Культура 2013-10-24 16:40 Тиждень

Табу зайві

Виставка «Рай: Любов. Віра. Надія» чи не найвідомішого австрійського режисера сучасності Ульріха Зайдля працює в межах кінофестивалю «Молодість» і присвячена його найновішій кінотрилогії «Рай». Цей режисер – водночас і провокатор, і гуманіст.

Архіваріус маленьких людських трагедій і прихильник незагримованих облич, у трьох фільмах із циклу «Рай» він впритул розглядає жіночу сексуальність, духовність та фізичність. Кожна стрічка трилогії оповідає історію однієї з жінок, об’єднаних родинними зв’язками. Дія фільму «Рай: Любов» (2012) розгортається на пляжах Кенії, де 50-річна австрійка Тереза проводить відпустку як секс-туристка. У другій частині трилогії «Рай: Віра» (2012) сестра Терези Анна-Марія присвячує себе місіонерському служінню Ісусу, але разом із тим воює зі своїм чоловіком – інвалідом і мусульманином. «Рай: Надія» (2013) – історія про перебування 13-річної Мелані в молодіжному таборі для схуднення, доки її матір подорожує Кенією, а тітка проповідує. Саму трилогію можна побачити на МКФ «Молодість» у межах першої у світі повної ретроспективи режисера.

Незручні теми, невигідні ракурси, неприхована правда. Ульріх Зайдль показує те, що викликає в людей сором, та чомусь аж ніяк не глузує з цього. Навпаки, дає приватній правді право на існування, таким чином порушуючи перед глядачем питання: а що таке взагалі сором? Звідки він береться? Що змушує нас приховувати пошуки задоволення, почуватися безпорадними, жалюгідними, смішними? Виставка «Рай: Любов. Віра. Надія» – це, по суті, колекція кадрів із фільмів Зайдлевої трилогії. За словами автора, він волів проекспериментувати: чи зможуть застиглі знімки оповідати історії так само, як і його кіно, адже австрієць уславився своїми статичними сценами зі збалансованою, практично живописною композицією.

42 фотографії в «Мистецькому Арсеналі» – це щось середнє між сімейним альбомом та химерною постановочною зйомкою. І хоча виставка не рекомендована дітям до 16 років, вона аж ніяк не є порнографічною ані в прямому, ані в переносному сенсі. Це дослідження стосунків пересічної, неглянцевої людини з власним тілом, розумом і душею, за імпульсом подібне до радикального перформансу, приміром, Марини Абрамович. Персонажі Зайдля реальні у своєму безапеляційному протиставленні тим медіа-конструктам, яких нам пропонують сьогодні вважати людьми.

Новини RedTram

Loading...