приватна урбаністика
Запоріжжя. Кічкас. Кічманавт
Коли я розповідаю про своє дитинство, про те, в якому середовищі та на якому районі я народився і виріс, багато хто не йме віри, мовляв, надто похмуро й екзистенційно, щоб бути правдою, чи, тим більше, частиною сучасної української реальності. Що ж, на такі сумніви я лише посміхаюся – тихо, печально, втомлено-радісно. Напевно, ці люди ніколи не зрозуміють суворої, нібито аж математичної антифілософії пролетарського гетто, де навіть цінність самого життя вимірюється не прожитими роками і не здобутими досягненнями, а, власне, тим же життям – збереженим.
31 Липня 2017 Валентин Терлецький
Київ. Рибальський. Острів, який зникає
“Свого часу я водив сюди свою дівчину, вона культуролог – ти ж знаєш, вони люблять всяке таке схиблене і химерне!” — каже давній друг і колега.
18 Липня 2017 Олена Максименко
Кропивницький. П’ять і ще 1000 світів Кро
Оповіді про міста заведено починати з переказу їхніх історій. Але з Кропивницьким (я називаю його Кро) все трохи інакше.
11 Липня 2017 Андрій Домаранський
Суми: автобіогеографія
Суми почалися для мене, як і для більшості приїжджих, з залізничного вокзалу. Саме там, у віці одного тижня, я ступив на сумську землю, приїхавши з Києва, де трохи зарано народився. У Сумах тоді був іще старий вокзал: дореволюційний, з колонами, скромний і дуже милий. Невдовзі його знесе комуністична влада, яка старанно знищуватиме сліди повітових Сум. Новий вокзал – залізобетонна коробка, мав стати картинкою нових, комуністичних Сум. І став завеликий та неоковирний. Тут колись я стояв, чекаючи на поїзд, і думав про переїзд у столицю. Не наважився, чому досі радий.
6 Липня 2017 Владислав Івченко
Маріуполь. Карнавал. Колода
Мої стосунки з Маріуполем — це стосунки подружжя після тридцяти років шлюбного життя, усі тридцять з яких були нестерпними, але обидва партнери воліли би про це не думати. Як в анекдоті про гармонію: “вона не хоче, а мені і не треба.”
26 Червня 2017 Наталя Дьоміна
Дніпро: зсередини, ззовні, завжди
У Дніпрі мене ще й зараз інколи запитують: «Вы, наверное, откуда-то приехали?», бо я розмовляю українською. Дуже дивуються потім, коли кажу, що народилася і все життя живу в цьому місті. І батьки мої теж народилися і все життя своє живуть у цьому місті. Я дуже дніпрянська дніпрянка.
13 Червня 2017 Вікторія Наріжна
Летичів. Енергетика минулого
До Летичева ми завжди вибиралися до дядька – татового брата, котрий мешкав тут, відколи я себе пам’ятав. Минали поворот на Меджибіж і за якихось десять хвилин ліворуч від дороги з-за посадки проблискували перші яскраві латки розлогого плеса – водосховища на Південному Бузі. Пам’ятаю, як колись малими ми їхали тут зі шкільною екскурсією і якийсь хлопчак, запримітивши величезний обшир плеса, вигукнув здивовано: «Ого – море! Дивіться, море!»
12 Червня 2017 Юрій Даценко
Ужгород: місто неузаконеної любові
Бо любиш чужі міста, як любиш коханців. Розхитано, чуттєво, десь перебільшено, так, як, може, боїшся, так, як несила (не час?) любити рідне. Любиш чуже місто наосліп, відкидаючи бажання копати глибше, а охололе повітря проносить повз тебе: «У нас щойно відцвіли сакури».
29 Травня 2017 Віра Курико
Черкаси. Море, квартали, ліси
Я жила в багатьох містах: Збаражі, Тернополі, Львові, італійських Сан Паоло та Річчоне на узбережжі моря, але особивий затишок знайшла у Черкасах. І це не ейфорія першого місяця, а спокійно прожиті півтора року, коли точно можу сказати, що Черкаси таки люблю.
23 Травня 2017 Ірина Ящук
Київ. Містотерапія
Після справді цікавої міської прогулянки можна відчути внутрішнє оновлення, приплив сил і творчий підйом. На позначення такого терапевтичного ефекту існує термін — містотерапія. Його вживають у контексті прогулянок Парижем, Прагою, Львовом, Одесою чи іншим прекрасним містом. Часто звучить він і в контексті Києва.
15 Травня 2017 Олександр Пилипчук