Економіка 2013-06-07 09:13 Лановий Володимир

Українська банківська система повинна стати голов­ним постачальником ресурсів продуктивному виробнику

Співпраця банків із підприємцями має бути взаємовигідною, рівноправною, сприятливою для реального сектору з погляду умов і термінів кредитування, ставок, відповідальності обох сторін, повноти задоволення потреб у необхідних фінансових засобах.

Банківські установи мусять забезпечувати структурні зрушення в економіці. Для досягнення цих цілей потрібно, на мій погляд, здійснити кілька важливих перетворень.

1. Змусити банки перейти до продуктивного кредитування, забезпечивши ефективний розподіл капіталу в умовах його дефіциту.

Для цього необхідно зробити такі кроки:

відмовитися від придбання фінустановами депозитних серти­­фікатів НБУ і скасувати право надання довгострокових банківсь­ких позик підприємствам під залишки матеріальних цінностей та об’єкти майна, окрім спеціальних іпотечних кредитів;

обмежити обсяги споживчих позик; іпотечні кредити видавати лише після введення гарантованого механізму страхування таких операцій;

запровадити порядок вибору банками підприємств – одержувачів позик залежно від бізнес-планів їхнього розвитку та приросту прибутку; суттєво обмежити кредитування збиткових підприємств, що не демонструють планів своєї модернізації й відновлення  прибутковості;

Читайте також: Де шукати гроші українців – вкладників Сбєрбанка СРСР

паралельно запровадити пра­­во на часткову участь банків в інвестиційних проектах із розвитку виробництва з отриманням відповідної частини прибутку від їх реалізації;

ввести механізм надання держ­­гарантій кредитування малого і середнього бізнесу включно зі створенням спеціальних державних фінансових установ (банків) для контролю за бізнес-проекта­­ми і використанням позик підприємцями;

змінити методику розрахунку коефіцієнтів адекватності регулятивного капіталу фінустанов, зокрема знизити ступінь ризику операцій з кредитування продуктивних компаній, а також банківських вкладів в акції та боргові папери нефінансових підприєм­ств зі 100% до 20%, на нараховані доходи за цими операціями і вкладами – до 10%; знизити ступінь ризику за позиками малому і середньому бізнесу, які надають спеціальні державні кредитні установи за вказаною схемою, до 10%; водночас треба підвищити ступінь ризикованості кредитів збитковим виробничим підприємствам до 150%. Ці нововведення дадуть змогу покращити значення коефіцієнтів адекватності регулятивного капіталу в банків – кредиторів прибуткових та інноваційних підприємств і погіршити їх у тих фінустанов, які надають позики збитковим виробництвам та ненадійним по­­­зи­ча­ль­­­никам-споживачам.           

2. Забезпечити виконан­­ня банківськими корпораціями функції очищення економіки від збиткових неплатоспроможних позичаль­­­­ників для її структурного оновлення.

Для цього потрібно:

ввести порядок прямої відповідальності банків за втрати від неповернення наданих ними позик компаніям, з цією метою скасувати погашення безнадійних заборгованостей кредитами НБУ (санаційними або в порядку емісійного рефінансування) та спростити процедури банкрутства банків; мінімізувати пруденційні втручання грошового регулятора у відшкодування зобов’я­зань неплатоспроможного банку перед кредиторами (так звані режими санації та прямого управління з боку НБУ); здійснювати процедури, які включають бюджетне субсидування рекапіталізації, тільки щодо великих фінустанов, банкрутство яких може зашкодити цілісності банківської системи;

створити законодавчу основу для справедливих переговорів у разі некредитоспроможності бан­­ку між усіма зацікавленими особами й забезпечити швидку та ефективну процедуру банкрутства у випадку провалу переговорів; посилити роль механізмів внутрішньої рекапіталізації, залучення зовнішнього капіталу, злиття установ та інших методів ринкової реструктуризації майна банку;

заборонити поповнення капіталу державних банків асигнуваннями з бюджету; усунути приховані субсидії держави великим і субурядовим фінустановам; зобов’язати НБУ оприлюднювати інформацію про банківські оборудки з державними коштами; у разі банкрутства субурядових фінансових інститутів здійснювати процедури ринкової реструктуризації бор­­гів та приватизації їхнього капіталу;

заборонити надання позик підприємствам за пільговими відсотковими ставками (як-от позики інсайдерам та підприємствам олігархічних холдингів);

перейти до практики банкрутства позичальників – приватних компаній переважно з ініціативи фінансових кредиторів та працівників підприємства, яким заборгували зар­плати; відмовити в цьому праві податковим чи іншим органам влади.

3. Створити конкурентну, прозору, ринкову грошово-кредитну систему.

Для цього необхідно:

забезпечити рівний доступ банків до джерел фінансування і ринків (сегментів системи), зокрема таких привілейованих сьогодні, як кредити центробанку, купівля держоблігацій при первинному розміщенні, участь у державних кредитних пільгових програмах; скасувати неринкові, штучні джерела отримання кредитних засобів – емісійних кредитів НБУ в порядку рефінансування банків, викуп грошовим регулятором облігацій державних чи будь-яких інших нефінансових корпорацій, отримання бюджетних позик тощо;

створити відкриті конкурентні умо­­ви для банків, що бажають взяти участь у фінансуванні державних інвестиційних програм;

Читайте також: Яких реформ потребує грошово-кредитна система

посилити конкуренцію між банками за підвищення якості послуг; запровадити антимонопольне регулювання банківської діяльності силами АМКУ без узгодження з НБУ; ввести законодавчу норму встановлення Національним банком обов’язкових для всіх кредитних установ обмежень універсальних ставок платежів за банківські послуги та комісійних при наданні ними позик;

обмежити максимальні обсяги концентрації капіталу одним чи групою афільованих банків.

4. Досягти насичення банківської системи капіталом і низького рівня відсоткових ставок на ринку кредитування виробничих підприємств ринкового типу.

Для цього потрібно:

знизити градус інфляційних і девальваційних очікувань, що можливо при проведенні комплексу реформ щодо подолання монополістичних зловживань на товарних ринках, адміністративного ціноутворення, необґрунтованої грошової емісії, від’ємно­­го сальдо торговельного балансу, накопичення зовнішнього державного бор­­гу, зростання соціальних стандартів перед виборами, не підкріпленого високою продуктивністю праці;

стимулювати приріст депозитів юридичних і фізичних осіб завдяки зниженню темпів інфляції, стабілізації обмінного курсу гривні, запровад­жен­­ня її конвертації на банківських рахунках; збільшити обсяги гарантування банківських вкладів громадян;

забезпечити зниження ризиків кредитування (зокрема, завдяки переходу до методології продуктивного кредитування виробництва);

створити мотиви відновлення кредитування українських банківсь­ких установ нерезидентами, передусім зав­дяки лібералізації інвалютного обі­­гу переходу на стандарти фінансової діяльності, що діють у країнах ЄС; досягти відкритості української фінансової системи для світу;

сприяти поповненню кредитних фондів банківської системи завдяки приросту депозитів Ощадбанку України, отриманих у результаті приватизаційного продажу державних майнових об’єктів з метою погашення боргів перед вкладниками колишнього Сбєрбанка СРСР;

суттєво знизити ризики неповернення позик банкам, що стане можливим у разі кредитування переважно прибуткових компаній); покращити застосування механізмів державних гарантій; підвищити ефективність про­­цедур банкрутств боржників, поліпшити і пришвидшити арбітражне судочинство, зокрема щодо боргових спорів.

Олігархічний устрій, вибудуваний в Україні, виткав і відповідну своїм потребам банківську систему. Банкіри почуваються елітою сьогоднішнього суспільства, але в Україні вони є лише прислугою олігархів. Ніхто з них не вірить у гривню. Вони обіцяють високі відсотки вкладникам нацвалюти ли­­ше тому, що знають про реальні ризики її девальвації, яка призводить до знецінення їхніх гривневих зобов’я­зань. Олігархи не модернізують свої підприємства, навіть маючи ресурси, зібрані на ринку й запозичені в Нацбанку. Ці ресурси їм, вочевидь, потрібні для вивезення капіталу за кордон, куди вони за прикладом своїх російських колег, безсумнівно, подадуться, якщо політична та економічна кон’юнктура в Україні раптом ви­явиться для них несприятливою. Облишмо ілюзії: час міняти економічну та політичну системи.

Новини RedTram

Loading...