ut.net.ua 2010-09-19 00:00 Лепетун Ян

Чорна пляма світової економіки

Нафта має не менш шкідливий ефект на світову економіку й політику, ніж на довкілля

Горезвісна свердловина у Мексиканській затоці, що протягом останніх трьох місяців вивергала до 50 тис. барелів нафти щодня, змусить багатьох ще довго відмивати свій імідж. І не лише британську British Petroleum, а й нафтову промисловість взагалі, яка вкотре виявила зневагу до суспільних потреб. Відбілювати свою репутацію доведеться й адміністрації Барака Обами, яка виявила нездатність відреагувати на кризову ситуацію різко й ефективно. Якщо ж оцінити проблему ширше, то ця нафтова катастрофа проливає світло (чи радше брудоту) на сучасну модель економіки.

Корпорація проти держави

В епіцентрі лиха могла опинитися будь-яка нафтовидобувна компанія, але зла вдача випала на долю British Petroleum. Через 100 днів після вибуху компанія оголосила про втрату $17 млрд за другий квартал 2010 року. Також вона витратить $32 млрд на ліквідацію наслідків аварії та перерахує $20 млрд до спеціального фонду, створеного для компенсації збитків постраждалим домогосподарствам і бізнесу. Але за свою столітню історію ВР пройшла через багато випробувань, тож, безумовно, залишиться на плаву й нині.

Загалом компанія демонструє стабільне зростання прибутків. До того ж акції ВР стрімко поповзли вгору одразу після оголошення, що дірку на дні океану, з якої б’є нафта, закрито. Зважаючи на масштаби катастрофи, для ВР та її нинішнього голови все обернулося якнайкраще. Йдучи з нинішньої посади, Тоні Гейворд отримає мільйон фунтів стерлінгів компенсації та гарантовану річну пенсію в майже £600 тис. Його нова робота буде в Росії у кріслі голови спільної корпорації ТНК-BP. Нинішні втрати компанії означатимуть також, що вона отримає податкові піль­­ги на суму $10 млрд у США і Британії. Політичні ж наслідки для Барака Обами можуть бути значно шкідливішими.

Розлив нафти у Мексиканській затоці відкрив, по суті, арену для сутички двох суперваговиків у світовому капіталізмі: великої корпорації і великої держави. Перемога, попри все, залишилася за першою. Реакція адміністрації США виявилася запізнілою і тільки на словах гострою. «Вони вірили, що приватний сектор здатний буде розчистити будь-яку катастрофу», – каже Кен Байтель, голова американсь­кої громадської організації Rene­wa­­ble Energy. До того ж природоохоронне законодавство США до­­зволяло американській владі швид­­ко прибрати до рук операції ВР, зважаючи на те що компанія робила для подолання лиха явно менше, ніж у її силах.

Головне в цій ситуації те, що долі ВР та держав, у яких вона працює, тісно переплетені. Приблизно 12% усіх пенсійних нарахувань у Великій Британії надходять саме від ВР. Це дивіденди від інвестицій пенсійних фондів у корпорацію. Щороку вона перераховує у формі податків сотні мільйонів доларів до державних бюджетів США й Британії. У часи жорсткої фінансової скрути відмовитися навіть від частини таких вливань до бюджету не під силу жодному уряду. Тому не дивно, що Лондон і Вашингтон роблять усе, щоб ВР та інші нафтові корпорації залишилися на плаву.

Нафтовий світ

Сучасна промислова держава затиснута між залежністю від корпорацій як платників податків, з одного боку, та від нафти як основи економіки – з іншого. На нафту припадає 40% усієї споживаної людством енергії. Безапеляційність, із якою розвинені країни протягом останнього століття нарощували свою наркотичну залежність від нафтової голки, не може не дивувати. Зіссіс Самарас, професор Афінського університету, каже, що донедавна дуже мало коштів виділялося на розвиток відновлюваних джерел енергії: «Тільки зараз, після нафтової кризи 2008–2009 років, відбувся зсув». Легше було інвестувати в побудову нових шляхів постачання нафти зі Сходу на Захід, а також у широкі геополітичні проекти довкола цього, ніж шукати альтернативні джерела енергії та розробляти засоби її зберігання.

Після Першої світової війни нафта міцно закріпилася як головний енергетичний рушій прогресу. Її мобільність і відносна дешевизна порівняно з вугіллям відіграли ключову роль. Зрештою, глобальна стратегічна гра у ХХ столітті однаково заплямована як кров’ю, так і нафтою. Доступ до чорного золота міг бути однією з причин для вторгнення нацистської Німеччини в СРСР. Націоналізація Англо-іранської нафтової компанії, з якої пізніше виникла British Petroleum, підштовхнула Велику Британію та США організувати в Тегерані державний переворот 1953 року й установити маріонетковий режим шахів. Окрім того, потре­­ба мати гарантований доступ до нафтових родовищ була, напевно, головною причиною вторгнен­­ня західної коаліції в Ірак у 2003-му. За даними Opinion Research Business, у цій війні вже загинуло 1,2 млн осіб.

Використання викопних ресурсів, передовсім нафти й газу, коштує світу дуже дорого в соціальному, економічному та екологічному плані. Найгірший стан справ у Сполучених Штатах, на які припадає четверта частина всієї споживаної на планеті нафти. У 2008 році торговельний дефіцит нафти і нафтопродуктів становив 56% загального торговельного дефіциту США. Стан справ у Європі не набагато кращий, але він різниться від країни до країни.
Для економік, що розвиваються, залежність від нафти є ще більшим головним болем. Постійне зростання попиту на нафту призводить до виникнення нового ландшафту на економічній карті світу. Відповідно до прогнозу Міжнародної агенції з енергії (МАЕ), створеної свого часу на противагу ОПЕК міжурядової організації, на країни, що розвиваються, припадатиме 100% нового світового попиту на нафту. Очікується, що до 2030 року попит на нафту зросте на чверть порівняно з 2007-м, причому Китай буде відповідальний більш як за половину нового попиту.

Є багато чинників, що зумовлюють вразливість економік до коливань у ціні на чорне паливо. Але головною проблемою є те, що видобуток нафти й торгівля нею є справою настільки ж політичною, наскільки й економічною. За даними МАЕ, 78–90% усіх світових запасів нафти й газу належать національним компаніям, що функціонують тією чи іншою мірою під урядовим контролем. Тому, хоча ціна на сиру нафту й має встановлюватися у точці, де перетинаються криві попиту та пропозиції, нафтова галузь загалом не працює як вільний ринок. ОПЕК (організація 12 нафтовидобувних країн) практично функціонує як картель, що визначає обсяг видобутку нафти й впливає на світову ціну на неї. Тож ринкового рішення для уникнення дедалі більшої залежності від нафти США, Європи чи Китаю немає.

Навіть країни, що є найбільшими споживачами нафти, мають обмежений вплив на пропозицію нафти. У багатьох випадках стрибки цін є похідними від нестабільного постачання нафти або політичних чи військових катаклізмів, як, наприклад, майже чотирикратне підвищення ОПЕКом ціни сировини 1973 року у відповідь на арабсько-ізраїльську війну. Сьогодні МАЕ стверджує, що кожен стрибок ціни на нафту на 10% призводить до зниження світового ВВП на 0,5%.

Кінець нафти?

Водночас усе більше науковців пристають до теорії піку нафти. Вони передбачають, що незабаром людство перетне точку, коли буде спожито половину всіх запасів чорного золота, що містяться в надрах планети. Тільки-но це станеться (за різними оцінками, через 2–20 років), виробництво нафти невпинно піде на спад, а ціни стрімко рухатимуться вгору. Навіть американський Департамент з енергії визнав, що пік нафти є невідворотним. Згідно зі звітом, виданим п’ять років тому, він буде «раптовим і революційним», а його «економічні, соціальні й політичні наслідки будуть безпрецедентними».

«Стан справ, коли ми продовжуватимемо збільшувати використання корисних копалин, просто не може тривати далі», – пояснює Х’єль Алеклетт, який очолює міжнародну Асоціацію з вивчення піку нафти й газу. На його думку, саме пік нафти, а не глобальна зміна клімату має бути рушійною силою перебудови економіки. Як і кількадесят років тому, ця теорія і досі викликає критику – не в останню чергу в глобального нафтового лобі. Але на її користь свідчить те, що вона точно передбачила пік виробництва нафти у США, яке з 1970 року почало зменшуватися.

Розвиток альтернативних джерел енергії міг би покласти край домінуванню та процвітанню нафтового бізнесу. 89% американців підтримують цю ідею, і аварія в Мексиканській затоці тільки збільшила кількість її прихильників.
Уже сьогодні спостерігається неабиякий розмах заходів, до яких вдаються розвинені економіки та нові потужні країни для розвитку «зелених» технологій. Саме на них було виділено десяту частину фінансів торішнього стимуляційного пакета США – це майже $800 млрд. Згідно з новими законами штатів Колорадо й Каліфорнія, до 2020 року третина всієї спожитої на їхніх територіях енергії має надходити з відновлюваних джерел. У першому кварталі 2010-го компанія Vestas, найбільший у світі виробник вітрових турбін, отримала замовлень майже на мільярд доларів тільки у штаті Колорадо. Такі настрої панують і в Європі, де до 2020 року діятиме спеціальна програма «Відновлювана енергія». У Данії вже нині із відновлюваних джерел виробляється 28% електрики.

Використання енергії сонця, вітру та атомних станцій може мати епохальні наслідки для глобальної економіки. Серед них виникнення нових центрів упливу у світі та стрімкий розвиток інноваційних галузей промисловості, як-от зберігання енергії. Цілком можливо, що світ перебуває на початковому етапі нової енергетичної лихоманки, яка покладе край нафтовій ері.

Найбільші зміни мають відбутися на транспорті, адже саме в цій галузі залежність сучасної економіки від нафти є найочевиднішою. Х’єль Алеклетт, який також є професором Упсальсь­кого університету в Швеції, стверджує, що 60–70% усієї нафти використовується на потреби транспорту. «Найкраще почати зміни з особистих транспортних засобів», – каже він. У цьому плані 2010 рік може стати переломним, оскільки восени на ринок уперше виходять суто електричні автомобілі Nissan Leaf і Chevrolet Volt. Від того, як їх приймуть, може залежати майбутнє нових «зелених» технологій на транспорті: «Люди або полюблять їх, або зненавидять», – каже професор Афінського університету Зіссіс Самарас.

Велика залежність від нафти в умовах, коли її виробництво й ціна є мінливими, неприйнятна і для урядів, і для громадян. Найбільші промислові виробники, як-от США, Європа, Китай, і Японія, відчувають її тягар. Це дає достатні підстави вважати, що, запроваджуючи технології чистої енергії та її зберігання, вони насамперед прагнутимуть не так озеленення економіки, як її декарбонізації. Відтак, екологічна катастрофа у Мексиканській затоці хоч і буде, вочевидь, не останньою в нафтовому бізнесі, але вона може залишитися найбільшою.

 

Новини RedTram

Loading...