приватна урбаністика

Київ. Марнота. Французьке кіно

Вечірні повернення. Втомлені лиця в метро, радісні втомлені лиця в метро, лиця зі зморшками, пальці з перснями – дорожчими та дешевшими. Випірнаєш назовні – й потрапляєш під дощ, який лупить бруківкою і асфальтом.

13 Лютого 2017

Красногорівка: Welcome to Eastworld

Красногорівка – це ще одна історія про владу та насильство, щедро декорована тілами як жертв, так і насильників. З десятками убитих мешканців просто у своїх городах, зруйнованих будівель шкіл та крамниць, покинутих хат, без газу та постійного електропостачання, це сіра і сира територія, яка тепер є нічим, і саме тому може бути чим завгодно.

9 Лютого 2017

Ґезлев (Євпаторія), Судак. Післяанексійне

У перший день по прибутті до Криму я запропонувала подрузі поїхати до Ґезлева. Ми завжди, не змовляючись, називали його тільки Ґезлевом – так, наче інших назв це місто не має, так, наче ще після першої анексії Криму (1783) цю назву не було русифіковано в Козлов і відібрано в міста на безвік. Подруга погодилась. Був серпень 2014 року.

25 Січня 2017

Кременець. Літній збанкрутілий пан

Кременець — місто, де я виріс, де живу, місто, де жило кілька поколінь мого роду.

13 Січня 2017

"Немає такої вулиці в Житомирі, бабушка"

У моїй історії буде більше приватного, ніж урбаністики. Але з того, що я розкажу, однозначно проявиться і образ сучасного „міста в собі” – Житомира. І, звісно ж, не всім це сподобається.

6 Січня 2017

Рівне. Стосунки на відстані

Полюбити це місто можна одного разу поїхавши з нього назавжди. А потім щоразу вертатися й бачити, як йому добре. Без тебе.

20 Грудня 2016

Вилкове. Східний край Центральної Європи

Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.

6 Грудня 2016

Бахмут: містична фортеця у міжчассі

Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.

2 Грудня 2016

Київ. Шлях до свого міста

Місто наче ріка, у воду якої не можна зайти двічі. Місто живе, змінюється, вдягається у стилі різних епох, гарнішає або спотворюється через хаотичну забудову. Щось із нового одягу личить місту, а щось – ні. Дедалі частіше чую, що Київ уже не той, що він утратив свій характер… Хай там як, до міста дитинства – до свого міста – завжди є шлях через хвіртку в серці.

1 Грудня 2016

Коло Мия

Спочатку мені подобалася його назва, Коломия – Коло Мия, така дуже конкретно-геометрична.

29 Листопада 2016