Антон Санченко

Три поверхи замало

3 Жовтня 2018
Херсонська обласна дитяча бібліотека названа іменем Дніпрової Чайки, наче навмисно, як неспростовний приклад в щорічній емоційній фейсбучній дискусії (в простонародді – срачу) на тему «Чайка чи мартин?».

Класики-бо неспростовні, вони мову не вивчали по словниках, а творили літературну норму власними творами, взявши за взірець живу народну мову. Тож якщо класична дитяча письменниця XIX століття, якій ми завдячуємо більшістю дитячих п’єс та лібрето до дитячих опер Лисенка, зокрема «Коза Дереза», «Пан Коцький» тощо, у дорослих віршах якої повно морських мотивів і сюжетів, взяла собі Чайку, як псевдонім, - значить не все так однозначно у тому срачі з мартинами, мевами та іншими синонімами цього водоплавного птаха, щодо якого уточнювали, що це саме річкова чи морська пташка, а ніякий не «чибіс». Чибіс - то чайка степова. Щоб не написав словник, на місцях гніздування тих чайок – на річках та лиманах довкола Херсона й Миколаєва казали й кажуть саме так.


Херсонська обласна дитяча бібліотека визнана літературознавцями ледь не головним центром з вивчення творчості Дніпрової Чайки, бо не тільки старанно збирає усі книжки та перевидання своєї патронеси, досліджує її біографію, атрибутує усіх незнайомців, що так і в’ються довкола класички на фото з херсонських фотоательє на вулиці Суворівській, але й влаштовує сценічні читання її творів, в тому числі ліричних. В такі дні дрескод бібліотекарок включає білі мережані блузки, високі дореволюційні зачіски, богемні банти 19 століття на шиї й спідниці в підлогу. Цей костюмований театр як не можна краще спростовує уявлення про те, що бібліотекар – це просто сидіти в чунях в неотоплюваному приміщенні й видавати книжки на абонемент. (Під час одного з ремонтів бібліотекарі добилися, щоб їм обладнали автономне опалення. І кавомашину, да).

 

- Тьотю, дайте мені Сашка Дерманського.

- Ну зачекайте, я ж в образі. Бери «Пана Коцького».

 

Ще тут в кожній залі чи кімнаті – свій ремонт, фіранки, вазонки, меблі неповторного стилю – Рожева зала, Інтернет-бар, читальний зал - і навіть розписаний плафон стелі в секторі іноземної книжки. Сектор почався колись зі здивування американського волонтера з Корпусу Миру, чому це в бібліотеці англійською тільки підручники, а не художні книжки, й підключення до цієї справи американського посольства, а потім ще й інших дипломатичних установ різних країн у Києві та волонтерів за кордоном . В результаті сектор зараз зберігає близько 7 тисяч іноземних книжок 57 мовами світу. Логічно, що саме тут проходять засідання американського, німецького та польського клубів і функціонують відповідні мовні курси.

 

 

Читайте також: Бібліотека: ласкаво просимо чи вхід заборонено?



У відділі періодики, натомість, кілька раз на місяць збираються діти-аутисти та їхні батьки, бо виявилося, що після молодших класів, коли закінчуються державні програми підтримки подібних сімей, всі про них просто забувають. І саме кімната в бібліотеці, де повно настільних ігор… До речі, частину цих ігор, навіть з херсонською локалізацією, розробили і видали самі бібліотекарі. В залі періодики також зазвичай чекають на своїх дітей дорослі, коли приводять їх на якісь гуртки. А учнів з інтернату приводять вихователі, просто щоб вони соціалізувалися серед незнайомих дітей.



Мабуть після цього ви вже не будете здивовані звісткою про те, що зараз бібліотека готує до друку туристичну мапу Херсонщини. Обласна дитяча провела конкурс серед читачів інших дитячих бібліотек області, зібрала описи та фото місцевих цікавинок, і тепер готується те, на що не спромоглися дорослі за двадцять років.

 

Що не дивно, з огляду на те, що саме в інтернет-центрі бібліотеки засідав клуб любителів пошуку, в якому дітей вчили користуватися пошуковими машинами, в простонародді – гуглити, й робити огляди та перевірку джерел з певної наперед заданої теми. Ось комп’ютери свого часу з’явилися в усіх українських бібліотеках, але небагато з них додумалися до того, що мало надавати погодинний доступ, як просте комп’ютерне кафе, можна навчити дітей чомусь корисному. Зараз цей клуб інтернет-детективів плавно трансформувався в школу програмування (запросили лектора-програміста).

 

- А що, так можна було? – мусять в цьому місці запитати усі ті бібліотекарі, які перетворили свої кімнати з комп’ютерами в кращому разі в копі-центри, а найкреативніші ще й закривають туалет на ключ, щоб відвідувачі не засиджувалися. Бачили ми й такий креатив у Києві, що вже там.

 

Саме час пояснити, мабуть, звідки я все це знаю, бо ж бібліотека херсонська, а я письменник київський. Правильно, ця дитяча бібліотека запрошує до виступів перед дітьми авторів зі всієї України і якось залагоджує за допомогою грантових програм та спонсорів усі товарно-грошові відносини, що виникають в процесі такої бурхливої культурницької діяльності. Так, головою журі недавнього конкурсу фантастичних оповідань, який проводила бібліотека, була не менше ніж зірка українського міського фентезі Дара Корній, а проспонсорував видання збірки з оповіданнями фіналістів та написав передмову відомий київський політик. Навіть якщо це піар, я обома руками саме за такий, а не млинці на лопаті на Масляну. А ще більше – за вже традиційні зустрічі усіх шкільних бібліотекарів міста із запрошеними дитячими (і не дуже) письменниками, до яких усім шкільним бібліотекам централізовано замовляють книжки тих авторів у видавництвах. Боюся когось з тих київських, львівських, тернопільських, харківських тощо сучасних авторів забути згадати, але думаю, що цей список вже наближається до сотні.

 

Читайте також: Небезпечна українська книга в Москві


Тож не дивно, що саме ця херсонська бібліотека цього року замахнулася на значно більший, всеукраїнський проект «Лідер читання», отримала на нього державне фінансування і провела в Херсоні перший фінал. На нього з’їхалися діти-читачі і з усіх областей України у супроводі (так!) своїх бібліотекарів. Доросла й дитяча програма різнилися, бібліотекарі отримали щось на кшталт науково-практичної конференції й катання на катері Дніпром у вільний час, а діти екскурсію в Асканію Нова, Олешківську січ, та зустрічі із запрошеними дитячими авторами тощо. Тут я не готовий назвати все за три дні, бо в мене була власна програма.



Церемонія нагородження відбулася в Херсонському ляльковому театрі. Я бачив доволі нагороджень і різних книжових премій, але з цим нічого не зрівняється. Усіх дітей одразу сцена театру не вмістила б, в результаті їх попросили "заглянути під стільці" де вони знайшли медалі, одягнули їх на шию, прочитали, що на них написано, і таким чином виявилися розподіленими на три команди, які вже на сцені вирішували якісь квести. Я теж перевірив під стільцем про всяк випадок. Медалі не було, зітхнув з полегшенням. В результаті здогадався про те, що маю нагороджувати наступну команду десь за півхвилини до того, як діти розгадали чергову шараду, відповіді якої виходило "Санченко".

 

Мені здається, культуртрегери з чиновників і спонсори потрапляли на сцену так само несподівано, просто, як і я, прийшли подивитися дитячу виставу з "вкраденим часом" пишною та стрункою чарівницями, драконом (3 голови) і на тобі - ти вже на сцені. Спонсор від несподіванки пообіцяв видати збірку переможців конкурсу фантастики. Тобто видасть, як завжди, бібліотека, а спонсор проспонсорує.

 

В результаті під кінець цього КВН на сцені побували всі, і нагородили не тільки дітей-переможців, а й бібліотекарок з усієї України, які й привезли фіналістів поїсти кавунів, поки ще є.

 

Але найбільше мене вразили, звісно, логістичні навички і вишкіл колективу бібліотеки Дніпрової Чайки, який і провів цей фестиваль на найвищому рівні. Цих зустріти з поїзда з машиною, цих вселити в готель, цих нагодувати, цих повезти автобусом на екскурсії, цих розвезти виступати по херсонських школах. Діти-фіналісти перезнайомилися і регочуть, бібліотекарки-фіналісти шукають вай-фай в прес-барі з кавомашиною, директорка Бардашевська Анна Іванівна особисто водить зальотних письменників по бібліотеці на екскурсію, розповідає ще щось без сумніву дивовижне про свій осередок культури, про що легковажно було б почати розповідати наприкінці цієї колонки, і проміж іншим каже:

 

- Ні, ну три поверхи нам вже мало. Коли в 1979 будували цей будинок, вважалося, що бібліотекарі просто мають сидіти весь день біля книжкових шаф і видавати книжки.
 

Кажуть, після того, як бібліотеки передали на баланс місцевої влади, економні хазяї весь час намагаються «оптимізувати» кошти на їх утримання, бо навіщо нам дитяча бібліотека, коли в нас доросла є. І взагалі все є в інтернеті в піратів, хто в ті бібліотеки вже ходить. Але бібліотека Дніпрової Чайки якраз і показує, навіщо в цьому зміненому світі ті бібліотеки потрібні – вони мають і можуть стати культурним центром і публічним простором спільноти. Звісно, якщо вона почуває себе громадою свого міста, а не тимчасовими пасажирами. Недарма в Польщі кабінети депутатів для прийому громадян розташовані саме в бібліотеках. А тих бібліотекарів, які закривають туалети, бо відвідувачі їх дратують, звісно можна й оптимізувати та добудувати четвертий поверх бібліотекарям справжнім.

 

Крім того десь же повинні працювати культурні жінки міста, щоб ми не забували, як вони виглядають.