Мрідула Гош

Скажи: чий Крим?

27 Березня 2020
Є така притча: коли жабу кидаєте в холодну воду й поступово збільшуйте температуру, вона починає звикати, але настає момент, коли вона вже не може терпіти, але й не здатна стрибнути… і тоне.

Така тактика притаманна окупаційній владі, щоб послаблювати сильний опір до його повного знищення. Проте в українському суспільстві питання Криму не тоне передусім завдяки зусиллям і боротьбі кримських татар, які вимушені були залишити свою історичну батьківщину після окупації 2014 року. Для них історія Криму не починається 1783-го, а коріннями глибоко сягає кількох століть раніше — коли Російської імперії там ще не було!


Триває системне й тотальне знущання, обшуки, арешт і засудження кримських татар, які живуть на півострові, та масштабна неоколоніальна політика Росії. Триває мілітаризація півострова. Змінився склад населення: сьогодні там багато прибулих з інших регіонів Росії. Українська й кримськотатарська мови вилучено з щоденного обігу в галузі освіти. Древні архітектурні пам’ятники кримських татар та об’єкти культурної спадщини під загрозою.


Цілком зрозуміло, для легітимізації анексії Криму також є поле міжнародної дипломатії, де Росія — сильний гравець. Потерпаючи від санкцій західних держав, кримські функціонери можуть відвідати ті країни, де таких санкцій немає, і в Росії тут неабиякий вплив. Дві останні події — візити так званих міністрів з Криму до Об’єднаних Арабських Еміратів та до Індії — свідчать про це.

 

Читайте також: Дискримінація і репресії. Звіт ООН про ситуацію в окупованому Криму


Реакції офіційного Києва на ці події поки що немає, є потужна реакція від Меджлісу кримськотатарського народу. За словами голови Меджлісу Рефата Чубарова, наприкінці лютого 2020 року Москва «вигуляла» в Індії двох «заступників голови Ради Міністрів» Криму Ірину Ківіко й Ґеорґія Мурадова. До того ж вони з’явилися в Делі через лічені години після завершення офіційного візиту до Індії президента США Дональда Трампа та зустрілися «з президентом і керівництвом Міжнародного форуму БРІКС, лідерами громадського життя Індії та Асоціацією викладачів російської мови, а також з представниками ділових кіл індійської столиці». На зустрічі домовилися про «проведення днів культури Індії та про участь індійських бізнесменів у роботі Ялтинського міжнародного економічного форуму 2020 року». Тому, коли дипломатичні та спеціальні служби США вказали Індії на такий факт, — тим більше на Ірину Ківіко й Ґеорґія Мурадова було накладено санкції США 2016 року, — індійська сторона запевнила США про неофіційний характер візиту «для вивчення можливостей торгівлі та інвестицій», вказавши, що «жоден індійський лідер не проведе з ними зустріч», підкреслив Чубаров.

 

Пізніше Ірина Ківіко разом з «міністром економічного розвитку Криму» Дмитром Шерякою і в складі російської офіційної делегації відвідала Об’єднані Арабські Емірати. На думку Чубарова, з одного боку, такі візити використовують для прориву міжнародної ізоляції тимчасово окупованого Російською Федерацією Криму, з іншого — це «активне просування Москвою у відносинах з Індією та ОАЕ визнання де-факто спроби анексії Криму, що дає свої результа­ти в процесі голосування на різних міжнародних майданчиках, зокрема ООН». 18 грудня 2019 року під час розгляду Генасамблеєю ООН резолюції «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, Україна» делегація Індії проголосувала проти, а делегація ОАЕ утрималася. Чубаров сподівається почути «позицію МЗС України в частині системної та ефективної протидії спробам російської дипломатії в прориві міжнародної ізоляції тимчасово окупованого Криму».

Досі немає розуміння колоніальної політики Росії в давнину та в сучасну добу. І не лише в Індії. Похмілля від цієї історії навіть стало підґрунтям для м’якої політики й недотримання Будапештського меморандуму, що призвело до окупації Криму


Своєчасні та однозначні реакції України на ті чи інші події навколо Криму очікувані. Попри те що, крім лічених держав, ні Індія, ні ОАЕ не визнали анексію Криму, слово «Крим» дедалі більше асоціюється з Росією як її історична власність через такі міжнародні переговори та зустрічі. Використовують згадки про історію ХІХ століття, суперництво Росії та Заходу за вплив у Чорноморському регіоні. Царська Росія аргументувала свою агресію захистом православних, 2014 року Росія говорила про захист російськомовних. В Індії інтелектуали, серед яких є провідні фахівці з постколоніальних студій, часто схильні ототожнювати все антизахідне з антиколоніальним за умовчанням. Досі немає розуміння колоніальної політики Росії в давнину та в сучасну добу. І не лише в Індії. Похмілля від цієї історії навіть стало підґрунтям для м’якої політики й недотримання Будапештського меморандуму, що призвело до окупації Криму 2014 року.

 

Читайте також: Врятувати окуповане

 

Не було згадки про окупацію Криму в мінських угодах, про Крим немає постійного формату для обговорення питань деокупації, бо російська сторона рішуче проти. Окрім міжнародних структур, таких як Генасамблея та Рада Безпеки ООН, Рада Європи, світове співтовариство не має куди і як висловити свою позицію та підтримати Україну. Цілеспрямовану кампанію щодо де­окупації, роботу з правозахисту ведуть лише окремі громадські організації. Проте в контексті воєнної агресії Росії говорять більше про Донбас. З РФ ведуть переговори. Таке словосполучення з лексикону російської пропаганди, як «український конфлікт», асоціюється саме з Донбасом, а не з Кримом. Щоправда, на прес-конференції після завершення зустрічі в Парижі в грудні 2019 року президент Володимир Зеленський чітко й зрозуміло озвучив питання Криму та Донбасу як частини України. Тому інформаційний опір з кожного маленького приводу є нагадуванням про те, що Крим — це Україна.