приватна урбаністика

Рівне. Стосунки на відстані

Полюбити це місто можна одного разу поїхавши з нього назавжди. А потім щоразу вертатися й бачити, як йому добре. Без тебе.

20 Грудня 2016

Вилкове. Східний край Центральної Європи

Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.

6 Грудня 2016

Бахмут: містична фортеця у міжчассі

Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.

2 Грудня 2016

Київ. Шлях до свого міста

Місто наче ріка, у воду якої не можна зайти двічі. Місто живе, змінюється, вдягається у стилі різних епох, гарнішає або спотворюється через хаотичну забудову. Щось із нового одягу личить місту, а щось – ні. Дедалі частіше чую, що Київ уже не той, що він утратив свій характер… Хай там як, до міста дитинства – до свого міста – завжди є шлях через хвіртку в серці.

1 Грудня 2016

Коло Мия

Спочатку мені подобалася його назва, Коломия – Коло Мия, така дуже конкретно-геометрична.

29 Листопада 2016

Коростень. Колії, граніт і таємниці

Якщо приїхати сюди на початку вересня, то відчуєте цей запах. Запах яблук, що налилися соком по вінця і важко падають у мілкі калюжі, і креозоту – знаєте, така темна рідина, що нею обробляють залізничні шпали. Ну, може, звучить ніби якась отрута, але ви чули цей запах – густий, п’янкий.

25 Листопада 2016

Нецентровий Харків

Буває, що місця, які вражали у дитинстві до холодних мурах на шкірі, в дорослому віці, наче дволикий Янус, раптово повертаються іншим своїм обличчям, до якого ти не звик. Харків мого дитинства і той Харків, де я мешкаю тепер, – це два різних міста. Перший я дуже любила за нечасті побачення, які завжди дарували відчуття свята з солодким післясмаком, другий – довго не могла сприйняти, прийняти і впустити до серця.

21 Листопада 2016

Суми. Місто можливостей

Уперше Суми здалися мені сірими й невиразними. Неприбраний сніг, побиті тротуари, бездоріжжя пригнічували, а коротка вилазка у центр міста не дала чіткого уявлення про його естетичну та історичну цінність.

17 Листопада 2016

Берегове і Хуст. Угорське. Єврейське. Французьке

Уперше я почув про Підкарпатську Україну дуже давно, більше тридцяти років тому, коли познайомився з Жужею, молодою мадяркою з Будапешта. Її дідусь і бабуся жили у цьому регіоні, який вона називала “Карпатолйо”, і вона все хотіла до них поїхати. Була там лише раз чи два, на той час потрапити сюди з Угорщини було майже неможливо. Що ж до мене, то я тоді також шукав слідів мого дідуся, який народився десь у Карпатах, але я не знав, де саме. Пообіцяв собі, що колись відвідаю цей регіон, віддалений від традиційних маршрутів.

11 Листопада 2016

Львів. Місто-чоловік

Напевно, все почалося значно раніше, але вважаймо, що віхою були Андруховичеві тексти. У “Перверзії” він писав про Венецію так, що уявлявся Львів, у “Дванадцяти обручах” він писав про антоничівський Львів, у “Таємниці” він писав про своє львівське студентство, кажучи, що завжди хотів “мати щоденний стосунок до тих стін”.

8 Листопада 2016