Культура 2013-10-12 10:30 Тиждень

Кунсткамера доби

Національний художній музей України і далі відкриває незнані грані вітчизняного мистецтва ХХ століття.

Виставка «Тихий протест 70-х» представляє маловідому творчість художників-сімдесятників, які протиставили ідеологічному соцреалізмові європейську традицію. Понад 120 творів двох десятків авторів, зібраних із приватних колекцій, відчиняють двері у таємничий андерграундний світ брєжнєвських часів – часів неформальних виставок і культурних авантюр. Експозиція розбита на три частини, що віддзеркалюють добу в трьох збірних «портретах»: індустріальному портреті країни, побутовому портреті суспільства та портреті творчої особистості.

За словами мистецтвознавців, українські сімдесятники мають чимало спільного з європейськими модерністами зламу ХІХ–ХХ століть. І ті, й ті протиставляють індивідуальність художника агресії суспільства, відокремлюють мистецький бік життя від повсякденності, звертаються до міфологічних та фольклорних образів. Обидва багаті на експерименти з живописною технікою. В роботах Анатолія Лимарєва можна впізнати риси ван Гога, у Юрія Зорка – відгомін Сезанна, у Віктора Зарецького – Матісса. Картини сімдесятників подають похмуру дійсність крізь неконвенційні, ледь не магічні призми, буйство фарб і ритміку. Зображення перестає бути однозначним і часто балансує на межі суспільної критики. Приміром, на картині Лимарєва, всупереч схематичному соцреалізмові, «неприпустимо» виразно прописані загрубілі обличчя й руки робітників, а Сергій Отрощенко на портреті, написаному Михайлом Вайнштейном, нагадує в’язня ГУЛАГу з гордовито піднятою головою. «Тихий протест» – це кунсткамера доби: тут і оголена натура, і «панічний реалізм» Петра Бєлєнка, і натюрморт із черепом та мікроскопом, і майстерні художників із репродукціями ікон та Дієго Веласкеса на стінах. Сімдесятництво – феномен, що, відмовившись від встановлених правил, пробив дорогу тихою сапою: картини, чиєю долею колись були квартирники, тепер висять у центральному музеї.

Це вже другий великий крок НХМУ до реконструкції новітньої художньої історії. Першим став проект «Перегони з часом», завдяки якому доповнилася досі фрагментарна експозиція ХХ століття.
І хоча минуло чимало років відтоді, як зник ідеологічний тиск, справжні реформи в музеї почалися тільки тепер: у залах з’явилося близько 100 творів живопису, графіки та скульптури 1960-х – початку 2000-х років. Серед робіт, представлених у межах тимчасового «Тихого протесту», лише три належать музеєві, а над проектом працював зовнішній куратор. Але це лише підтверджує, що увага до нового мистецтва стала для НХМУ стратегічною лінією. Видобути з власних архівів, переосмислити і впорядкувати «прихований бік» мистецької історії – надзвичайно громіздке завдання, але музейники не побоялися його реалізувати.

Новини RedTram

Loading...