приватна урбаністика

Міфічний край Троя, або «Жизнь дала трещину…»: найбільший і найпотаємніший район Києва

Я народилася в Печерському пологовому будинку, за місцем прописки мами, але з п’яти місяців і до двадцяти трьох років жила на Троєщині. Коли запитують «звідки ти?», відповідаю, що з Києва, і радію, що лише корінні кияни перепитують далі: «А звідки саме?».

12 Вересня 2017

Запоріжжя. Підземне й у польоті

- Давай, — кажуть мені в спину. — Давай, малий, не створюй черги.

4 Вересня 2017

Київ. Спроба любові та привласнення

“На мені, як і на Києві, більше немає чого фотографувати. Я усім таким, як ти, хто приходить — а приходять часто, — кажу: ви приїхали й шукаєте Київ, якого вже не впіймати, але можна закрити очі й спробувати відчувати”.

28 Серпня 2017

Моршин: курорт, місто, кітч

Турист їде в місце, яке на тиждень-два відпустки мало б стати раєм, а потрапляє до Моршина.

15 Серпня 2017

Олександрія. Перше місто Сходу

Як і будь-яке місто, найприємнішою Олександрія стає в серпні. Це чи тепла парка пора між дощами, чи задушлива степова жара під 40, чи теплі мокрі і похмурі дощові дні. У будь-якому разі вони дооооовгі.

9 Серпня 2017

Запоріжжя. Кічкас. Кічманавт

Коли я розповідаю про своє дитинство, про те, в якому середовищі та на якому районі я народився і виріс, багато хто не йме віри, мовляв, надто похмуро й екзистенційно, щоб бути правдою, чи, тим більше, частиною сучасної української реальності. Що ж, на такі сумніви я лише посміхаюся – тихо, печально, втомлено-радісно. Напевно, ці люди ніколи не зрозуміють суворої, нібито аж математичної антифілософії пролетарського гетто, де навіть цінність самого життя вимірюється не прожитими роками і не здобутими досягненнями, а, власне, тим же життям – збереженим.

31 Липня 2017

Київ. Рибальський. Острів, який зникає

“Свого часу я водив сюди свою дівчину, вона культуролог – ти ж знаєш, вони люблять всяке таке схиблене і химерне!” — каже давній друг і колега.

18 Липня 2017

Кропивницький. П’ять і ще 1000 світів Кро

Оповіді про міста заведено починати з переказу їхніх історій. Але з Кропивницьким (я називаю його Кро) все трохи інакше.

11 Липня 2017

Суми: автобіогеографія

Суми почалися для мене, як і для більшості приїжджих, з залізничного вокзалу. Саме там, у віці одного тижня, я ступив на сумську землю, приїхавши з Києва, де трохи зарано народився. У Сумах тоді був іще старий вокзал: дореволюційний, з колонами, скромний і дуже милий. Невдовзі його знесе комуністична влада, яка старанно знищуватиме сліди повітових Сум. Новий вокзал – залізобетонна коробка, мав стати картинкою нових, комуністичних Сум. І став завеликий та неоковирний. Тут колись я стояв, чекаючи на поїзд, і думав про переїзд у столицю. Не наважився, чому досі радий.

6 Липня 2017

Маріуполь. Карнавал. Колода

Мої стосунки з Маріуполем — це стосунки подружжя після тридцяти років шлюбного життя, усі тридцять з яких були нестерпними, але обидва партнери воліли би про це не думати. Як в анекдоті про гармонію: “вона не хоче, а мені і не треба.”

26 Червня 2017