підприємства є найактивнішими у відкритій конкурентній ринковій боротьбі. Прагнення вільного господарювання, незалежності від владних органів, уникнення корупційних взаємовідносин із ними – основні риси МСБ. Дрібні фірми орієнтуються насамперед на ринкові імпульси, індикатори, інформацію і значно рідше цікавляться заявами, обіцянками влади й очікуваними макроекономічними показниками. Вони самостійно шукають ніші незадоволеного ринкового попиту і висувають пропозиції щодо його задоволення. Цим самим безпосередньо впливають на процеси ринкового саморегулювання рівноваги попиту-пропозиції, рівнів цін, прибутковості окремих видів бізнесу, розподілу ринкових потоків капіталу і його накопичення для створення нових робочих місць. Саме тому цей сектор приватного бізнесу – активний шукач підприємницького прибутку та ринкових джерел його зростання: задоволення найбільш невідкладних потреб споживачів і подолання товарних дефіцитів, пропозиції інноваційної продукції, знижен­­ня цін на стандартну продукцію (завдяки зниженню витрат і запровадженню кращих технологій) тощо.

Читайте також: Український бізнес – афера століття. Держкорпорації як годівниці влади

Фактично МСБ найбільше відповідає критеріям прибуткового підприємництва і потенційно міг би забезпечувати найбільшу частку загального обсягу прибутків у країні.

У міжгосподарських відносинах суб’єктів дрібного підприємництва домінують відносини співпраці, кооперації, пошук компромісних і взаємовигідних рішень, раціональної взаємодопомоги і взаємокредитування (товарного, грошового, інвалютного тощо). Натомість в українських умовах малі та середні бізнесмени уникають співпраці з великими корпораціями та з державними органами, визнаючи їх невідповідальними і, зважаючи на умови українського безправ’я, такими, з якими не можна законно вирішувати суперечності, а отже, взагалі мати справу.

Підприємницький  голодомор

Проте в українських реаліях висока просторова і статут­но-функціональна мобільність малих фірм і незначна вартість капітальних засобів є перешкодами для банківського кредитування, оскіль­­ки це підвищує ризикованість відповідних позичкових операцій (що впливає й на рівень процентних ставок). Не можуть спиратися дрібні підприємці й на допомогу банків при виникненні критичних заборгованостей, коли потребують перекредитування. Саме тому відсоток банкрутств у цьому секторі є найвищим. У кризові часи у сталих економіках він становить 10–15%, в Україні ж під час фінансової кризи 2008–2009 років сягнув 35–40%. З цих причин український малий бізнес не знаходить порозуміння з банками і користується переважно власними (позабанківськими) джерелами запозичень. Не дивно, що в Україні поза банками обертається великий обсяг готівки (порівняно з іншими європейськими країнами), становлячи приблизно третину всього обсягу грошової маси країни. Ще більше вражає порівняння обсягів іноземної валюти на руках у населення, яке, за оцінками Національного банку, сягає $60 млрд, із залишком валютних ресурсів комерційних банків, що на сьогодні за різними даними дорівнює приблизно $9 млрд. Долари на руках у населення – це, по-перше, валютні готівкові заощадження сімей, а по-друге, доларові фонди бізнесу. Тобто валютні ресурси вільного підприємництва значно потужніші за банківські, що свідчить про слабкість і ненадійність інституційної фінансової сис­теми, а також її неспроможність обслуговувати реальний інноваційний бізнес.

Позабанківські операції вільного підприємництва надають йому змогу уникати контролю з боку державних фіскальних органів, не легалізувати реальних доходів, працювати у тіньовому секторі, не сплачувати всіх податків, неофіційних поборів і явних хабарів, якими обкладають незалежних і незахищених підприємців влада, криміналітет і правоохоронні органи. От і складається ситуація, за якої малий і середній бізнес в Україні фактично є нелегальним, поза законом. Хто за таких обставин буде ним займатися?

Читайте також: Український бізнес – афера століття. Підприємницькі прибутки як суспільне благо

Як уже зазначалося, малі та середні підприємства перебувають у найжорсткішому режимі економії, беззахисні перед банкрутством, а тому найвідповідальніші за своїми фінансовими і господарськими зобов'язан­нями. Вони ніби приносять себе в жертву на вівтар банкрутства, щоби в суспільстві панувала фінансова стабільність, були створені умови для безперервного розвитку. Не дивно, що в національних економіках із найбільшою часткою дрібних фірм найвища фінансова ста­більність. До таких держав належать, зокрема, США, Велика Британія, Німеччина, Японія. Й у цих країнах дрібний бізнес забезпечує найбільші надходження до держскарбниці – за різними даними понад 2/3 її доходів. Саме в колективах малих і середніх компаній цих країн найчастіше з’являються інноваційні ідеї. Тут найдинамічніше створюються нові робочі місця та досягаються найвищі темпи зростання вартості бізнесу. Ними найбільше опікується влада. Коли світову економіку вразила фінансова криза 2008 року, уряд Великої Британії один з перших траншів допомоги виділив підприємцям малого і середнього бізнесу – понад £60 млрд.

На жаль, в Україні за будь-якої влади не йшлося про малий і середній бізнес, як про локомотив економіки. Вже від перших років незалежності такий бізнес зазнавав утисків, не маючи можливостей для оренди чи придбання виробничого приміщення, отримання кредитів, імпорту обладнання тощо. Водночас великі державні заводи не мали відповідних проблем. Вони витратили ресурси банків, втратили договірні відносини у межах колишнього соціалістичного табору, зупиняли виробництво та, зрештою, звільнили працівників, залишивши їх без роботи. Донині ситуація не покращилася, а починаючи з 2010 року, до раніше наявних труднощів додалися нові: фінансові, регуляційні, податкові, юридичні. Права приватної власності на бізнес доволі часто зневажають, вищого рівня сягнуло нахабство чиновницьких, правоохоронних, судових органів, які вже майже офіційно вимагають хабарів. За таких обставин підприємництво не могло стати інноваційним потенціалом для економіки, не було поширено в найбільших і перспективних галузях, не задовольнило попиту на внутрішніх ринках і не допомог­ло подолати дефіцитного торговельного балансу держави. Навпаки малий і середній бізнес задовольняє внутрішній попит здебільшого за рахунок увезених іноземних товарів і фактично збільшує зовнішньоторговельний дефіцит. Однобокий вихід підприємницького запалу в торгівлі та пов'язаних із нею галузях лише спотворює структуру економіки. 

Читайте також: Український бізнес – афера століття. Псевдобізнес

Дрібний бізнес в Україні за різними даними забезпечує до держскарбниці менше ніж 10% доходів. І, працюючи поза легальною валютно-грошовою системою, він не сприяє досягненню стабільності останньою.

Політична відповідь підприємців

Нині мале підприємництво дедалі більше переходить у тінь, стає асоціальним і політично радикальним. Підприємницький майдан – перший дзвіночок, який змусив фіскалів дещо зупинити закручення гайок. Проте загалом це нічого не змінило. Підприємці зневірились в інститутах влади, демократичному устрої, соціальній спрямованості і недискримінаційності внутрішньої політики. Внаслідок озлобленості і відчуття, що до них ставляться, як до ізгоїв, вони відокремлюються в окрему касту і стають непривабливими для простих українців. Підприємці готові платити хабарі правоохоронцям і приховувати прибутки від офіційного оподаткування. Податківці, своєю чергою, вигадують ірраціональні формули податкового зашморгу: запроваджують каральні види зборів, правила одностороннього нав'я­зування податкових зобов'язань та силові способи примусу до їхнього виконання. Взаємна ворожість лише посилюється. Податкові потоки від підприємництва до державної скарбниці дуже швидко зменшуються. Від такого режиму ніхто не виграє. 

Отже, політична позиція малого підприємницького класу – боротися за економічні свободи і права, протистояти бюрократич­но-корупційній системі. Вони антагоністи формальних владних органів і представників великого капіталу. Вони – за розвиток приватного сектору і не хочуть входити до неринкових соціальних інститутів: пенсійних, страхових, освітніх, медичних тощо. Для суспільства це неприйнятна критична ситуація. Фактично така негативістська поведінка підприємців призводить до суспільного розколу.

Як подолати розкол:

– забезпечити рівноправні декриміналізовані суспільні відносини;

– приборкати податкові, правоохоронні, контрольні органи, місцеву й центральну владу, які відкрито знущаються з підприємців;

– запровадити реальний правовий захист останніх і покарання посадовців;

– заборонити несанкціоновані судом перевірки підприємств, ареш­ти рахунків і майна фірм, кримінальне переслідування громадян податковою міліцією; запровадити відкриті судочинні справи про банкрутство без втручання фіскальних органів;

– запровадити дієву і результативну антикорупційну систему: ухвалити спеціальне законодавство і створити позаурядове агентство, провести інституційні зміни у державній службі, забезпечити прозорість влади, ввести кримінальне покарання корупціонерів, сформувати публічний реєстр останніх, висвітлювати найбільші корупційні оборудки тощо;

– оподатковувати не оборот малого бізнесу, а прибуток фірми;

– скасувати норми оподаткування, які змушують дрібних підприємців відраховувати кошти до солідарного пенсійного фонду, дискримінують у питаннях нарахування ПДВ в операціях із великими компаніями, ставлять у правову залежність від корисливих митарів тощо;

– створити мережу спеціальних гарантійних банківських установ з кредитування малого й інноваційного підприємництва та забезпечити за допомогою урядових дотацій низький рівень процентних ставок за цими операціями;

– заохочувати створення малих підприємств у продуктивних галузях економіки, зокрема стимулювати молодих фахівців, які планують створювати свої компанії; зменшитиити час надання органами влади різноманітних дозволів на випуск продукції та послуг; ввести спеціальні норми спрощеного відкриття і заохочувального регулювання підприємств інтернет-економіки;

– у регіонах за допомогою держави і місцевої влади розгорнути інфраструктурні системи для розміщення кластерів малого і середнього підприємництва зі спеціальними пільгами його оподаткування;

– вирішити загальні питання підприємницького функціонування – ринкової конкуренції, свободи зов­нішньоекономічної діяльності, включаючи торговельні, валютні, інвестиційні, позичкові операції, створити спеціальні суди і процедури пришвидшених арбітражних рішень, спростити процес заснування, легалізації, закриття бізнесу тощо.

Зрештою, лише за цілковитої підтримки суспільства може бути сформований повноцінний дрібний бізнес, а водночас і середній клас.

продовженя циклу читайте в номері №41 "Українського тижня"

схожі публiкацii

Новини RedTram

Loading...