ut.net.ua 2010-10-15 00:00 Пастухова Аліна

Приручити парламент

Задля посилення контролю над Верховною Радою влада хоче запровадити мажоритарку

Зі скасуванням політрефор­­ми-2004 та ухваленням змін до закону про регламент Верховної Ради, що дозволили міжфракційні переходи депутатів, стане іншою й розстановка політичних сил у парламенті. Коаліція тепер не потрібна, тож під конкретний законопроект формуватиметься ситуативна більшість. Створено базу для нових депутатських фракцій. За таких розкладів Янукович отримує можливість для маневру, шукаючи підтримки, скажімо, економічних законопроектів поміж парламентських бізнес-груп, а «ідеологічних» (мова, освіта тощо) – поміж комуністів і проросійськи налаштованих депутатів. Але при цьому зростають і шанси опозиційних депутатів блокувати ініціативи глави держави. Проте такий сценарій в Адміністрації президента, вочевидь, враховують: щоб зробити депутатів слухнянішими, хочуть запровадити мажоритарку, що вже й озвучив Віктор Янукович.
 
Хитка перевага

Хай там як радіють в Адміністрації президента поверненню до Конституції 1996 року та поправкам до закону про Кабмін, що зробили Віктора Януковича хазяїном виконавчої влади, для реалізації всіх планів його оточення цього замало. Гаранту і КО потрібна лояльна до них парламентська більшість, готова проштовхувати закони, у яких вони зацікавлені.

На Банковій зараз роблять усе, щоб Верховна Рада залишилася під контролем президента. Принаймні гра на публіку поки що вдається. Незважаючи на те, що зі скасуванням політреформи зникло поняття парламентської коаліції, а отже, відпала потреба в укладанні коаліційних договорів, ПР підписала нову угоду про створення парламентської більшості «Стабільність і реформи» з комуністами та Блоком Воло­димира Литвина. При цьому регіоналам більше не потрібно йти із союзниками по більшості на компроміси, якщо останні почнуть лякати їх розлученням. За Конституцією в редакції 2004 року розпад коаліції фактично означав відставку уряду, оскільки кожна нова коаліція мала сформувати свій склад Кабміну. І залишався ризик, хоча й невеликий, втрати президентом контролю над виконавчою владою, якщо наступна коаліція раптом виявиться не пропрезидентською. Тепер же такого юридичного поняття, як коаліція, не існує, а процес формування уряду та його відставка залежать від настроїв в Адміністрації президента.

Якщо ж хтось із теперішніх союзників раптом вирішить стати опозиціонером, ПР готує план «Б» – розширення власної фракції до розміру парламентської більшості у 226 голосів. Поки що його реалізація регіоналам вдається: протягом тиж­­ня після скасування політ­реформи їхня фракція зі 172 депутатів збільшилася до 180. Вочевидь, незабаром під біло-блакитні прапори стануть і грошовиті бютівці Микола Баграєв, Сергій Осика, Таріел Васадзе й Олександр Буряк, які підтримали зміни до закону про Кабмін, вигідні президенту. У ПР чекають і на решту 27 позафракційних, яких, за словами самих депутатів, намагаються загнати до фракції ПР за допомогою тиску (обіцяють проблеми з бізнесом) або грошей.

Однак парламент у версії-1996 у віддаленій перспективі може завдати президентові й великих неприємностей. Як розповідають у Верховній Раді, не всі позафракційні збираються йти до ПР, а отже, до пропрезидентської більшості у 226 голосів фракція партії влади може не дотягти. Реінкарнована більшість ПР – КПУ – Блоку Литвина також може дати збій, що вже встигли продемонструвати комуністи під час розгляду соціальних законопроектів.

Легалізація ж міграції депутатів врешті-решт призведе до виникнення нових депутатських фракцій, напівлояльних і нелояльних до влади, почнуться торги цих фракцій із президентом. І в обмін на їхні голоси гаранту доведеться йти на певні поступки.

Зараз у парламенті може поступово сформуватися щонайменше сім нових депутатських фракцій. На власну фракцію тепер претендує новоспечений лідер ХДС Давид Жванія, близько 20 осіб матиме «Наша Україна», напевно, спробує вести незалежну гру «Єдиний Центр». Решта колишніх нунсівців, не згодних із політикою ПР, за прогнозами експертів, може утворити щось на кшталт фракції Народного руху. У ВР подейкують про створення фракції екс-бютівця Богдана Губського. Також у БЮТ очікують поступового відокремлення групи ПРП (за прогнозами Томенка, фракція БЮТ у Раді може зменшитися зі 124 до 100 депутатів). Вочевидь, «намалюється» і фракція «Фронту змін» Арсенія Яценюка. Над отриманням представництва в парламенті зараз активно працює і Сергій Тігіпко. Як розповідають у «Сильній Україні», частина депутатів уже висловили бажання допомогти віце-пре­­м’єрові з формуванням власної фракції у Верховній Раді. Інтерес до «сильних» виявляли, зокре­­ма, нунсівець Олександр Третяков та позафракційний Тарас Чорновіл.

Маленькі «регіональні» неприємності

Уже найближчим часом проблеми президентові можуть створити свої ж. Навіть зараз унаслідок кадрової чистки в уряді (повернення до Консти­­туції-1996 передбачає звільнення двох віце-прем’єрів) посилилося протистояння всередині самої партії влади. Відтак фракція ПР у Верховній Раді може перетворитися на кілька незалежних центрів, кожен із яких намагатиметься вести свою гру.

Партія регіонів фактично є конгломератом кількох бізнесових груп: Ріната Ахметова, Дмит­ра Фірташа та Андрія Клюєва, які досі трималися в межах однієї політичної сили завдяки об’єднавчій ідеї прагнення до реваншу на президентських виборах 2010 року. Після перемоги Януковича на перший план вийшли особисті інтереси кожної з груп, але гарантові вдалося досягти балансу сил всередині партії завдяки розподілу посад в Адміністрації президента й Кабміні. Та повернення до Основ­ного Закону в редакції 1996 року порушило його. Адміністрація фактично перетворилася на уряд, а Кабінет Міністрів став декоративним інститутом, цілковито залежним від президента. Як наслідок – зросли можливості впливу групи Фірташа, партнер якого Сергій Льовочкін очолює Адміністрацію. Натомість погіршилися позиції Ахметова, люди якого контролюють лише посаду заступника Льовочкіна та кількох людей в уряді. У найгіршій ситуації опинився Клюєв, група якого представлена лише в Кабміні. Ось тільки залишатися на другорядних ролях «ображені» групи інтересів навряд чи схочуть: розпочнеться боротьба за вплив, яка зрештою позначиться і на парламентській фракції та її голосуванні у ВР.
«Янукович зараз повторює шлях пізнього Кучми, а тяжіння Кучми до авторитаризму свого часу викликало незадоволення бізнес-груп навколо нього. ПР може розколотися, і саме через міжелітні суперечності», – прогнозує політолог Олексій Гарань.

Мажоритарна панацея

За ситуації, що вимальовується у Верховній Раді, президенту бажано зробити депутатів слухнянішими, щоб під час розгляду важливих для гаранта законопроектів не було неприємних сюрпризів. Схоже, рецепт в Адміністрації президента знай­дено: повернення мажори­­тар­но-про­­порційної системи виборів до законодавчого органу, що діяла за Кучми. Логіка зрозуміла. Де­­путати-мажоритарники зазвичай спираються на власний бізнес, а щоб він не постраждав, охоче долучатиму­ться до провладної більшості й голосуватимуть так, як їй потрібно. Така ситуація вже виникала 2002 року, коли прокучмівський блок «За Єдину Україну», фінішувавши за партійними списками лише третім, сформував більшість за рахунок депутатів-мажори­­тар­­ни­­ків. Вочевидь, на це розраховують і в Адміністрації президента після обрання парламенту нового скликання (дату виборів до якого у зв’язку з поверненням до старої редакції Основного Закону за традицією визначатиме Конституційний Суд).

Але і ця схема час від часу може давати збої. Парламент не раз перешкоджав планам Леоніда Кучми. Зокрема, саме завдяки ВР Кучмі так і не вдалося імплементувати результати референдуму 2000 року щодо внесення до Основного Закону змін, які ще більше розширювали і без того великі президентські повноваження.[2141][2142]