ut.net.ua 2010-09-10 13:40 Диса Катерина

Полювання, якого не було

Вісім популярних міфів про полювання на відьом і «як воно було насправді»

Спалення Анни Гендрикс 1571 року в Амстердамі. З гравюри Яна Люкейна

 

Тема відьомства, чарів, полювання на відьом не припиняє будоражити людську уяву навіть у сучасному, нібито такому раціональному світі. Проте популярні уявлення про сумнозвісне європейське полювання на відьом і зокрема його український варіант часто-густо настільки далекі від істинного стану речей, що ці уявлення з легкістю можна віднести до розряду сучасних міфів.

Міф І. Масовість полювання. У результаті полювання на відьом, яке охопило всю Європу, а також північноамериканські колонії, було засуджено і страчено величезну кількість жінок. Якщо спробувати уточнити, що саме стоїть за «величезною кількістю» – тут думки будуть значно розходитися, проте йтиметься про сотні тисяч, якщо не про мільйони безневинних жертв. Найбільша цифра, яка називалася в популярній літературі – 9-10 мільйонів страчених на вогнищах відьом.

Як було насправді: Якщо ж звернутися до підрахунків експертів, побачимо зовсім іншу картину: за ті 300 років, в які розгорталося полювання на відьом відбулося не більше ніж 100000 судів, під час яких було страчено близько 40 000-50 000 осіб.

Український контекст: Українські суди складають тут невеликий відсоток. Наразі зафіксовано близько 200 судів, в ході яких на смерть було засуджено 13 осіб.

Міф II. Полювання на жінок. Полювання на відьом було нічим іншим, як проявом ненависті до жінок з боку суддів і представників Церкви. Може йтися навіть про те, що в часи полювань мало місце цілеспрямоване винищення жінок сексуально незадоволеними чоловіками (священиками і суддями). На такі думки може наштовхнути прочитання витягів з «Молоту відьом», в котрих жінка замальовується вмістилищем всього найгіршого, що є в цьому світі – легка здобич для диявола. Таким чином, полювання перетворилося на своєрідний «жінкоцид».

Як було насправді: Хоча в багатьох регіонах жінки справді становили більшість звинувачених, проте про цілеспрямоване полювання на жінок говорити немає сенсу, оскільки нерідко серед звинувачених опинялися чоловіки. Загалом, за весь період полювання на відьом було засуджено близько 20-30% чоловіків, а в деяких країнах вони навіть становили більшість серед тих, кого судили за чаклунство, наприклад, чоловіки переважали серед звинувачених в Естонії (60%), Росії (70%), Ісландії (90%). З іншого боку, ініціаторами звинувачень нерідко виступали не чоловіки, а жінки. Жінки також давали свідчення проти звинувачених у відьомстві.

Український контекст: Українські суди цілком вкладаються в середньоєвропейську статистику – чоловіки налічували близько 22% звинувачених у відьомстві, а за звинуваченнями у відьомстві нерідко стояли жінки.

Міф III Полювання на молодих і гарних. Об’єктами полювання були молоді і гарні жінки. Іншим варіантом тут може бути: старі й потворні, мудрі жінки, професійні цілительки, акушерки, жебрачки чи навіть просто рудоволосі жінки. Одним словом – йдеться про те, що нібито існував певний стереотип, за яким можна було визначити «жертв» переслідувань. Мовляв, внаслідок такого сфокусованого полювання Європа втратила більшість своїх гарних жінок.

Як було насправді: Матеріали судів заперечують існування будь-якого стереотипу, оскільки звинуватити могли будь-кого, особливо ж  на піку переслідувань, як наприклад у Вюрцбурзі у 1629 році чи у Бамберзі у 1628 році, коли полювання розгорілося настільки потужно, що у суді опинялися майже всі категорії населення – від жебраків до університетських професорів і аристократів, від старих людей до дітей 4-5 років. Саме в такі моменти багато у кого виникали сумніви не лише у тому, чи справедливими були звинувачення, а й у вірі у відьом загалом.

Український контекст: Судячи з документів, ніщо не свідчить про існування стереотипу відьми в Україні XVII-XVIII ст. – звинуватити могли людей різного віку і ніколи не йшлося про наявність зовнішніх ознак, за якими впізнавали відьом.

Міф IV. Тортури. На відьом, котрі вже потрапили до «судової машини» неминуче чекали допити з тортурами. Тортури були жорстокими, в них використовувались складні знаряддя, а кровожерливі судді ще й отримували садистичне задоволення від споглядання за муками відьом (молодих і гарних).

Як було насправді: Тортури завжди визнавалися небезпечним знаряддям судочинства, «королевою доказів», до котрої зверталися лише у виняткових випадках. Суворо регламентувалася кількість, тривалість і спосіб тортур (хоча фіксувалися і окремі зловживання). Більш-менш регулярно до тортур зверталися у німецьких, лотаринзьких, швейцарських судах проти відьом. В інших країнах тортури застосовувалися вкрай рідко. Серед  найпоширеніших способів тортур були: розтягування на дибі, тиски для ніг і пальців, підпалювання кінцівок свічками.

Український контекст: В українських судах тортури застосовувалися лишень у кількох судах, в таких випадках майже щоразу в ролі обвинувача виступала впливова особа, яка вимагала обов’язкового покарання для звинуваченого у відьомстві.

Міф V. Спалення. Відьом, яких засудили на страту, завжди відправляли на вогнище. Ця особливо жорстока кара була спеціально зарезервована для відьом і мала стати уроком для інших.

Як було насправді: У більшості європейських кодексів і справді, в якості покарання для відьом передбачалося спалення. Проте в багатьох випадках, смерть «від вогню» у вироках заміняли на більш «милосердну» (і водночас більш дешеву для міста) смерть «від меча». На вогнище відправляли і за інші проступки – наприклад, за содомію. В Англії і американських колоніях відьом вішали. Не треба забувати і про те, що існували альтернативні вироки – вигнання з міста, побиття різками, штраф і навіть повне виправдання звинувачених.

Український контекст: Майже щоразу, коли доходило до вироку, судді згадували, що відьом належить спалювати, на практиці ж цей присуд варіювали: відьмам або відтинали голови, або карали різками (рідше – виганяли з міста).

Міф VI. Інквізиція. Головною рушійною силою, що стояла за полюванням на відьом, була Інквізиція. Інквізиція асоціативно пов’язується із Католицькою Церквою. Разом все це – із Півднем Європи – Іспанією, а також Італією.

Як було насправді: Суди проти відьом розслідувалися не у церковних, а у світських судах. Полювання на відьом відбувалося не лише у католицьких, а й у протестантських землях. Найяскравішим парадоксом тут можуть стати саме Іспанія і Італія, котрі були зачеплені полюванням на відьом чи не найменше, саме через регулярне втручання Інквізиції у справи про чари – інквізитори прискіпливо вивчали матеріали кожного звинувачення і після дослідження «магічних» порошків, мазей, заклинань проголошували їх недієвими і зазвичай сходилася на тому, що звинувачення проти відьом є плодом забобонів.

Український контекст: В Україні звинуваченнями у чарах більшою мірою опікувалися світські, а саме – міські суди. Коли церковні суди розглядали звинувачення у відьомстві, то зазвичай трактували їх як випадки забобонів.

Міф VII. Ініціатива згори. Полювання на відьом було своєрідним проектом, ініційованим згори інквізиторами, суддями, теологами. Саме вони були зацікавлені у переслідуванні і покаранні відьом, щоб тримати народ у покорі і страху, задовольняти свої кровожерливі схильності тощо.

Як було насправді: Найбільше звинувачень у відьомстві походили «знизу», від «народу» і майже не потребували заохочення «згори». Люди справді вірили у злу силу відьом, і в разі коли в родині, господарстві чи у громаді траплялося нещастя (пошесть, хвороба, нещасний випадок, смерть), швидко ідентифікували особу, що мала репутацію відьми і зверталися із звинуваченням до суду.

Український контекст: Ситуація в українських судах нічим не відрізнялася від інших європейських судів – ініціатива майже завжди йшла від сусідів чи родичів ймовірної відьми.

Міф VIII. Середньовічний феномен. Полювання на відьом відбувалося у період «темних віків» і було проявом середньовічної зашореності, нерозвинутості і ксенофобії.

Як було насправді: Полювання на відьом припадає на період від середини XV до середини XVIII ст. і співпадає у часі з такими явищами, як Відродження, Реформація, наукова революція, початок Просвітництва. Річ у тім, що у Середні віки віра у відьом вважалася проявом язичництва і карати належало тих, хто «подібно до язичників» стверджував, що відьми існують. У XIV-XVI ст. розробляються численні демонологічні трактати, які серед іншого, пов’язували всі кризові явища, що відбувалися у суспільстві з активізацією діяльності диявола, найвідданішими прибічницями якого проголошувалися відьми.

Український контекст: Найзначніша кількість зафіксованих судів про чари в Україні припадає на XVIII ст., коли в країнах Західної Європи переслідування вже майже припинилися.

Новини RedTram

Loading...